- •32. Філософські ідеї києво-могилянської академії
- •33. Назвіть основні різновиди сфер буття та охарактеризуйте їх.
- •34. Розкрийте сутність простору і часу як найбільш загальних форм буття.
- •35. Діалектика як вчення про розвиток
- •36. Свідомість,як цілісна система
- •37.Свідомість та її суттєві властивості
- •38. Самосвідомість: сутність, форми,рівні та функції
- •39. Пізнання як філософська проблема
- •40.Пізнання та теорії істини у філософії
38. Самосвідомість: сутність, форми,рівні та функції
В філософії самосвідомість є усвідомленням самого себе, рефлексія свідомості відносно себе. Самосвідомість одночасно розуміється і як акт (дія) рефлексії усвідомлення себе і як результат такої рефлексії — знання себе. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі — утримує себе як одна і теж свідомість. При цьому говорять про єдність самосвідомості. В свою чергу єдність самосвідомості є умовою всякої єдності у світі (див. Кант). В суто філософському значенні свідомість є завжди - вона не може ані початися, ані припинитися, оскільки в строго філософському значенні вона розуміється як сама умова констатації світу, як сам спосіб буття і даності світу. Відповідно цьому самосвідомість розуміється як єдність суб'єкта, що лежить в основі всякої свідомості.
Прояви самосвідомості відрізняються різноманітністю форм:1) когнітивний аспект психічної діяльності людини виявляється в самовідчуттях, самоаналізі, самооцінці. 2) афективний аспект - у скромності, самолюбстві. 3) регулятивний аспект - у самоконтролі, самодисципліні та ін. властивостях.
Рівні самосвідомості:
Природний: виділення суб'єкта із середовища, переживання суб'єктної віднесеність своїх дій: те, що я переживаю - саме я (філогенетичні передумови самосвідомості з'являються одночасно з передумовами свідомості).
Соціальний: порівняння себе з іншими. Критерій - поява мови, виникнення продуктивного діалогу дитини з дорослим, у дитини з'являється можливість децентрації. Можливість говорити не означає можливості вести продуктивний розмова, заважає егоцентризм (поки він не подолана, немає усвідомлення себе, розуміння що це - моя точка зору).
Особистісний: рефлексія власних переживань; усвідомлення власних мотивів.
Функцій самосвідомості:
♦ забезпечення стійкості й почуття безперервності «Я» людини, що, у свою чергу, опирається на пам‘ять;
♦ самосвідомість є тонким регулятором поведінки людини;
♦ самосвідомість відіграє значну роль в адаптації особистості до навколишнього соціального середовища, особливо в умовах конфліктів, стресів і фрустрацій.
39. Пізнання як філософська проблема
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати? Справа в тому, що справді людське пізнання як будь-який процес, що історично розв., на кожному конкретному етапі свого розв. має обмежений, відносний хар. Агност. абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ. 1. Проблема істини. Всі філ. напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини. Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину, як відповідність наших знань дійсності. Істина трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутнясть якої виявляється через явище. 2. Заблудження – це такий зміст людського пізнання, в якому дійсність відтворюється неадекватно і який зумлвлений історичним рівнем розв-ку суб’єкта та його місцем в сусп-ві. Заблудження б- це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта. 3. Цінності – це специфічно сусп-ні визначення об’єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і сусп-ва: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, сусп. відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати “предметними цінностями”, об’єктами цілісного відношення. 4. Оцінка – це сам процес і логічно втілений в оціночному судженні наслідок, усвідомлення позитивної чи негативної значушості будь-яких явищ природи, витворів праці, форма вир.-трудової діяльності, сусп.-історичних подій, сусп.-політичних утворень, моральних вчинків, творів мистецтва, здобутків піз-ня для задоволення людських потреб, інтересів, цілей суб’єкта.