2. Політична соціалізація, функції політичної соціалізації, політичні типи особистості, політична діяльність і політичне відчуження.

В сучасній політології поняттям, яке найкраще розкриває зв'язки між людиною і політикою є поняття “політична соціалізація”(сформоване на межі 50-60-х рр.. ХХст.).

Політична соціалізація – це сукупність процесів встановлення політичної поведінки особистості, прийняття й виконання політичних ролей, вияви політичної активності.

Процес політичної соціалізації має вирішити три завдання:

• прищеплювання новим членам суспільства основних елементів політичної культури і свідомості;

• створення сприятливих умов для накопичення членами суспільства політичного досвіду (для того, щоб здійснювати політичну діяльність і творчість);

• якісне перетворення відповідних елементів політичної культури – необхідні умови суспільних змін.

Процес політичної соціалізації триває все життя індивіда. Він може набувати форми відвертої або прихованої передачі досвіду.

Відверта форма – якщо містить безпосереднє передавання інформації, цінностей (вивчення суспільних дисциплін).

Прихована форма — це передавання неполітичних настанов, які впливають на політичні стосунки, на винесення політичних рішень, на політичну поведінку.

Функції політичної соціалізації:

Інформаційна – передавання знань про владу, політику.

Ціннісно – орієнтована — вироблення ціннісних орієнтацій.

Установчо – нормативна – вироблення певних настанов, ставлення до політичних подій.

Діяльнісна – політична діяльність.

Головні суб'єкти політичної соціалізації особи::

• сім'я;

• школа;

• армія;

• громадські і політичні організації;

• державні структури.

У політології є багато визначень політичної поведінки людей. Виділяють два основних типи політичної поведінки:

• відкритий (політична дія);

• закритий (політична іммобільність – бездіяльність).

Польський вчений Єжи Вятр розрізняє 5 типів особистості:

Активісти – ставлення до політики і влади активне;

Компетентні спостерігачі – цікавляться і розуміються у політиці, але не прагнуть в ній брати участь;

Компетентні критики – їх ставлення до здійснення влади, до політики негативне;

Пасивні громадяни – ставляться негативно чи нейтрально до влади, хоча можуть бути добре інформовані;

Аполітичні й відчуженні – категорично відкидають особисту участь у політиці, мало про неї знають.

У демократичному суспільстві політика здійснюється для людей і через людей, тому активна участь особи в політичному житті має велике значення.

Політична діяльність – це індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб'єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і їх цінностей.

Розрізняють теоретичну і практичну політичну діяльність.

Основні форми теоретичної:

• пізнавальна;

• прогностична;

• ціннісно – орієнтована.

Форми практичної:

• вироблення і реалізація внутрішньої та зовнішньої політики в державі;

• різні форми політичної участі (вибори, референдуми і т. п.).

Умовою і формою політичної діяльності є політичні відносини. Політична діяльність може здійснюватись як політична участь і як політичне функціонування.

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без кого нема соціально – політичної діяльності та активності. Йдеться про політичну участь особи і політичне функціонування.

Політичне функціонування – забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій). Це професійна політична діяльність, апаратна робота.

Політична участь – це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення інтересів, позицій, вимог, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги і здійснення тиску на органи влади, виявлення протесту чи підтримка певного рішення та дії.

Типи політичної участі: Форми політичної участі:

• індивідуальна чи колективна; вибори, референдуми, мітинги, демонстра-

• добровільна чи примусова; ції, страйки, збір підписів та ін.

• активна і пасивна;

• традиційна і новаторська;

• законна і нелегальна.

Зростає процес відчуження – соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на самостійну силу, панівну над людиною, ворожу їй.

Причини відчуження: Прояви відчуження: - втрата соціальних ідеалів; - конформізм (пасивне погодження),

- зневіра у владні структури; - соціальна апатія;

- психологічна втома від політичної - абсентеїзм (неявка виборців на

демагогії; вибори);

- прагнення людини до самовідгородження - відсутність інтересів до політичних

від політики. знань;

- відмова від виконання громадсько-

го обов’язку.