20. Тензометричні датчики опору.

Тензометрические датчики сопротивления предназначены для определения упругих деформаций ( растяжения, сжатия, изгибающих и крутящих моментов) деталей машин и конструкций в линейном и плосконапряженном состоянии при воздействии на них статических и динамических нагрузок. [1]

Измерение касательной составляющей силы трения ведется с помощью тензометрических датчиков сопротивления, наклеенных на упругий элемент, деформируемый при действии на него внешней силы. Контактное трение при изотермической штамповке нельзя изучать, используя тензометрические датчики сопротивления, наклеенные на упругие элементы и встроенные в штамп, так как последний и детали, прилегающие к нему, нагреваются до высоких температур. В частности, нельзя применять методы осадки на разрезных бойках и инструменте, в котором смонтированы универсальные штифты. [3]

Кстати, это можно даже автоматизировать - достаточно установить в подозрительных местах проволочные тензометрические датчики сопротивления, а результаты измерений направить в вычислительный блок, связанный с нагревательными элементами. Тогда ледяные колонны с лежащим на них грузом превратятся в простейшую кибернетическую систему с обратной связью, поддерживающую при опускании тысячетонной конструкции заданный уровень напряжений во всех ее элементах. [4]

Сконструирована установка для определения температур стеклования и текучести полимеров по температурной зависимости линейного размера образца полимера, регистрируемого тензометрическими датчиками сопротивления. [5]

Так, например, было показано 122 ], что при измерении импульсов сил с помощью упругих элементов с тензометрическими датчиками сопротивления могут появляться искажения формы регистрируемого импульса силы ( или давления) за счет волновых процессов в упругом элементе. Поэтому при применении чувствительных к изучаемым ударным возмущениям упругих элементов, например в виде стержня, нельзя брать его геометрические размеры безотносительно к ожидаемым характеристикам импульса из-за неизбежности трехмерной дисперсии, искажающей характеристики упругой волны в стержне. [6]

На практике при изучении взаимодействия частей аппаратов, процессов в их узлах часто возникает необходимость в измерениях динамических деформаций и напряжений. Сами по себе тензометрические датчики сопротивления практически безынерционны и допу - - скают измерения быстропротекающих процессов. Но во многих случаях они устанавливаются на специальных упругих элементах, используемых в качестве Промежуточных преобразователей для изучения тех или других процессов в узлах и деталях, не доступных для непосредственной установки датчиков. При этом необходимо учитывать, как отмечалось выше, особенности распространения упругих волн деформаций ( напряжений) в промежуточных преобразователях, а также частотные характеристики измерительных схем и регистрирующих устройств. [7]

В экспериментальной технике широко используются методы электроизмерения тока, напряжений или сопротивления в специальных датчиках, преобразующих неэлектрические механические или температурные параметры в электрические. Так известно применение тензометрических датчиков сопротивления, наклеиваемых на поверхность исследуемого объекта, деформации которого приводят к деформации датчика и изменению его электрических измеряемых параметров. Использование методов электроизмерений позволяет сравнительно просто вести непрерывную запись одновременно измеряемых параметров на самопишущих приборах. [8]

Берется полоска фольги с полимерным покрытием. Усилие отслаивания фиксируется тензометрическими датчиками сопротивления, наклеенными на пружину 3, и автоматически записывается потенциометром.

http://toe-kgeu.ru/automaticelements/164-automaticelements1

1. Гарантії прав громадян на охорону праці. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Згідно з діючим законодавством на всіх підприємствах, в установах, організаціях роботодавцями створюються безпечні і нешкідливі умови праці

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, робота машин, механізмів, устаткування, стан засобів колективного та індивідуального захисту, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці (рис . 3 . 9) .

До початку роботи роботодавець зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунуті, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах Працівник має право:

o Розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не дотримується законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, який передбачений колективним договором, але не менше від тримісячного заробітку

o Відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я, його або людей, які його оточують За період простою з цієї причини за працівником зберігається середній заробіток

Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню роботодавцем від нещасних випадків і професійних захворювань

Із фонду соціального страхування здійснюються виплати працівникові за період його тимчасової непрацездатності або як відшкодування шкоди та одноразова допомога . Роботодавець зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталося з його вини . Законом передбачаються також пільги і компенсації працівникам за важкі і шкідливі умови праці та відшкодування разі ушкодження здоров'я

3.1.6. Охорона праці жінок

Особлива увага в законодавстві приділяється охороні праці жінок (рис . 3 . 10) .

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (не пов'язаних з фізичною працею або робіт з санітарного та побутового обслуговування)

Гранично допустиме навантаження для жінок при переміщенні вантажів почергово з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг .

Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг, а з підлоги - 175 кг .

Не допускається залучати до робіт в нічний час (з 22 до 6 год . ранку), надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти у відрядження вагітних жінок і матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років . Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди .

Вагітні жінки переводяться на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку на попередньому місці . Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення дитиною віку трьох років . Перед відпусткою по вагітності і пологам або безпосередньо після неї, жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від стажу роботи на даному підприємстві .

Крім відпустки по вагітності і пологам, жінці, за її заявою, надається частково оплачувана відпустка до досягнення дитиною віку трьох років . За час відпустки зберігається місце роботи (посада) і виплачується допомога з держстрахування . Жінкам, що мають дітей у віці до півтора років, надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж через три години тривалістю не менше від 30 хв . кожна . Ці перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком

Не допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок що мають дітей у віці до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням .

2. Відшкодування власником підприємства, установи шкоди, заподіяної працівникові пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Стаття 173. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.

1.Стаття 173 КЗпП, передбачаючи обов'язок власника відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням працівником трудових обов'язків, не містить конкретних правових норм, а відсилає до спеціального законодавства. Спеціальним законодавством тут являються статті 11-13Закону "Про охорону праці,", а також Правила відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (в подальшому в межах коментаря до цієї статті — Правила). Ці Правила затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472. Зміни до них були внесені постановами від 18 липня 1994 року № 492 та від 3 жовтня 1997 року № 1100. Крім того, в саму постанову Кабінету Міністрів від 23 червня 1993 року, якою були затверджені названі Правила, внесені зміни постановою від 8 лютого 1994 року. Де-факто (тобто без внесення змін у зазначені Правила) розмір відшкодування витрат на необхідний догляд змінювався цілою низкою постанов Кабінету Міністрів України, які втрачали чинність у зв'язку з прийняттям кожної наступної постанови, доки постановою Кабінету Міністрів від 3 жовтня 1997 р. не були внесені зміни до п. 14 Правил, який визначає розмір цих видів відшкодування.

23 вересня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Цей Закон вводиться в дію з 1 січня 2001 року.

2. Наука та судова практика визнає також необхідність застосування до відносин з відшкодування власником шкоди працівнику (членам сім'ї працівника), заподіяної ушкодженням здоров'я працівника (смертю годувальника), норм цивільного права. Ця позиція обґрунтовується, насамперед, наявністю у Цивільному кодексі статті 456, яка регулює такі відносини.

Ми не заперечуємо повністю можливість субсидіарного застосування норм цивільного права до трудових відносин. Є ситуації, коли обійтися без цього не можна. Але ж позитивно оцінити судову практику, що робить посилання в рішеннях у справах про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я працівників, пов'язаної з виконанням ними трудового обов'язку, на ст. 440, 456 Цивільного кодексу, але не вважає за необхідне об­ґрунтовувати рішення посиланнями на ст.'173 КЗпП та ст. 11-13Закону "Про охорону праці", не можемо.

3. Чинність Правил поширюється на всіх працівників, у тому числі й на тих, які уклали трудові договори з громадянами. Хоч і в ст. 173 КЗпП і в Правилах йдеться про обов'язки власника підприємства, установи, організації відшкодувати шкоду, але через частину першу ст. З КЗпП його чинність ( у тому числі і чинність ст. 173) поширюється і на трудові відносини осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (не лише тими, що зареєструвалися як суб'єкти підприємницької діяльності, а й тими, які уклали трудові договори з громадянами-роботодавцями про виконання роботи у домашньому споживчому господарстві). Оскільки трудові відносини осіб, що проходять альтернативну (невійськову) службу, регулюються за установленими винятками, законодавство про працю, ст. 173 КЗпП і Правила, на наш погляд, поширюються і на ці відносини.

Водночас чинність Правил не поширюється на відносини, не врегульовані трудовим правом. Вони не можуть застосовуватися у випадках пошкодження здоров'я військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі.

Через наявність спеціальних норм Правила не поширюються на прокурорів та слідчих прокуратури, на суддів та народних депутатів України.

Правила не поширюються на членів екіпажів повітряних су-лон, відшкодування шкоди яким здійснюється згідно з спеціальними правилами Повітряного кодексу України (ст. 36).

3. Організація охорони праці на підприємстві та обов'язки власника. Служба охорони праці підприємства.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

- Створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції з їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

-Розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

-Забезпечує усунення причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

-Організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, контролює виконання заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

-Розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних, міжгалузевих і галузевими нормативними актами з охорони праці, забезпечує безплатно працівників нормативними актами з охорони праці;

-Здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог охорони праці;

-Організовує пропаганду безпечних методів роботи та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Атестація робочих місць на відповідність їх нормативним актам з охорони праці проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" від 1 серпня 1992 р. № 442.

До переліку питань з управління охороною праці мають включатися вирішення таких основних завдань:

-Навчання працюючих безпеки праці та пропаганди питань охорони праці;

-Забезпечення безпеки виробничого обладнання;

-Забезпечення безпеки виробничих процесів;

-Забезпечення безпеки будівель і споруд;

-Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

-Забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

-Забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих;

-Організація лікувально - профілактичного обслуговування працюючих;

-Санітарно-побутове обслуговування працюючих;

-Професійний відбір працюють за окремими спеціальностями.

Обов'язки, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці мають передбачатися у посадових інструкціях, форма яких розроблена Держнаглядохоронпраці та узгоджена з Державним комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації і Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

У рамках цих заходів працівник зобов'язаний:

-Знати і виконувати вимоги нормативних актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

-Дотримуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачені колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

-Проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

-Співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особа.

Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав і законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань. Відповідно до Закону "Про охорону праці" представники профспілок беруть участь у розробці:

-Національної, галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань поліпшення умов і безпеки праці;

-Державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці.

Профспілковий орган, який підписав колективний договір, має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу розірвання трудового договору (контракту) з керівним працівником або усунення його від займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором. Вимога профспілкового органу може бути оскаржене працівником, власником або уповноваженим ним органом у висшстоящем профспілковому органі або в суді.

Професійні спілки мають право за результатами перевірки дотримання вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці вносити власникам або уповноваженим ним органам, а також державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь (ст. 48 Закону України "Про охорону праці "). У поданні може бути поставлено питання і про притягнення винних працівників до відповідальності, в тому числі дисциплінарної.

4. Фінансування охорони праці. Джерела фінансування. Фонди охорони праці. Використання фондів охорони праці.

Згідно 21 статті Закону України “Про охорону праці”: фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

До державного, регіональних та галузевих фондів охорони праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників згідно із статтею 31 цього Закону, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці. Працівники, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. ( Частина шоста статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 196/96-ВР від 15.05.96; перше речення частини шостої статті 21 втратило чинність на підставі Закону N 783-XIV (783-14 ) від 30.06.99 - редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік).

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню провадяться згідно з законодавством.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду чи службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

При роз'їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором

5. Стимулювання охорони праці. Негативна і позитивна стимуляція.

Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.

Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 26. Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці

Роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом.

Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.