- •Тема 15. Ефективність діяльності підприємств агропродовольчого комплексу та оцінка їх ринкової позиції
- •Тема 16. Інвестиції та оцінювання інвестиційної діяльності підприємств агропродовольчого комплексу
- •Тема 17. Цінова політика підприємств агропродовольчого комплексу
- •Вихідна інформація для визначення орієнтовної оптової ціни підприємства (ціна пропонування) 1 т насіння соняшнику
- •Тема 18. Забезпечення конкурентоспроможності продукції та підприємств агропродовольчого комплексу
- •Тема 15. Ефективність діяльності підприємств агропродовольчого комплексу та оцінка їх ринкової позиції 1
- •Тема 16. Інвестиції та оцінювання інвестиційної діяльності підприємств агропродовольчого комплексу 16
- •Тема 17. Цінова політика підприємств агропродовольчого комплексу 26
- •Тема 19. Інноваційна діяільність підприємств агропродовольчого комплексу та оцінювання її ефективності
- •Тема 20. Спеціалізація підприємств агропродовольчого комплексу, їх галузева структура та структура управління
- •Тема 21. Агропромислова інтеграція та організаційні форми її вияву
- •Тема 22. Концентрація виробництва та диверсифікація підприємств агропродовольчого комплексу
- •Тема 23. Розвиток підприємства: сучасні моделі, типи розвитку, трансформація і реструктуризація
- •Тема 24. Економічна безпека підприємств
Тема 24. Економічна безпека підприємств
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
Розвиток підприємств, стабільність їх функціонування, можливості нарощування ними виробничого та інвестиційного потенціалу, а також досягнення поставлених бізнесом цілей значною мірою залежать від забезпечення економічної безпеки цих суб'єктів господарювання. У країнах з розвинутою ринковою економікою проблемі безпеки підприємств надається велике значення, оскільки за її слабкої дієвості вони можуть зазнати втрат (шкоди) через використання зацікавленими особами (юридичними і фізичними) у своїх інтересах існуючих або спеціально створених недоліків статуту підприємств або його організаційної структури та (або) побудови бізнес-процесів, особистісних нахилів окремих працівників, власників і керівників. Втрат підприємство може зазнати і через недосконалість законодавства, нецивілізованість конкурентних відносин, умисних на шкоду підприємству дій фіскальних органів та протиправних посягань інших недоброзичливців.
Тому читачеві під час вивчення даної теми насамперед потрібно з'ясувати сутність поняття «економічна безпека підприємства». Слід знати, що в літературних джерелах наводиться чимало визначень цього поняття, причому нерідко між ними немає істотних відмінностей. Досить обґрунтованим визначенням є таке: економічна безпека підприємства — це такий стан суб'єкта господарювання, за якого він спроможний захищати себе від внутрішніх і зовнішніх загроз і досягати поставлених цілей бізнесу в конкурентному середовищі.
Отже, економічна безпека підприємства пов'язана із захистом його життєво важливих інтересів, кадрового та інтелектуального потенціалу, інформації, технологій, майна за допомогою заходів правового, режимного, організаційного та інформаційно-технічного характеру.
З'ясування суті поняття «економічна безпека підприємства» передбачає чітке розуміння читачем терміна «загроза». Його можна трактувати як негативний розвиток подій або здійснення дій (бездіяльність), у результаті яких з' являється можливість або підвищується ймовірність завдання підприємству втрат (шкоди). Тож загроза в разі дальшого її розвитку може призвести до порушення нормального функціонування підприємства і до неможливості досягнення ним поставленої мети, одержання збитків.
Водночас читач повинен знати і класифікацію загроз. У літературі наводиться багато кваліфікаційних ознак загроз, наприклад, за джерелами виникнення вирізняють загрози внутрішні і зовнішні; за природою виникнення — політичні, кримінальні, конкурентні, контрагентські; за ймовірністю реалізації — реальні, потенційні; за об'єктом спрямованості — персонал, інформація, фінанси, товарно-матеріальні цінності, ділова репутація; за величиною очікуваних втрат (шкоди) — катастрофічні, значні, відносно невеликі та ін. Проте серед цих ознак на особливу увагу заслуговує класифікація загроз за джерелами виникнення: внутрішні і зовнішні загрози.
Зовнішні загрози породжуються тією обставиною, що підприємство працює на ринку в умовах конкуренції, і всі суб'єкти, з якими воно вступає у ділові відносини, намагаються одержати, нерідко будь-якою, навіть протизаконною, ціною, більшу економічну вигоду. Крім цієї обставини є й інші. Тому читачеві потрібно знати, що серед зовнішніх загроз в літературі виділяють:
протиправну діяльність конкурентів, кримінальних структур, приватних осіб;
намагання здійснення промислового шпіонажу;
правопорушення з боку корумпованих елементів з числа контрольних і правоохоронних органів;
навмисну дію у своїх інтересах ділових партнерів;
різні шкідливі дії окремих раніше звільнених з підприємства співробітників.
Тому підприємство повинне так будувати свої взаємовідносини із зовнішнім середовищем, щоб гарантувати максимально можливий рівень своєї економічної безпеки.
До внутрішніх загроз і дестабілізаційних факторів (за Г. Лянним) відносять:
дію або бездіяльність (зумисні чи незумисні) співробітників підприємства, що суперечать його комерційним інтересам і можуть призвести до економічних втрат;
витік або втрату інформації, що є комерційною таємницею і (або) належить до конфіденційної інформації;
підрив ділового іміджу підприємства в бізнесовому колі;
створення конфліктних ситуацій з конкурентами, з діловими партнерами, контрольними і правоохоронними органами;
травматизм та загибель персоналу.
Слід мати на увазі, що більшість загроз, що можуть спричинити серйозні втрати підприємства, — внутрішні загрози. За даними консалтингової фірми «Ernst and Young International» про шахрайство на підприємствах 82 % усіх розкритих проступків здійснено співробітниками відповідних підприємств. Скажімо, джерелом внутрішніх загроз підприємства може бути мотивація персоналу, якщо вона побудована неефективно, є низькою, не заохочує працівників до ліпшої праці. У таких випадках працівники частіше вдаються до порушень нормального перебігу фінансово- господарської діяльності з метою одержання для себе особистої вигоди. Нерідко джерелом загроз можуть стати керівники вищого рівня управління, які можуть використати свої важелі впливу для одержання матеріальної вигоди за рахунок комерційних інтересів підприємства.
Читачеві варто звернути увагу на те, що зазначені загрози, з урахуванням інших загроз, можуть бути класифіковані як суб'єктивні та об'єктивні. Перші з них виникають через неефективне управління підприємством, недостатню кваліфікацію кадрів, їхні дії, що суперечать економічним інтересам фірми, низьку якість продукції та її ринкову неконкурентоспроможність тощо. Тобто суб'єктивні загрози виникають у внутрішньому середовищі підприємства.
Загрози об'єктивного характеру виникають не з вини підприємства; наприклад, високі темпи інфляції, зниження кон'юнктури ринку, різні форс- мажорні обставини. Для вітчизняної практики особливо небезпечною стала загроза рейдерства — незаконного захоплення підприємства фізичними і (або) юридичними особами через недосконалість вітчизняного законодавства, а головно, через корумпованість судової гілки влади і правоохоронних органів. Необхідно звернути увагу на те, що схем рейдерства існує багато, але найбільш поширеними є такі, коли акціонер-рейдер, маючи малий пакет акцій, позиває до суду справжніх власників, звинувачуючи їх у «незаконному» придбанні активів. Суд в особі корумпованих суддів накладає арешт на майно (акції) власників і ухвалює рішення не враховувати голоси власника на загальних зборах акціонерів. За таких умов рейдери з колись малим пакетом акцій набувають більшість голосів, змінюють керівництво підприємства й усі рішення приймають на свою користь. Часто рейдерство супроводжується силовим захопленням підприємства, фальсифікацією рішень загальних зборів акціонерів.
Інша схема рейдерства — збільшення статутного капіталу підприємства за допомогою додаткової емісії акцій, у результаті чого «розмивається» пакет акцій міноритарного акціонера до такої міри, щоб позбавити його будь-якого впливу на прийняття рішень загальними зборами акціонерів. Щоб акціонер не зміг чинити опору такому «розмиванню акцій», його через корумпований суд позбавляють будь-яких прав способом арешту акцій, а отже, їх неврахування у визначенні кворуму загальних зборів акціонерів і в підрахунку голосів. Зокрема, така рейдерська атака була здійснена з метою позбавлення міноритарного акціонера ВАТ «Північно-східна будівельна компанія» будь-якого впливу на рішення ВАТ «Київметробуд», в якому частка згаданого акціонера в статутному капіталі ВАТ «Київметробуд» становила 35 %, або 1,4 млн акцій. Бородянський суд наклав арешт на ці акції і постановив, що 100 % статутного капіталу тепер буде не 4 млн акцій, як це було раніше, а 4 - 1,4 = 2,6 млн акцій. Було допущено ще одне порушення, на яке свідомо не реагував суд: рішення про збільшення статутного капіталу через емісію акацій було прийняте правлінням ВАТ «Київ- міськбуд», хоча це є компетенцією загальних зборів акціонерів. Сфальсифіковано було і кворум загальних зборів: фактично було присутніх 52 % акціонерів, а зареєстровано 60 %.
Верховний суд України (2007 р.) припинив цю рейдерську атаку з відповідними правовими висновками. Проте загрози рейдерства залишаються навіть з урахуванням тієї обставини, що ухвалений Закон України «Про акціонерні товариства в Україні» значною мірою позбавив можливостей потенційних рейдерів здійснювати рейдерські атаки. Тому на підприємствах мають вживатися заходи проти рейдерських загроз.
Читачеві необхідно усвідомити, що наявність зовнішніх і внутрішніх загроз зумовлює необхідність забезпечення економічної безпеки підприємства. Тому на великих підприємствах може створюватися служба економічної безпеки (СЕБ), основною функцією якої є розробка комплексу організаційно-управлінських, режимних, технічних, профілактично-пропагандистських заходів, спрямованих на захист економічних інтересів підприємства від внутрішніх та зовнішніх загроз.
Для ефективної організації служби економічної безпеки важливо в системі економічної безпеки підприємства чітко розмежовувати її підсистеми, такі як суто економічна безпека, екологічна безпека, інформаційна безпека, науково-технічна безпека, патентна безпека, безпека праці. Тут треба мати на увазі, що економічна безпека, по суті, є інтегральною, вона характеризує стан підприємства в цілому, у ній відображаються всі інші види безпеки, оскільки, врешті-решт, будь-яка реалізована загроза, що стосується будь-якого виду безпеки, виявляється в економічній втраті (шкоді).
Варто пам'ятати, що СЕБ має будуватись на основі додержання низки важливих принципів. У літературі виділяють їх кілька: законності, компетентності, конфіденційності, централізованого управління, корпоративної етики, сучасної технічної оснащеності, самостійності та відповідальності за забезпечення безпеки, економічної доцільності, розумної достатності, повного охоплення фінансово-господарської діяльності.
Необхідно знати, що в будь-якій схемі одержання суб'єктами незаконної вигоди є два основоположні моменти: як саме одержати цю вигоду і як це приховати. Наприклад, співробітники підприємства, що мають справу з товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ), можуть одержати незаконну вигоду такими способами: співробітник підприємства здійснює або сприяє здійсненню укладання угоди за ціною, вищою від ринкової, одержуючи за це відповідну «плату»; співробітник підприємства приймає ресурс від постачальника за параметрами якості, що не відповідають угоді, одержуючи за це вигоду від постачальника; співробітник підприємства за надану йому економічну вигоду постачальником пропонує закуповувати ресурси в більшому обсязі, ніж це робиться зазвичай, мотивуючи це надуманими причинами; крадіжки ТМЦ зі складу співробітниками або сторонніми особами; завищення норм втрат під час зберігання з наступним привласненням «залишків»; списання ТМЦ за різних надуманих причин і т. д.
Значні загрози підприємству несуть укладання угод з підставними фірмами; укладання угод щодо залучення коштів за підвищеними процентними ставками; здійснення передоплати на адресу підставної фірми за ТМЦ (роботи, послуги) з наступним недопостачанням цих ТМЦ (робіт, послуг) та ін.
З урахуванням можливих загроз, які можуть завдати економічних втрат підприємству, і визначаються основні завдання служб економічної безпеки підприємства. Це — важливе питання, на яке потрібно звернути особливу увагу. У деяких працях акцент робиться на таких її основних завданнях:
захист законних прав та інтересів підприємства та його співробітників;
виявлення недобросовісної конкуренції з боку інших підприємств;
вивчення партнерів, клієнтів, конкурентів, кандидатів на роботу в підприємстві;
захист життя і здоров' я персоналу від протиправних посягань;
фізична і технічна охорона майна підприємства, недопущення технічного проникнення на підприємство зі злочинною метою;
недопущення проникнення на підприємство структур економічної розвідки і розслідування фактів розголошення комерційної таємниці підприємства;
розслідування фактів неправомірного використання товарних знаків (ТМ) підприємства;
охорона інформації, що є комерційною таємницею підприємства, і здобуття необхідної інформації для вироблення керівництвом обґрунтованих рішень;
виявлення некредитоспроможних, ненадійних ділових партнерів та збір інформації для проведення ділових переговорів;
забезпечення відшкодування матеріальних і моральних втрат, завданих у результаті неправомірних дій організацій і окремих осіб;
консультування керівництва і персоналу підприємства з питань забезпечення безпеки;
формування серед ділових партнерів і населення сприятливої думки про підприємство.
Виходячи із цих завдань, що стоять перед СЕБ, і має вирішуватися питання її організаційної будови. На думку В. П. Мак-Мак [5], у такій службі потрібно створити як мінімум три підрозділи служби безпеки: розвідку, контррозвідку й охорону. Такі служби можуть забезпечити комп'ютерну і технічну безпеку, безпеку зв'язку, захист комерційної таємниці та конфіденційність інформації, безпеку господарсько-договірної діяльності, протипожежну, екологічну та радіаційно-хімічну безпеку, здійснення конкурентної розвідки, фізичну безпеку тощо.
Служба економічної безпеки повинна тісно співпрацювати з іншими підрозділами підприємства: фінансово-економічним відділом, відділом кадрів, відділом маркетингу, технічним відділом та ін. Скажімо, служба маркетингу — це фактично зовнішня економічна розвідка підприємства, тому дуже важливим є налагодження її тісної співпраці із СЕБ.
Читачеві необхідно знати, що діяльність СЕБ повинна мати запобіжний характер, а надійність та ефективність її роботи може оцінюватися, на думку Г. Лянного, такими показниками, як досягнення стабільної роботи підприємства, збереження і примноження їх майна, запобігання кризовим ситуаціям, у тому числі різним надзвичайним ситуаціям, пов'язаним з діяльністю «зовнішніх» і «внутрішніх» недоброзичливців.
На особливу увагу у вивченні даної теми заслуговує питання визначення коефіцієнта економічної безпеки підприємства. Читач повинен засвоїти методику визначення цього коефіцієнта і з'ясувати його економічний зміст. Прикладне застосування коефіцієнта економічної безпеки вимагає знання методики визначення виробничого важеля і механізму його застосування під час розрахунку відсоткового зростання прибутку та його абсолютної величини. Для практичного засвоєння цих питань читачеві пропонується виконати завдання 24.1.
Для поглибленого з' ясування стану економічної безпеки розвитку окремих галузей підприємства треба засвоїти методику визначення обсягу беззбиткового виробництва і граничну беззбитковість виробництва продукції в умовах невизначеності, що базується на використанні інструментарію теорії нечітких множин. Для такого засвоєння читачеві пропонується виконати завдання 24.2.
Завдання 24.1. Визначте маржинальний і операційний прибуток та коефіцієнт економічної безпеки підприємства. Розрахуйте також обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу 18 % та виробничий важіль . На скільки відсотків зросте прибуток за збільшення обсягу виробництва на 20 % і яка буде його абсолютна величина?
У літературі нерідко виробничий важіль називають операційним лівериджем, і навпаки. Ми вважаємо, що операційний ліверидж визначається відношенням постійних витрат до змінних витрат.
Вихідна інформація. Обсяг продажу на переробному підприємстві становить 18 млн грн. Витрати на виробництво і збут цієї продукції дорівнюють 12 млн грн, у тому числі постійні витрати — 3 млн грн. Власний капітал підприємства становить 36 млн грн.
Методика виконання. Маржинальний прибуток визначається як різниця між обсягом продажу продукції і змінними витратами, а операційний прибуток — як результат від зменшення маржинального прибутку на суму постійних витрат.
Далі потрібно розрахувати коефіцієнт маржинальтного прибутку за формулою
К — МП
К МП - ГВ ,
де МП — маржинальний прибуток; ГВ — обсяг продажу (грошова виручка від реалізації продукції). Звідси обсяг беззбиткового виробництва
у грошовому виразі можна визначити так: ОБ . Тепер є можли-
КМП
вість обчислити коефіцієнт економічного безпеки підприємства за операційною діяльністю:
ГВ - ОБ
К еб — .
еб ГВ
Для визначення обсягу продажу, який забезпечує необхідну рентабельність власного капіталу, необхідно спочатку розрахувати цільовий (бажаний) прибуток:
ЦП — (ВК • БРВК ): 100,
де ВК — власний капітал підприємства; БРВК — бажана рентабельність власного капіталу (у нашому прикладі — 18 %). Звідси необхідний обсяг виробництва (продажу) продукції можна розрахувати так:
НОВ — ПВ + цп.
К МП
Виробничий важіль визначають за формулою
ВВА — МП,А ОП
де ОП — операційний прибуток. Відповідь
Коефіцієнт економічної безпеки: 0,56; 0,61; 0,67; 0,74.
Обсяг виробництва, що забезпечує рентабельність власного капіталу 18 %, тис. грн: 17 750; 18 100; 18 960; 19 422.
Операційний ліверидж: 1,2; 1,3; 1,4; 1,5.
За зростання обсягу виробництва на 20 % прибуток становитиме, тис. грн: 7800; 8500; 9100; 9920.
Оцінка одержаних результатів. Зі збільшенням коефіцієнта економічної безпеки зростає й економічна безпека підприємства у сфері операційної діяльності. Його величина вказує, на скільки відсотків може бути знижено обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб не перейти межу безприбуткового виробництва продукції. Якщо, наприклад, коефіцієнт економічної безпеки становить 0,59, або 59 %, то це означає, що лише за зниження обсягу реалізації на 59 % підприємство досягне порогу беззбитковості. Отже, коефіцієнт економічної безпеки, по суті, є мірою операційного ризику.
Виробничий важіль (ВВА) вказує, на скільки відсотків зміниться прибуток за зміни обсягу виробництва (продажу) на 1 %, тобто:
ВВА = дОПВ : дГВВ,
де дОПВ — відсоткове зростання операційного прибутку; дГВВ — те саме грошової виручки.
Якщо чисельник і знаменник формули виразити через вихідні методичні підходи до їх визначення, за яких дОПВ = дОП: ОП, а дГВВ = дГВ : ГВ , то, здійснивши необхідні математичні перетворення, дістанемо: ВВА = МП: ОП. Коли, скажімо, виробничий важіль дорівнює 1,2, то це означає, що за зміни обсягу виробництва на 1 % прибуток зросте на 1,2 %.
Знаючи величину виробничого важеля, можна визначити, на скільки відсотків зросте прибуток за відповідного відсоткового зростання обсягу продажу, і яка буде величина цього прибутку:
(1) = | (вгв • вва )• ОП
ОПкч
= і V— А/
— - | + ОП
,
І 100 )
де ВГВ — відсоткове зростання грошової виручки, %.
Завдання 24.2. Визначте обсяг беззбиткового виробництва і граничну беззбитковість виробництва продукції в умовах невизначеності, використовуючи інструментарій теорії нечітких множин. Порівняйте здобуті результати і зробіть відповідні висновки.
Вихідна інформація
Під час розробки виробничої програми для провідної галузі підприємства ймовірні постійні витрати визначені в інтервалі [1600, 1680] тис. грн, у тому числі амортизаційні відрахування — в інтервалі [320, 336] тис. грн. Змінні витрати на одиницю продукції передбачаються в інтервалі [280, 296] грн, а ціна реалізації одиниці товару — [400, 440] грн.
Методика виконання. Спочатку потрібно визначити інтервал межі беззбитковості (#Б) за умови, що береться до уваги вся сума постійних витрат, включаючи і амортизацію. Для цього використовується формула
н = [ПВ1, ПВ 2 ] =[ПВ1, ПВ 2 ] Ц 2 ]-[ЗВод1, ЗВод.2 ] [(Ц1 - ЗВод2 ), (Ц 2 - ЗВод1)] = [ : (Ц2 -ЗВод1), ПВ2 : (Ц -ЗВод2)]= Б1, Б2.
У даному разі Б1, Б2 — це межа беззбитковості в інтервалі, наприклад, 11 500 од. і 13 200 од. продукції. Таке відхилення в межах беззбитковості можна структуризувати з метою більш однозначного підходу до прийняття рішення. Для цього визначається очікувана точка беззбитковості як середньоарифметична величина з мінімальної і максимальної меж беззбитковості за умови, що є однакова ймовірність оптимістичного і песимістичного варіантів діяльності підприємства.
Для визначення граничної беззбитковості використовується аналогічний методичний підхід лише з тією особливістю, що постійні витрати за обома варіантами (песимістичним і оптимістичним) зменшується на суму амортизаційних відрахувань. Для аналізу економічної ситуації таке зменшення доцільне, оскільки амортизаційні відрахування не є витратами у формі грошових видатків, тобто для їх покриття не потрібна готівка. Отже, гранична беззбитковість розраховується на основі витрат, пов'язаних з реальними виплатами. Відповідь
Межа беззбитковості виробництва за всієї суми постійних витрат перебуває в інтервалі [5926, 8235], [6310, 8768], [6801, 9453], [7115, 9890].
Межа граничної беззбитковості виробництва перебуває в інтервалі [3990, 5548], [4322, 6008], [4741, 6588], [5800, 8062].
Гранична точка беззбитковості як середньоарифметична величина за однакової ймовірності песимістичного й оптимістичного варіантів є меншою від точки беззбиткового виробництва, визначеної за усією сумою постійних витрат, на таку кількість одиницю продукції: 1210; 1415;1680;1921.
Оцінка одержаних результатів. Чим менша межа беззбиткового виробництва за обома варіантами їх визначення, тим вищий ступінь економічної безпеки функціонування галузі. Для підприємства також важливо, щоб гранична беззбитковість на більший відсоток відрізнялася від беззбиткового виробництва за умови врахування всіх постійних витрат.
У разі коли, на думку спеціалістів, імовірність настання оптимістичного і песимістичного варіантів очікуваної межі беззбиткового виробництва неоднакова, то очікувану точку беззбитковості визначають зурахуванням цього фактора. Наприклад, якщо межа граничної беззбитковості виробництва перебуває в інтервалі [4322, 6008], а ймовірність настання нижньої межі становить 0,45, а верхньої — 0,55, то очікувана точка беззбитковості буде становити: 4322 • 0,45 + 6008 • 0,55 = 5249 од. продукції.
1 На особливу увагу
2
3
4