1) Характеристика каучуків, їхній вплив на формування властивостей гум.

Каучук — полімерний матеріал, якому притаманні еластичні властивості, здатний внаслідок вулканізації перетворюватися в гуму.

За походженням буває

Природні

Натуральний каучук отримують із молочного соку  каучуконосних рослин. Основним каучуконосом є бразильська гевея. Використовується для виготовлення гумових виробів санітарного, медичного, харчового, побутового і спортивного призна­чення, ебонітів, губчастих виробів.

Гутаперча

Синтетичні

Бутилкаучук стійкий до дії окислювачів, старіння, зберігає еластичність, використовують для вир-ва морозостійких підошв.

Бутадієновий каучук висока стійкість до тертя, недостатньо термо-, морозостійкий, для гумових деталей низу, м’яка штучна шкіра

Бутадієн-нітрильний- масло-, бензиностійкість, стійкість до тертя, морозотривкий, розчиняється в ацетоні. Для термопластичних задників, штучних м’яких шкір

Бутадієн-стирольний- стійкий до окислювачів, підвищена тривкість, світлий колір. Для шкіроподібної гуми

Ізопреновий – аналог натуральному каучук, має більш відносне подовження, недостатню тривкість до роздирання.

Хлоропреновий за структурою подібний до природного каучуку, вулканізується без сірки, стійкий до дії масел, окислювачів, не підтримує горіння.

Карбоксилатний-підвищена гідрофільність.

Силоксановий – найбільша теплотривкість, висока морозостійкість. Для гум спеціального призначення.

Латекс –водні дисперсії канчуків

 

2) Волокнистий склад тканини

Будова тканин: опорна поверхня , її залежність від переплетень.

З вихідної сировини текстильної сировини (пряжі або ниток) однакового виду можна спроектувати і виготовити різноманітні вироби. Будова готового матеріалу залежить від вихідної сировини і способу виробництва-основного фактора формування тієї чи іншої структури. Кожен параметр будови оцінюють певними кількісними характеристиками, які зумовлюють властивості готових виробів. Далі наведено коротку хар-ку основних параметрів будови текстильних матеріалів.

Пряжа та нитки. Враховують їх товщину, звитість, співвідношення ниток за товщиною та звиванням у різних системах полотен, конструкцію пряжі, ниток і морфологію волокон. Товщина ниток коливається у широких межах і впливає на товщину одношарових текстильних матеріалів, поверхневу густину, проникність та багато інших властивостей. Перевагу віддають тонким ниткам і пряжі. Звивання впливає на мех.властивості текстильних матеріалів, їх зовнішній вигляд, здатність до деяких оздоблювальних обробок (ворсування, валяння), на гриф(відчуття на дотик) та особливості драпірування. Із підвищенням звивання до певної межі зростає міцність пряжі та ниток і готових виробів. Конструкція пряжі та ниток нерідко відіграє вирішальне значення у формуванні стру-ри текстильного матеріалу. Порядок з’єднання волокон, пряжі та ниток у полотні й особливості їх просторової взаємодії залежать від способу отримання текстильного матеріалу. Щільність тканих матеріалів оцінюють кількістю ниток основи і окремо кількістю ниток піткання, які знаходяться на відстані 100мм. Ткані матеріали, що виготовлені з ниток однакової товщини в основі і пітканні і мають однакову щільність, називають «урівноваженими».Розрізняють кілька характеристик щільності – номінальну (значення якої вносять в технологічну карту певного виду або різновиду тканин), фактичну (отримують внаслідок підрахунків кількості ниток на відстані 100мм по основі і пітканню готової тканини), максимальну(максимально можлива кількість ниток, яка знаходиться на відстані 100мм за умови їх щільного розміщення одна біля одної без сплющення). На стадії проектування й аналізу будови готових тканин користуються поняттям геометричної щільності тканини(відстань між центрами двох сусідніх ниток по основі або пітканню). Зі збільшенням значення фактичної щільності геометрична щільність зменшується, і навпаки. З підвищенням щільності зростають маса полотен, міцність, теплозахисні властивості; помітно знижуються характеристики паро- і повітропроникності, тривалості висихання тощо. З щільністю тканин тісно пов’язана їх матеріалоємність. Пористість – 60-70%. Будова поверхні матеріалів (фактура) формується в процесі виготовлення полотен та їх оздоблення. Розрізняють рівну матову, рівну блискучу, дрібнорельєфну, рельєфно-візерункову, повстяно подібну і ворсові фактури. Опорна поверхня текстильних матеріалів – хар-ка їх будови, від якої залежить стійкість до зношування під дією витирання. Значення цієї хар-ки дорівнює площі матеріалу, що контактує з поверхнею абразиву, і завжди є меншою від загальної площі полотна. Тканини за цією хар-кою поділяють на основоопорні, пітканоопорні та рівноопорні.

Будова тканин: види переплетень, їх класифікація.

Основною сировиною для виробництва тканих і деяких нетканих матеріалів є нитки (пряжа). Ткані матеріали (тканини) утворюють шля­хом переплетення двох систем ниток - основних і утокових. Основні нитки розміщені вздовж полотна тканин, утокові - впоперек. Вид пе­реплетення є одним із важливих параметрів будови тканин^ оскільки визначає їх фізико-механічні властивості та зовнішній вигляд (туше). Відомі види переплетення поділяють на прості та їх похідні, ком­біновані і складні!

 Прості переплетення поділяють на групу саржевих й атласних. Саржеві переплетення, в свою чергу, можуть бути:

-   рівнобічними (полотняне);

-   утоковими (нитки утоку на лицьовій поверхні переважають);

-   основними (на лицьовій поверхні переважають нитки основи)

Тканини полотняного переплетення мають однакові поверхні; вони більш міцні, оскільки кожна нитка основи переплетена нит­кою утоку, а простота їх виробництва зумовлює широкий асорти­мент виробів із них.

На основі простих виробляють тканини з похідними перепле­теннями такими, як репсовим, ламаною та складною саржею тощо. Ці переплетення відрізняються від простих збільшеною довжиною одиночного перекриття ниток основи або утоку, або зміною напря­му його зсуву. Завдяки цьому отримують полотна з різними фізи-ко-механічними та естетичними властивостями.

 Комбіновані переплетення утворюються шляхом сполучення елементів різних переплетень, наприклад саржевого з атласним. Широко відомі тканини з вафельним переплетенням, з яких пере­важно виготовляють рушники^'оскільки їх розвинута капілярна си­стема сприяє швидкій абсорбції води.

Складні переплетення утворюються кількома системами ниток, які можуть накладатися одна на одну. Відповідно до цього тканини мають різну структуру, наприклад, махрову, ворсову та щ^

Однополотняний спосіб виготовлення ворсових тканин (рис. 13.5, в) відрізняється від інших тим, що під час підйому ниток основи між ними прокладається пруток, який виймається після їх закріплення утоковими нитками. На кінці прутка є ніж, який розрізає утворені петлі під час його витягування. Цим способом виготовляють бар­хат, вельвет, плюш та інші ворсові тканини.

До ворсових належать так звані синельні тканини, які виготовля­ють із синельної пряжі. Вона складається з двох і більше текстильних ниток, скручених разом, між якими зажаті короткі волокна, розміще­них перпендикулярно ниткам. Крім механічного способу формування синельної пряжі, існує спосіб електрофлокування, сутність якого по­лягає у фіксації за допомогою клею радіально спрямованих до стриж­невої нитки штапельних волокон внаслідок впливу на них електро­статичного поля. Синельними також називають утоковорсові тканини.

3) Хім.вибілювання- полягає в  руйнуванні хромофорних сис під дією активних елементів – продуктів розпаду окиснювачів або відновників. Це переважно атомарний кисень, хлор, сірчистий ангідрид. Хім вибілювання має компромісний характер: поряд з руйнуванням хромофорних систем відбувається деструкція волокнотвірного полімеру. Подальше підвищення білості хімічним способом вибілювання супроводжується різким пониженням механічних властивостей виробів, зокрема їх стійкості до розриву.

 

Петлі, сформовані голками та ін петлеутворюючими пристроями і з’єднані між собою, утв трикотажне полотно. Порядок формування петель і їх взаємного з’єднання – трикотажне переплетення.

Дефекти взуття -  пошкодження взуття чи окремих його деталей, яке знижує його якість.

 №25.

1)  Формув. Спожив власт хутр напівфабрикату

Властивості хутряних напівфабрикатів групують за рядом ознак: за номенклатурою споживчих властивостей - естетичність, функціональність, ергономічність, надійність, технологічність. Вони можуть бути структурними, фізичними, механічними, хімічними, біологічними.

Естетичні властивості. Хутро являє собою естетичну цінність, яка задовольняє естетичні потреби людини. Естетичні властивості включають у себе такі показники, як інформаційну виразність, якість виробничого виконання, відповідність сучасному стилевому напряму і моді. Високі естетичні властивості хутряних виробів головним чином обумовлені природною красою хутра.

Показник інформаційної виразності характеризує художньо-образну виразність і оригінальність напівфабрикату і включає такі показники, як забарвлення (колорит), опушеність (сорт) і пишність (фактура волосяного покриву), замшеподібність (для нагольних виробів) і драпірувальність шкірної тканини.

Функціональні властивості хутряних виробів обумовлюють можливість їх використання за призначенням як об'єкта споживання, тобто їх придатність для захисту організму людини від несприятливих дій зовнішнього середовища. Цей показник включає тепло- і вітрозахисні властивості.

Ергономічні властивості включають гігієнічні, фізіологічні і психофізіологічні властивості.

Хутряні вироби мають високі теплозахисні властивості, хорошу повітре- і паропроникність.

Фізіологічні властивості хутряних виробів характеризуються масою виробу і залежать від товщини шкірної тканини, густоти і висоти волосяного покриву. Психофізіологічні властивості утворюються за рахунок туше хутра.

Надійність у споживанні характеризується моральною і фізичною довговічністю, зберігаємістю і ремонтопридатністю.

Мода на хутряні вироби змінюється не так швидко, як на швейні вироби, тому їх моральна довговічність є досить високою.

Фізична довговічність залежить від виду напівфабрикату, властивостей волосяного та шкірного покриву.

Технологічні властивості Вони залежать від площі і конфігурації шкурок, пластичності і міцності шкірної тканини.

Споживні властивості хутряних товарів обумовлені в цілому сукупністю властивостей волосяного і шкірного покривів шкурки в цілому.

 

2) поняття про ткацьке переплетення.

Тк пер-ня-переплетення поздовжніх і поперечних ниток, з яких виробл тканини, а на її поверхні форм певний порядок перекрить і взаємодіє з строками. Головні: полотняне: одностороннє, саржеве-тканини однобічні (рис на лиц стороні)рис має вигляд діагональних смуг різної ширини, напрвлних під кутом 70. різновиди: просте,підткане,основне,рівносистемне. атлас-лиц поверхня утв за рах перекриття ниток основи. сатинове-лиц поверхня утв за рах перекриття ниток утка. Дрібновізерункові:похідні від базових, хар-ся збільш довжини перекриттів або по основі або по утоку.похідні від полотняного: репсове-збільш ниток по основі і передку.рогошка-збільш перекриттів і по основі і по утку.від саржевих:отрим шляхом збільш довжини перекриттів,к-тю ниток в рапорті(посилена саржа, проста саржа) та змінення направлень саржевих ліній: ламана,зігзагоподібна саржа. Від атласних і сатинових:посилений атлас-отр шляхом збільш довжини перекриттів осн ниток. посилений сатин-отр шляхом збільш довжини перекриттів уточних ниток. тіньові атласно-сатинові-отр внасл переходу від сатину з утковим ефектом до атласу з осн ефектом і навпаки.Комбіновані:обєдн в одному перепл двох або більше базових чи похідних переплетень та їх подальшою розробкою зміною в рапорті.орнаментні-рис у вигляді продольних і попер смуг кл, різних контурів, які утв шляхом поєднання різних переплетень.крепові-хар-ся дрібнозернистою матованою поверхнею за рах накладання різних рапортів,перестановки ниток уточних та основних,їх будують на осн саржевих сатиново-атласних полотн переплетень.просвічуване-сполуення полотняного з сатиново-атл переплетенням, ос-ть тканина має простір без нитки.рельєфне-склад з певних геометр фігур (ромби,клітини,смужки) і виступають опукло на поверхні:вафельне,діагональне, рубчикове. Складні -мають 3 і більше сис ниток (2основи і 1 утоку і навп).півторашарове-має 2 основи і 1 нитку підканняі навп. Поодинока система ниток у тканині лежить в одній площині,а подвійні сис-у двох,одна за другою.двошарове(подвійне)-2 системи ниток основи і 2 нитки утоку.суцільно-тканні-верхній шар зроблений 2 системами основи,нижній 2 утоку.прошивні-склад з 2 шарів тканин зєдн між собою лише в окремих місцях.три і багатошарові:3-6 сис ниток.піке-тканина лиц поверхні має випуклі рельєфні рисунки,контури їх поглиблені в товщу тканини, але зворотній бік тканини гладкий.ворсові.махрові-2 системи ниток основи і 1 утоку.з 1 основи і утоку утв грунт тканини,а 2 утв петлі.перевивочне(ажурне).Крупновізерункові(жаккардові):великий рапорт 24-к-х тис ниток:простий(2системи),складни(3-5)

 

Текстильні волокна - тонкі видовжені тіла, в яких S поперечного перерізу набагато менша за довжину, а міцність і еластичність такі, що дають можливість, скручуючи, переробляти їх на пряжу і полотна.

 

Формування гумового взуття -  Формування виробів проводиться на жорсткому (сталевому) осерді або на осерді з еластичною камерою.

 

Дефект зв вигляду – це видима небажана зміна зв. вигляду полотна чи виробу. Загальний д– має однаковий зв.вигляд незалежно від способу вир-ва текстил. полотна або виробу. Специфічний д – х-ний тільки для полотен чи виробів якогось одного способу вир-ва. (близни й підплетини в ткацькому вир-ві, спущення петель і штопання в трикотаж вир-ві, розірвані петлі або відсутні строчки у вязально-прошивному нетканому вир-ві). Місцевий д – розм-ся на обмеженій ділянці полотна чи виробу. Поширений д – розповсюджений по всій площі текстильного полотна (виробу) або на її більшій частині. Д будови текстильних матер-в – х-ть ступінь відхил-ня окремих елементів будови тканого, нетканого або трикотажного полотна від встан-ня для цих полотен нормативів.Найб. розповсюд-ні дефекти:Відсутня нитка ;Двійник ;Відмінна нитка;Потовщення або потоншення ;Вузол;Шишкуватість ;Мушкуватість ; Обірвана елементарна нитка;. Специфічні дефекти: рідке місце, розсічення, смуги по основі і по утоку, забоїна, розрив утоку, підплетина, зміщення нитки, затікання фарби, плями тощо

№26.

1. Технологія виготовлення валяного взуття

Технологія включає такі основні процеси і операції: підготовка сировини, складання суміші, змішу­вання, чесання, формування волокнистого напівфабрикату, виготов­лення і попереднє ущільнення основи, валяння, фарбування і сушіння, сухе опоряджування взуття, сортування і підбір пар, обрізання халяв.

Під час підготовки сировини з вовни видаляють жиропіт, рос­линні та мінеральні домішки, волокна розпушуються на щипальних і тіпальних машинах. У процесі чесання суміші на кардочесальній машині досягається подальше розпушування жмутиків на окремі волокна, видалення до­мішок, формування тонких волокнистих шарів і отримання напів­фабрикату, з якого формується волокнистий напівфабрикат виробів.

Формування волокнистого напівфабрикату валяного взуття здійснюється з допомогою конусно-навивальних кареток, агрегованих з чесальною машиноюРозрізняють операції звалювання і валки. Звалювання - це об­робка напівфабрикату тертям і тиском при одночасній дії тепла і во­логи з метою початкового зближення і переплутування волоконВалка ~ обробка напівфабрикату тертям, ударом або тиском з одночасною дією тепла, вологи і хімічних реагентів з метою подаль­шого зближення і взаємного переплутування волокон Виготовлення і звалювання основи включає такі операції: почат­кове ущільнення конусів, попереднє ущільнення і обги­нання, виготовлення і ущільнення пластів, зрощування і ущільнення основи. Конуси ущільнюють на притиральних і плитних звалюваль­них машинах. Після ущільнення товщина стінок конуса різко зменшується, з волокон формується м'яка повсть.

Перед валянням або в процесі валяння і фарбування основу просочують розчином сірчаної кислоти. Набубнявіння кератину вовни у кислому середовищі приводить до розкривання лусочок, збільшення сил тертя між волокнами і прискорює процес валяння.

Фарбують взуття найчастіше кислотними і прямими барвниками з додаванням сірчаної кислоти

Сухе опоряджування взуття включає такі операції: опоряджу­вання поверхні, знепилювання, визначення розміру, підбір у пари, обрізання халяв, зшивання півпар, маркування.

Поверхня чобіт, що випускаються без ворсу, обробляється абра­зивними інструментами на верстатах або обпалюванням у камерах. Пил видаляється щітками і пилососом. Дефекти перед обпалюванням видаляються шліфуванням.

Взуття сортують за розмірами і згідно з вимо­гами стандарту. На кожен чобіт ставлять клеймо з означенням розміру і сорту. Розсортоване взуття підбирають у пари, споріднені за всіма ознаками. Чоботи обрізують по прямій лінії так, щоб передня частина була вища від задньої на 10-20 мм, а потім зшивають.

Валяне взуття може виготовлятися з гумовими деталями низу для підвищення захисних властивостей і зносостійкості, але при цьому збільшується маса і жорсткість на згинання.

2) Штучні волокна загальні поняття. Віскозні волокна: отримання, види, різновиди, властивості та галузі застосування. Вихідною сировиною для отримання штучних в-н є природні високомолекулярні сполуки (целюлоза, білки) і прості речовини – метали, їх сплави, скломаси. Майже 99% штучних волокон виробляють з целюлози. Найбільш широко впроваджені у ви-во три способи отримання штучних волокон з целюлози: віскозний, ацетатний та мідно аміачний. Віскозні волокна. Вихідними сполуками для отримання є: целюлоза, дитіовуглецева (дитіокарбонатна) кислота і їдкий натр. Процес ви-ва скл з трьох основних стадій: 1) отримання формувального (прядильного) р-ну целюлози; 2) формування в-н 3) обробки в-н. Після приймання та аналізу якості листки целюлози змішують, підсушують та обробляють 18%-м розчином їдкого натру (мерсеризують). Далі листи подрібнюють і висипають у бункер для попереднього дозрівання. Далі різні партії віскози змішують, суміш фільтрують, а для вилучення повітря – вакуумують. Після цього віскоза протягом 24 – 30 год дозріває при Т 14 – 16⁰С. Дозрілу віскозу наз формувальним або прядильним розчином. Його трубопроводом подають у центрифугальні або бобінні формувальні машини. З віскозопроводу з допомогою насосів віскозу продавлюють через фільтр, через скляну трубку до фільєри, з отворами d 0,04-0,08 мм і кількістю від 24 і більше. У ванну подають р-н сірчаної кислоти і її цинкових та натрієвих солей. Під p з віскози формують тонкі волокна, які надходять у р-н осаджуваної ванни. Тонка цівочка віскози перетворюється на твердофазне волокно. П-с коагуляції (отвердіння) в-н починається з поверхневих шарів і закінчується вн. На стадії формування і обробки в-н проводять їх витягування – фільєрне і пластифікаційне. Безперервні довгі віскозні в-на наз комплексними. Їх формують на центрифугальних або бобінних машинах. Проводять й ін обробні операції: промивку, десульфурацію (вилучення залишків сірки), вибілювання, кислооку, повторну промивку, замаслювання, висушування, скручування та перемотку. Штапельні волокна отримують розрізанням, розриванням або ін способом розподілу комплексів елементарних ниток. Отримані вище волокна наз звичайними. Полінозні в-на формують з більш високомолекулярних ксантогенатів, що мають високий ступінь полімеризації. Для отримання викор доброякіснішу целюлозу, волокна формують у більш “мяких” умовах, при нижчих Т розчинів осаджувальної ванни (25⁰С).

Асортимент. За хім. складом волокна: гідратцелюлозні звичайні, полінозні, ВВВ і високоміцні, хім. Модифіковані (сополімери, прищуплені, зшиті тощо) За ознаками вн структури: низько-, середньо- і високо орієнтованими, суцільними і трубчастими, аморфно-фібрилярними. За морфологічною будовою – безперервні, що виходять з однієї фільєри і скл з кількох поодиноких (елементарних) волокон. За видами обробок – суровими, вибілені, блискучими, матованими, фарбованими в масі.

Властивості. Довжина віскозних комплексних ниток практично необмежена. Залежить лише від форми та маси бобіни, а штабельованих в-н – відповідає довжині різання і коливається від 30 до 120 мм і більше, що залежить від їх призначення. Відносне розривне подовження коливається від 13 до 25%. Найб подовження мають звичайні штабельовані волокна, найм – високоміцні та полінозні. Після зволоження показники міцності в-н зменшуються, а ха-ки подовжень зростають. Віскозні волокна без спец обробки досить гідрофільні. У воді волокна набухають. При цьому збільшується S поперечного перерізу і помітно зменшується довжина. Не стійкі до дії кислот, особливо неорганічних. У розчинах лугів вони інтенсивно набухають, а з підвищенням T і при наявності кисню – гідролізуються. Волокна мають задовільну теплостійкість. Вони добре витримують нагрівання при T до 120⁰С, особливо за наявності в їх складі вологи.

Ткацькі переплетення: головні, похідні, ворсові, складні, крупновізерункові, комбіновані(дрібновізерункові)

Кулірні (поперечновязані)переплетення: головні(гладь, ластик, двовиворітне полотно); похідні(...); візерункові

№27.

1.Вплив і сутність дублення на формування властивостей натуральніх шкур.

У процесі дублення дублячі речовини проникають у товщу дер­ми і взаємодіють з білками, і незворотньо змінюють хімічні та фізичні властивості дерми. Залежно від природи дубителі реагують з різними функціональними групами білка й утворюють вод­неві, електровалентні і ковалентні зв'язки у різних співвідношеннях. Основними є такі зміни.

Фіксація взаємного розташування елементів структури колагену підвищує жорсткість структури, зменшує усадку, формує об'єм, зменшує склеювання волокон при висушуванні, зберігає пористість.

Зростає молекулярна маса білка і підвищується температура зва­рювання, що є найвиразнішим показником інтенсивності дублення.

Шкіра стає стійкою до дії мікроорганізмів.

Значно зменшується набрякання шкіри в розчинах електролітів, особливо кислот. У розчинах сильних кислот шкіра руйнується внас­лідок гідролізу. У слабких розчинах лугів шкіра набрякає, а в міцних частково або повністю роздублюється. Протистоять лугам лише шкіри альдегідного і жирового дублення.

Дублення зменшує кількість води набрякання.

Дублення підвищує міцність вологої шкіри і зменшує видовження.

Пружність дубленої шкіри зростає.

Процес дублення характеризується сукупністю і незворотністю вище перелічених змін в умовах експлуатації шкіри.

2) Вовна: хімічний склад, будова, властивості і галузь застосування.Будова волокон вовни. Макро- і мікроструктура вовни залежить від виду і типу волокон. Волокна, які отримують після першого стриження, мають один кінець гострий, другий -тупий. Такі волокна наз поярковою вовною. Внаслідок другого і наступного стрижень отримують волокна циліндричної форми звивисті або прямі. На пов волокна, крім ості і мертвого волоса, маючі, лускатий шар, що скл з лусочок різної будови. На поверхні ості і мертвого волоса цей шар відсутній. Форма поперечного перерізу вовни буває різною і залежить від типу в-н. Пух і перехідний волос мають, як правило, круглу форму і два чітко помітних шари. Зв, або лускатий, шар відіграє захисну роль для волокон у п-сі їх росту і зумовлює дуже цінну технічну властивість вовни - здатність повстяніти. Від форми і поверхневих властивостей лусочок залежить блиск, або люстрин, вовни. Другий шар — корковий, скл з дуже дрібних верете­ноподібних, витягнутих за довжиною елементарних кл, розміщених паралельно осі волокна. Вони склеєні між собою міжклітинною речовиною. Корковий шар тонких волокон є основним. Він визначає структуру вовни і зумовлює основні фіз-механічні вл-ті в-н. Ость і мертвий волос мають, крім коркового шару, серцевинний шар (канал). Він скл з пустотілих кл, заповнених повітрям, і може займати більшу частину площі поперечного перерізу волокон. Хімічний склад і вн структура вовни. За хім складом вовну відносять до білкових в-н. Основною складовою речовиною вовни є білок кератину класу опорних білків, характерних для тварин. Білки і, зокрема, кератини відносяться до органічних високомолекулярних сполук. Особливість вн структури вовни залежить від модифікації кератину. Дослідами доведено, що кератин може існувати в а-модифікації (2а) і б-модифікації (2б). Від цього залежить наявність або відсутність звивистості в-н вовни. 3а певних умов (підвищена вологість, тепло, механічна дія зв сил) а-кератин може переходити у б-форму, і навпаки. Також волокна вовни мають добре розвинену просторову структуру не лише за рахунок наявності водневих зв'язків і зв за рахунок дії сил Ван-дер-Ваальса, а й міцних ковалентних зв.

Текстильні матер., що використ для взуття - тканини: для зовн деталей верху взуття: бавовняні; вовняні; лляні; шовкові. Для внутрішніх деталей взуття: бавовняні; шовкові; вовняні. Для проміжних деталей взуття: бавовняні; лляні. Неткані матеріали: Для зовн деталей верху взуття: холстопрошивні полотна. Для внутрішніх деталей взуття: ниткопрошивне штучне хутро; холстопрошивне полотно; голкопрошивне полотно. Для проміжних деталей: голкопрошивне полотно; ниткопрошивне полотно. Повсть і фетр. Трикотажні полотна: для верху взуття: капронові сітки; дубльовані полотна. Для внутрішніх деталей взуття: трикотажне штучне хутро.

Петлі, сформовані голками та ін петлеутворюючими пристроями і з’єднані між собою, утв трикотажне полотно. Порядок формування петель і їх взаємного з’єднання – трикотажне переплетення.

№30.

1) Види та деталі взуття

Вид взуття – конструктивна ознака класифікації взуття, яка визначається ступенем закритості ноги деталями верху взуття.

Чоботи – взуття, халява якого закриває литку.

Напівчоботи – взуття з халявками, які доходять до половини литки.

Черевики – взуття, халявки якого закривають щиколотку чи доходять до литки.

Напівчеревики – взуття, халявки якого нижче щиколотки.

Туфлі – взуття, халявка якого нижче щиколотки, при цьому заготовка верху не повністю закриває тильну поверхню стопи.

Залежно від розташування у взутті деталі підрозділяються на зовнішні, внутрішні і про­міжні.З'єднані між собою зовнішні, внутрішні і проміжні деталі верху називаються заготовкою.

До зовнішніх деталей верху відносяться:

Носок закриває тильний бік пальців, визначає зовнішній вигляд найпомітнішої передньої частини взуття.

Союзка закриває тильну поверхню плесно стопи. Най­частіше союзка буває суцільною без відрізного носка. У ній розріз­няють передню частину і крила, що закривають бокові поверхні стопи.

Перед чобіт відрізняється від союзки наявністю довгастої ший­ки, яка закриває нижню частину гомілки.

Берці (халявки) закривають тильну поверхню п'ятково-геленкової ділянки стопи до кісточок (у напівчеревиків і туфель) і частину го­мілки (у черевиків). Берці складаються з двох частин (зовнішньої і внутрішньої), які з'єднуються за лінією заднього шва, а спереду -шнурками або іншими застібками.

Халяви закривають гомілку до коліна або вище коліна.

Задинки закривають п'яткову частину стопи.

Задній зовнішній ремінь підвищує міцність з'єднання деталей за лінією заднього шва, особливо у чобіт і черевиків.

Для шкіряних халяв, зміцнюючи задній шов між з'єднувальними деталями, прокладається смужка шкіри, яка називається прошвою.

Ремінь для застібки і утримування взуття на нозі також виготов­ляється із щільних і міцних матеріалів.

Язичок закриває передній розріз берців, запобігаючи проник­ненню води і забрудненню, зменшує тиск блочків і шнурків.

Обтяжка - деталь, що закриває бічну і фронтальну поверхні каблука або торець платформи, підложки, устілки.

Вушка - деталь у вигляді петлі, з'єднаної з халявою або берцями, для зручності взування.

Внутрішні деталі верху.

Підкладка взуття захищає зовнішні деталі верху і шви від зно­шування і деформації, а також захищає стопу від пошкодження і тер­тя, забезпечує гігієнічні, теплозахисні й амортизаційні властивості, по­ліпшує вигляд внутрішньої поверхні туфель і напівчеревиків.

Вкладна устілка покращує внутрішній вигляд і гігієнічні власти­вості взуття, вирівнює поверхню основної устілки.

Вшивна устілка є характерною для взуття деяких комбінованих методів кріп­лення низу.

Підносочник виконує функції вкладної устілки на ділянці відкритої носкової частини.

Проміжні деталі верху. Ці деталі розміщуються між зовнішніми і внутрішніми деталями з метою збереження форми і підвищення зносостійкості взуття.

Міжпідкладку викроюють з текстильних матеріалів і наклеюють на зовнішні деталі (союзку, берці, задники).

Боковинки розміщують у геленково-пучковій частині для зміцнення цих ділянок. П

ідносок зберігає форму носкової частини і захищає пальці. Він може бути еластичним і жорстким. Задник створює стійке п'яткове гніздо, спроможне утримувати стопу в правильному положенні і захищати її від зовнішніх механіч­них впливів

Деталі низу взуття зовнішні.

Підошва розташована під усією плантарною поверхнею стопи і безпосередньо дотикається до поверхні опори.

Каблук призначений для піднесення п'яткової частини стопи на необхідну висоту. Каблуки сприяють правильному розподілу наванта­ження на ділянки стопи, підвищують пружність купола, чим полег­шують пересування.

Набійка прикріплюється до опорної (набійкової) поверхні каб­лука або безпосередньо до підошви безкаблучного взуття. Вона захи­щає каблук чи підошву від зношування.

Рант буває несучий, накладний і декоративний. До несучого ранту пришивається підошва або підложка. Накладний рант захищає від проривання строчкою затяжний пруг заготовки, до якого кріп­ляться деталі низу.

Проміжні і внутрішні деталі.

Обвідка - смужка шкіри або штучного матеріалу, що кріпиться за периметром неходової поверхні підошви і забезпечує її щільне при­лягання до сліду взуття. Кранець - деталь, що кріпиться до верхнього фліка каблука для його щільного прилягання до підошви.

Підложка за формою і розмірами відповідає підошві, застосову­ється переважно у взутті комбінованих методів кріплення для поліп­шення гігієнічних і теплозахисних властивостей взуття.

Платформа за формою відповідає носково-пучковій частині пі­дошви по всій її поверхні. Виготовляється з картону, повсті, шкіри з обтяжкою торця матеріалом верху.

Геленок - проміжна деталь із сталі, пластмаси або картону, яка розміщується між підошвою й устілкою для забезпечення пружності і міцності геленкової частини низу взуття.

Простилка - проміжна деталь, що заповнює об'єм, обмежений краями затяжного пруга сліду затягнутого взуття; підвищує аморти­заційні, гігієнічні і теплозахисні властивості низу взуття.

Жорсткий підп'яток відповідає формі п'яткової частини основної устілки, підвищує міцність кріплення каблука.

Устілка - основна внутрішня деталь і основна деталь взуття як конструкції. До неї кріпиться затягнений пруг заготовки верху і деталі низу взуття. У Напівустілка - внутрішня або проміжна деталь, як за формою і розмірами відповідає п'ятково-геленковій частині основної устілки. Застосовується у взутті на високому каблуці. Виготовляється з кар­тону підвищеної жорсткості.

2) форм структури тканин на ткацькому верстаті.

Не зваж на конструктивні ос-ті безлічі видів і різновидів ткацьких верстатів, принцип їх будови і роботи однаковий. При обертанні валу верстата ексцентрики перемінно змінюють положення важелів-підніжок, що з’єднані ремінцями з двома начиннями.при піднятті першого начиння (непарні нитки) і опусканні другого (парні) утв кут/фак, в який з допом човника прокладають нитку спіткання. після цього ляда, в якій знах блят, приводиться в рух шатунно-кривошипним валом і прибиває нитку спіткання до краю тканини. Ексцентрики, обертаючись,змінюють своє положення і положення спіткання. Прокинута нитка спіткання заробляється в структуру тканини з одноч утв нового факу для прокладання наст нитки.Процес ткання продовж безперервно.готова тканина періодично намот.на тов вал. З допом жаккардової машини можна підіймати будь-яку к-ть ниток основи для отрим факу. Це дає змогу отрим на тканині мал. найскладн композицій.для отрим відпов мал. вигот набір перфокарт, кожна з якого відповідає розмірові однієї грані призми.на кожній карті відпов до вимог мал. прорубані отвори.карти зєдн послідовно в одне безперервне полотно і перекидають через призму.

Топографічні зони ВРХ: чапрак, вороток, поли. Чапрак - центральна ділянка шкури. Вороток - передня ділянка шкури. Займає близько 20 % площі шкури. Поли - крайні бокові ділянки шкури, розташовані по обидва боки чапрака і воротка.

№10.

1) Характеристика асортименту хутряних головних уборів.

Основні деталі голов уборів – козирок, навушки, затильник, клинці ковпака.

Тулія – вн.деталь шапки-вушанки.

Розмір голов.уборів визнач.довжиною окружності по вн стороні нижнього борта.

1.За розміром(дит, підліткові, чол., жін)

2.За статево-віковою ознакою- чол., жін., дит, молодіжні, підліткові.

3.За призначенням – побутові, спортивні, виробничі, форменні

Побутові головні убори - це повсякденні і нарядні вироби. Повсякденні головні убори повинні бути простої форми і зручними у використанні.

Виробничі головні убори виготовляють для залізнич­ників, мисливців, лісорубів, чабанів та ін.

Спортивні головні убори можуть бути суцільнохутряними і комбінованими.

Формені головні убори - це елемент обмундирування для людей різних професій.

4.За матеріалами – За видом н/ф, суцільно хутряні, комбіновані

У суцільнохутряних головних уборах усі деталі верху виготовляють з натурального хутра.

У комбінованих - для частини деталей використовують тканину, шкіру, штучне хутро, велюр.

5.За моделями- шолом ,берет, «боярка»

6.Спосіб виговлення м*які,формовані.

У м'яких - форма ство­рюється шляхом конструювання моделі з використанням деталей певної форми.

Формованим - надають форму за допомогою вологотеплової обробки на спеціальних болванках.

2) Властивості текстильних волокон. Текстильні волокна - тонкі видовжені тіла, в яких S поперечного перерізу набагато менша за довжину, а міцність і еластичність такі, що дають можливість, скручуючи, переробляти їх на пряжу і полотна. До геометричних відносять в-ті в-н, що характеризують розміри і форму поздовжньої осі в просторі. Показниками цих властивостей є довжина, грубість (товщина), хвилястість або звитість волокон. Довжина волокон оцінюється найбільшою відстанню між кінцями розпрямленних волокон. Грубість (тонкість) оцінюють багатьма кількісними характеристиками, S поперечного перерізу, d (мм), номером (м/г), лінійною густиною (текс, г/км). Хвилястість або звитість волокон. - Сприяє збільш чіпкості волокон при їх скручуванні в пряжу, підвищує еластичність ниток. Є природна хвилястість, та штучна(внаслідок теплової, механічної, тепловологої обробки). Оцінюють хвилястість переважно відсотком хвилястості (Хв, %). До механічних відносять в-ті волокон, що характеризують їх відношення до дії різних сил – стискання, згинання, розтягнення тощо. Результатом дії сил розтягнення волокон може бути: а)повне руйнування (розрив); б) вияв здатності до деформації; в) стійкість зношування через утому. Якщо волокна розтягують до їх руйнування, випробування наз.напівцикловим. Отрим.при цьому такі хар-ки: Розривне навантаження – максим зусилля, яке отримує волокно до розриву.Розривна напруга – відношення розривного навантаження до S поп перерізу волокна. Відносне розривне навантаження – відношення розривного навантаження волокна до його лінійної густи6ни.Подовження абсолютне – збільшення довжини волокна внаслідок розтягнення до розриву.Подовження відносне – відношення у відсотках приросту довжини волокна до його початкової довжини. Якщо волокна протягом певного часу навантажують зусиллям, меншим за розривне, а потім розвантажують і залишають у спокої, то такі випробування відносять до одноциклових. Їх можна проводити різними способами, проте найпоширенішим є спосіб розтягнення волокна зусиллям постійної величини із застосуванням релаксометрів. Отримають: Повна абсолютна деформація – подовження, яке волокно отримує під дією зусилля Р=const (мм).Пружна деформація – частина повної деформації, що зникає після розвантаження волокна за дуже короткий час. Еластична деформація – частина повної, що зникає в процесі релаксації протягом певного часу. Пластична деформація – частина повної деформації, що не зникає у волокні після закінчення експерименту. Якщо волокна розтягують багаторазово і прикладають зусилля, значно менші за розривне навантаження, то такі випробування назив.багаторазовими.До головних фізичних властивостей волокон відносять густину, об’ємну масу, гігроскопічність, електризування, колір. Густина – маса одиниці об’єму волокна. Об’ємна маса – маса одиниці об’єму волокна, розрахованого за його зв контурами. Гігроскопічність – це здатність волокон поглинати водяну пару і віддавати її у навколишнє сер. Її оцінюють хар-ками вологості (фактичної, нормальної, кондиційної). Електризування – здатність накопичувати статичні заряди, різні за величиною і знаками. Колір волокон – п-к оптичних властивостей. Кольори бувають ахроматичні і хроматичні.

3) нетканні матеріали:класф.і асорт.

Класифікація  нетканих текстильних  матеріалів:

•  за волокнистим складом — бавовняні, напівшерстяні, шовкові і лляні;

•  за призначенням - побутові, обтиральні, тарні, пакувальні, матер1али для взуття, основа для штучної шкіри, прокладочні, фільтрувальні i меблеві

Побутові, у свою чергу, поділяють на матер1али для виго­товлення одягу i вироб1в домашнього побуту ( рушники, простирадла, ковдри, покриття для стін, меблево-декоративні, тентов1 полотна);

• за способом виробництва - скріплені механічним спо­собом: прошивним, голкопробивним, валяльним; клейовим чи комбінованим способом;

•  за структурою полотна - волокна, спрямовані в один бік; з перехресними волокнами; з хаотичним розміщенням волокон; з комбінованим розміщенням волокон;

•  за типом основи – полотно-прошивані  нитко-прошивані i тканино-прошивні полотна;

• за обробкою - гладкокрашені (однотонні), набивні, меланжеві, з начосом;

• за характером поверхні - різні, в1зерунков1, рельєфні, войлокоподібні , моxеpoвi, вopcoвi.

Неткані полотна випускаються переважно шириною 142-160 см (від 70 до 184 см) i відносною щільністю від 100 до 700 г/м

Партія взуття - кіль­кість пар взуття, що одночасно пред'являються до здавання (прийман­ня) однієї й тієї самої групи (за масою і товщиною стінок), однакового призначення, забарвлення.

Штучна шкіра - волокнисті матеріали з покриттям композиціями з готових полімерів.

№9.

Хімічний склад натуральних шкір: показники, методи визначення.

Від хімічного складу залежать властивості шкіри, тому вміст основних речовин нормується стандартами.

Хімічний склад шкіри

Масова частка вологи (10-16%) визначається висушуванням наважки до постійної маси. Розраховується відношенням різниці в масі вихідного і вису­шеного зразка до маси сухого зразка, виражається у відсотках і залежить від відносної вологості і температури навколишнього повітря, характеру дублення і виду наповнювачів та впливає на площу, товщину, границю міцності, подовження, пружно-пластичні властивості, стійкість до стирання тощо.

Голиняна речовина (28-70%) - волокнисті білки, які перейшли із шкури і є найголовнішою складовою частиною шкіри. Кількість голиняної речовини в шкірі визначають методом К'єльдаля за вмістом загального азоту

Водовимивні речовини (5-26%) визначають у шкірах, дублених танідами і синтетичними дубителями. Зайва кількість незв'язаних дубителів по­гіршує властивості шкіри.

Зв'язані дублячі. Вміст визначити безпосередньо не можна. Із загальних водови­мивних віднімається кількість неорганічних вимивних речовин.

Кислотність (3,5-5,5 рН) шкіри визначається для шкір комбінованого дублення за величиною рН витяжки із шкіри в 0,1 н. розчині хлориду калію потенціометричним методом.

Масова частка речовин, екстрагованих органічними розчинниками (1,5 – 28%) наважку шкіри екстрагують органічними розчинниками у приладі Зайченко із послідовною відгонкою.

Вміст жирових речовин включає жири, що перейшли із шкури, і введені при виготовленні шкіри жири і жироподібні речовини. Жирові речовини знаходяться у вільному і зв'язаному стані. Стандарти норму­ють вміст незв'язаних жирових речовин, які вимиваються органіч­ними розчинниками.

Вміст жиру впливає на границю міцності, пластичність і м'я­кість шкіри, стійкість до багаторазових деформацій, водопроникність і гігроскопічність.

2) Класифікація і асортимент шовкових тканин та тканин з хім волокон.

За призначенням поділ на платтяні, сорочкові, платтяно-костюмні, плащові, пальтові. Підкладкові, меблево-декоративні, білизняні, поштучні вироби. Платтяні та костюмно-платтяні тканини. Тканини з шовкових ниток і пряжі – найб легкі і тонкі тканини, нитки пологої, муслінової та крепової скрученості, а аткож шовкової пряжі, висока гігієнічність, гарний зв вигляд, мала зминальність, добра драпірувальність.

Типи: крепи, полотна, тканини жаккардоді та ворсові.

Крепи поділ: креп-шифон; креп-жоржет; крепдешин. Тканини з шовкових ниток з ін видами в-н об’єднують платтяні, платтяно-костюмні та бузкові тканини, в яких застос ще штучні (віскозні, ацетатні та триацетатні) й синтетичні (капронові та лавсанові) комплексні нитки, бавовняна, віскозна та змішана пряжа, нитки фасонної скрученості, текстуровані та модифіковані нитки тощо. Ворсові тканини даної групи представлені – бархатом платтяним і велюр-бархатом витравним. В першому для корінної основи й утоку викор шовковий креп, а для ворсової основи – віскозні комплексні нитки, суцільний гладкий короткий щільний ворс, гладко фарбовані та обмежено вибивні. Велюр-бархат витравний виробл в грунті з шовкового крепу, а для ворсу викор віскозні комплексні нитки, ворс не суцільний, а розміщується тільки на окремих ділянках відповідно до заданої композиції малюнків.

Тканини зі штучних ниток і пряжі. Типи: крепові – віскозні, ацетатні й триацетатні нитки крепової, мооскрепової та креп-гранітової скрученості можуть застос в основі та утоку (чисток репові) і тільки в утоковій системі (напівкрепові тканини).

Жаккардові платтяні й платтяно-костюмні тканини – за обробкою (фарбовані. Блискучі, матові) віскозні, ацетатні та триацетатні комплексні нитки пологої скрученості, застос металічні, металізовані та профільовані нитки, за обробкою гладко фарбованими й пістрявотканними. Платтяні та платтяно-комтюмні тканини. Типи: полотна – полотняне переплетення, з одиничної або крученої пряжі в основі та утоку, за обробкою вибивні, гладко фарбовані, пістрявотканні та вибілені полотна, враховуючи значну усадку і зминальність: Саржа; Шотландка.

Тканини з синтетичних ниток і пряжі – чисто лавсанові і чистокапронові платтяні, бузкові та платтяно-костюмні тканини з комплексних ниток пологої, муслінової, крепової й фасонної скрученості, різних видів (делан, еластик, мелан, мерон тощо) і лавсаново-бавовняної (67% лавсанового волокна. Ха-ся більш високою зносостійкістю, меншою усадкою тра зминальністю. Мають невисоку гігієнічність, що пов’язано з їх низькою гігроскопічністю, паро проникністю та водопоглинанням, а також більш високу схильність до забруднення та високу електизованість.

Сорочкові тканини лавсано-бавовняна і лавсано-віскозна змішана пряжі, полотняне переплетення, але можуть бути і дрібно візерунчастим і жаккардовим. За обробкою вибивні, гладко фарбовані, пістрявотканні та вибілені.

Костюмні тканини для пошиття літніх і демісезонних жін, дит та чол. Костюмів, викор кручені штучні й синтетичні нитки, а також фасонні й текстуровані нитки в поєднанні з різними видами пряжі. Висока незминальність, мала усадка. Непілінговість, мала здатність до забруднення, здатність зберігати задану форму, необхідна зносостійкість і гігієнічність, а також високоякісне колористичне оформлення. За обробкою пістрявотканні, меланжеві та гладко фарбовані.

Плащові тканини з лавсанових і капронових комплексних і текстурованих ниток та ін. випускаються полотняним та дріюновізерунчастим переплетенням. За основною обробкою – гладкофарюовані, пістрявотканні, меланжеві та вибивні, а за спеціальною – з водовідштовхувальною й водоопірною.

Підкладкові тканини Виробл переважно з віскозних комплексних ниток пологої скрученості в основі та утоку. Атласним та рідше жаккардовим й дрібно візерунчастим переплетеннями, гладко фарбовані та обмежено пістрявотканні.

Меблево-декоративні тканини викор різні види комплексних і текстурованих штучних і синтетичних ниток, віскозної, бавовняної та змішаної пряжі й комбінованих ниток. Жаккардовим та дрібно візерунчастим переплетенням. За обробкою пістрявотканні. Гладко фарбовані та меланжеві. Обмежено випускають вибивні портьєри.

Шовкові тканні поштучні вироби. Хустки головні; Носові хусточки; Покривала; Скатерки; Накидки на крісла.

3) Гобелени – високохуд безворсові килими ручного виготовлення. Наближ до живопису. ІІ-Ivст Єгипет – араси, XIII-Франція (вердюра(16ст)зелень, трава)17ст-мільфльор; 20ст-текстильне панно.