Михайль Семенко і явище українського футуризму
Представник авангардного мистецтва початку ХХ столiття, єдиний, хто виступив i поетом, i теоретиком украïнського футуризму, Михайль Семенко був трагiчною i надзвичайно яскравою постаттю украïнськоï лiтератури, невиправдано забутим у часи монополiï "соцiалiстичного реалiзму".Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинцi Миргородського району .
Український футуризм — авангардний напрям в українській літературі та образотворчому мистецтві, що розвинувся на початку XX століття під впливом італійського та російського футуризму.
Футуризм - це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.
Центральною постаттю українського футуризму був Михайль Семенко. В різний час до різних футуристичних об'єднань входили Микола Вороний, Григорій Чупринка, Олександр Олесь, Павло Тичина, Юрій Яновський, Микола Бажан, Яків Савченко, Олекса Слісаренко, Микола Терещенко, Ґео Шкурупій. В розвиткові футуризму в Україні можна виділити такі стадії:
1. Кверофутуризм - пошуковий футуризм, коли обожнювалися рух, шукання, динаміка. Мистецтво йшло "по колу" - всі рівні, все однаково цінне.
2. Панфутуризм - смерть "старого" мистецтва, якому протиставлялося метамистецтво. У цей час Семенко практикує метод поезомалярства: єдність художнього слова й споглядального мистецтва. Найголовніше - бути сучасними. Поезію треба розкласти до букви, а образотворче мистецтво - до складників фарби.
Футуризм відродив уявлення про світ людини на доісторичній стадії її існування. Живопис замінили наскельні малюнки. Селюки творили нове мистецтво - інколи шедеври. Футуристи мали серйозні сумніви в творчих можливостях людського розуму, панувала орієнтація на до-свідоме, доісторичне сприйняття.
Українська література початку ХХ століття знає багато прикладів складного і суперечливого постання світоглядних засад окремих письменників, груп та цілих напрямків і шкіл. Цей історичний період, коли занепад позитивізму спричинив потужні зміни в культурно-мистецькому житті суспільства, став переломним для багатьох сфер суспільної діяльності, призвівши і до значних зрушень у царині української літератури, зокрема - до появи у вітчизняному письменстві ознак модернізму.
.осоливості Художній процес 20-30рр.
Літературний процес 20 — 30-х рр. ХХ ст. — один із найпотужніших періодів в історії української культури, який змінив ідейно-естетичні засади розвитку культурного процесу. Національна література була одним з найвагоміших чинників розвитку української культури. Українське культурне відродження, яке спричинило самоусвідомлення і самоутвердження нації, було несумісне з політикою більшовизму — комуністичний режим знищив українське національне культурне життя наприкінці 20-х рр. Відтоді українська національна література розвивається на західноукраїнських землях, вагому роль у розвитку західноукраїнського літературного процесу відіграли літературні видання.У 20-х - на початку 30-х рр. активно розвивається література.
У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцією. Про бурхливий розвиток літератури цієї доби свідчить утворення різноманітних творчих угруповань ("Плуг", "Гарт", "Ланка", ВАПЛІТЕ, "Молодняк", "Аспанфут", "Нова генерація" тощо). У цей час молоді українські письменники часто відмовляються від традицій класичної літератури та орієнтуються на літературне життя Західної Європи.
У літературі 20-х рр. сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Еллан). У другій половині 20-х рр. помітне місце займала ВУСПП (1927- 1932) - спілка, яка ставила за мету об'єднати всіх художників слова, що прагнули до створення єдиної інтернаціональної пролетарської літератури. Керівники ВУСПП висунули гасло "союзник або ворог", виявляли нетерпимість до тих письменників, що не належали до організації (Остап Вишня, М. Куліш, Ю. Смолич, О. Копиленко, Є. Плужник, Ю. Яновський).
Група київських неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський прагнули засвоїти досвід класичної світової літератури. Чимало митців тяжіли до різних проявів модернізму.
Існували літературні угруповання, які тяжіли до модернізму в різних його виявах: "Аспанфут", "Авангард", "Ланка", "Марс". У 20-х роках ще була певна можливість розвиватися напрямам, започаткованим ще на початку XX ст. Символізм, характерний для творів молодого П. Тичини, продовжував розвиватися. Його представники згрупувалися довкола журналу "Музагет" (Д. Загул, О. Слісаренко, В. Кобилянський та ін.). Символізм - нетривалий період в історії нашої літератури, бо його представники відходили до інших течій - футуризму, революційно-романтичного напряму.
Виникнувши на початку століття в Італії, футуризм поширився в Україні (спілка "Аспанфут"). Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо ("Весна", "Степ"). Група "Авангард" тяжіла до конструктивізму.
У перше десятиліття після революції особливо бурхливо розвивається поезія. Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900- 1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина (1891-1967), В. Сосюра (1898-1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.
Єдина збірка В. Чумака "Заспів", у якій він оспівує революцію, вийшла після смерті автора.
В. Еллан-Блакитний - один із зачинателів української радянської поезії. Редактор журналів "Шляхи мистецтва", "Червоний перець". Його перша поетична книга - "Удари молота і серця" - зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.
Одним із найяскравіших поетів того часу був П. Тичина. Його ранні збірки - "Сонячні кларнети", "Плуг", "Вітер з України" - краще в його творчому доробку, тут увічнено визвольну боротьбу українського народу.
В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіографічного роману "Третя рота".