- •89. Праця Тейяра де Шардена «Феномен людини».
- •90. Можливості та межі пізнання людини.
- •91. Основні положення філософії екзистенціалізму.
- •92. Спілкування та розуміння як проблема філософії.
- •93. Проблема спрямованості історії.
- •94. Саморозуміння, його значення для життєвого успіху.
- •95. Матеріальне виробництво як основа суспільства.
- •96. Добро і зло як філософська проблема.
91. Основні положення філософії екзистенціалізму.
Екзистенціалі́зм — (від лат. exsistentia — існування), філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Визначальні риси екзистенціалізму:
-на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
-особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
-поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
-вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
існування людини тлумачиться як драма свободи;
-найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.
92. Спілкування та розуміння як проблема філософії.
Проблеми розуміння вперше були підняті у філософії. Розуміння як метод гуманітарних наук протиставило поясненню як методу природних наук. У сучасній філософії розуміння досліджує герменевтика. Розумі́ння — психологічний стан, який виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжуваний відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту. Проблеми розуміння:
1. Розуміння не є принципово відмінним від мислення самостійним психічним процесом. Розуміння — це компонент мислення, один із процесів, що його створюють. Розуміння забезпечує встановлення зв'язку розкриваних нових властивостей об'єкта пізнання з вже відомими суб'єктові, формування операціонального сенсу нових властивостей об'єкта і визначення їхнього місця і ролі в структурі розумової діяльності.
2. Для розуміння нового матеріалу людина завжди повинна вирішити певну розумову задачу, оскільки формування розуміння нового відбувається в процесі розумової діяльності та є її результатом. Коли ж суб'єктові потрібно зрозуміти вже відому подію або явище, те розуміння здійснюється без актуальної участі мислення — це розуміння-спогад. Будь-яка форма даного психологічного феномена при повторному зверненні суб'єкта до пізнавальної ситуації, що породила його, перетворюється на розуміння-спогад.
3. Одні й ті ж три форми розуміння виявляються і в таких видах розумової діяльності, в яких розуміння складає основний психологічний зміст, і в таких, де воно грає допоміжну роль, виявляється компонентом діяльності. В обох випадках для виникнення аналізованого феномена людина повинна вирішити деяке розумове завдання. Те, яка форма розуміння виникає у суб'єкта в конкретній ситуації, зумовлене перш за все характером розумової діяльності: тим, в які об'єктивні обставини, що вимагають розуміння, потрапляє людина і які завдання вона вирішує в цих обставинах.
Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.