1) Літературні та художні твори.2) комп'ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Авторське право виникає з моменту створення твору.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Щодо суб'єктів авторського права, то законодавством встановлено презумпцію авторства, відповідно до якої первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За браком доказів іншого автором твору вважають фізичну особу, зазначену звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

№ 28

Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом. Правовий аспект взаємовідносин авторського та суміжного прав полягає в тому, що грунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.

Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.

Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

№ 29

Включає: 1) право на винахід; 2) право на корисну модель; 3) право на промисловий зразок; 4) право на знак для товарів і послуг; 5) право на раціоналізаторську пропозицію.

Право на винахід – право, яке виникає у автора у зв‘язку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і бути придатним для використання.

Право на корисну модель – право, яке виникає у автора в зв‘язку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним. Відносини, пов‘язані з правами на винахід і корисну модель регулюються ЗУ “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15.12.93. На підтвердження права на винахід та корисну модель видається патент.

Право на промисловий зразок – це право, яке виникає у автора у галузі художнього конструктуювання. Об‘єктом цього права можуть бути форма (дизайн), малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для естетичних для ергономічних потреб. Також підтверджується патентом. Захист права власника патенту на промисловий зразок здійснюється відповідно до ЗУ “Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.93. У випадку посягання на права власника патенту власник може звернутися до суду і вимагати захист прав, відшкодування моральних чи матеріальних збитків.

Право на знак для товарів і послуг має на меті право на використання позначення, за яким товари та послуги відрізняються від інших однорідних товарів та послуг. На підтвердження цього права видається свідоцтво. Регулюється ЗУ “Про охорону прав на знаки для товар та послуг” від 15.12.93. Раціоналізаторська пропозиція – це пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства і передбачає створення або зміну технологій, методів виробництва, складу матеріалів тощо. Регулюється Указом Президента “Про тимчасове положення про правову охорону об‘єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні”, діє частково, від 18.09.92. На підтвердження цього права видається свідоцтво.

№ 30

Зобов'язання — це правовідносини, в силу яких одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію — передати майно, отримати гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. С-ма зобов’язань: 1)зобов'язання з оплатної реалізації майна (поставка); 2)зобов'язання з безоплатної передачі майна в користування (найом жилого приміщення); 3)зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка); 4)зобов'язання з виконання робіт (підряд); 5)зобов'язання з надання послуг (доручення); 6)зобов'язання з перевезень (залізничних, морських); 7)зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, чек, вексель); 8)зобов'язання зі страхування (майнове та особисте страхування); 9)зобов'язання за спільною діяльністю; 10)зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій; 11)охоронні зобов'язання.

Під виконанням зобов’язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов’язків, що випливають із зобов’язання. Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання – вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання.

№ 31

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити охоронювані законом інтереси кредитора.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

№ 32

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу закону (застава вантажів у морського перевізника). Договір в письмовій формі, нотаріально посвідчений якщо предметом є нерухомість, транс. засоби чи космічні об’єкти.

Види застави: 1)іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2)заклад – застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3)застава товарів в переробці або обороті – можуть змінюватися предмети застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4)застава цінних паперів; 5)застава майнових прав – предметом є належні заставодацю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які виникнуть в майбутньому.

Притримання згідно ЦКУ є відносно новим видом (способом) забезпечення виконання зобов’язання. Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, поручительством, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Операції такого виду укладаються в письмовій формі.Право притримання виникає на підставі прямої вказівки і не вимагає, щоб воно було спеціально передбачене договором між кредитором і боржником. Правова суть притримання згідно ЦК полягає в такому: кредитор, котрий правомірно володіє річчю, яку належить передати боржнику або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредитору пов’язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

№ 33

Припинення зобов'язань - це настання становища, що викликає відпадання прав і обов'язків його учасників. Ця підстава може бути викликана різними способами припинення зобов'язань: Виконання зобов'язання. Зобов'язання припиняється виконанням, зробленим належним чином, тобто в точній відповідності з всіма умовами зобов'язання. Залік. Зобов'язання припиняється заліком зустрічної, однорідної вимоги, термін виконання якої наступив і не пропущений термін задавнення позову. Угода сторін (Новація). Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами - новація.; Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі; Зобов'язання припиняється смертю боржника чи смертю кредитора. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи, якщо законом не передбачене інше; Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає. Неможливість виконання може бути: фізична; юридична (коли дії, що повинні були бути зроблені по зобов'язаннях, потім заборонені законом); економічна (надзвичайна затруднительность для боржника виконати зобов'язання).

№ 34

Договір — це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Серед підстав виникнення зобов’язань центральне місце належить договорам. Таке значення договору обумовлено самою суттю цивільно-правових відносин, саме він зв’язує володільців тих чи інших речей, за допомогою договору надають послуги, виконують роботи тощо.

Принцип свободи договору означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

№ 35

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

№ 36

Договір купівлі-продажу – угода сторін, в силу якої одна сторона (продавець) зобов'язується передати іншій стороні (покупцю) своє майно. Покупець зобов'язується сплатити обговорену в договорі ціну. Договір купівлі-продажу є двухстороннім, тобто покупець і продавець мають визначені права й обов'язки.

Зміст договору купівлі-продажі – це істотні умови, без яких не може бути укладений договір: предмет і ціна. Предмет - будь-яке майно: об'єкти матеріального світу, що мають грошову оцінку. Ціна: договірна ціна - обговорена в договорі; фіксована - види майна, на яке держава уводить свою ціну; регульована державою - установлені нижчий рівень і вищий.

Види договору купівлі-продажу: а)в оптовій та роздрібній торгівлі; договори, що їх укладають на біржах та аукціонах; б)які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу; в)земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин; г)на умовах комісії, консигнації та поставки; д)об'єктів приватизації; е)форвардні та ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Види договору купівлі продажу: - роздрібної торгівлі - поставки - контрактації с/г продукці - постачання енергетичними та ін ресурсами через приєднану мережу – міни.

№ 37

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Він є публічним.

До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торговельній діяльності.

Пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.

№ 38

За договором поставки організація-постачальник зобов‘язується передати у певний строк організації-покупцеві (замовникові) у власність певну продукцію, а організація-покупець зобов‘язується прийняти продукцію і сплатити її за встановленими цінами. За договором поставки покупець отримує однорідну продукцію протягом тривалого часу. Договір поставки носить тривалий характер (триває в часі). Радою Міністрів СРСР було затверджене положення про поставки товарів (86 рік) та положення про прийняття товарів по кількості і якості (68 рік). Ці документи діючі. Умови договору поставки також регулюються ЦК України. Покупець в праві, повідомивши постачальника відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачене інше. Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому в договорі. Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, або зразкам. В разі поставки продукції більш низької якості, покупець може відмовитись від прийняття і оплати продукції. Якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена ним сума підлягає поверненню. В разі поставки некомплектної продукції покупець може вимагати доукомплектування або заміни некомплектної продукції і до моменту її доукомплектування або заміни відмовитись від оплати, а якщо продукція вже оплачена, вимагати повернення сплачених сум. За порушення договору поставки стягуються неустойка і збитки.

№ 39

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник.

№ 40

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Договір встановлює форму (грошова, шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг) та розмір сплати ренти.

Договір ренти укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації. Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичн або юрид особи.

Платник безстрокової ренти має право відмовитись від договору ренти, а одержувач – вимагати розірвання договору ренти.

№ 41

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем

№ 42.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: 1) об'єкт оренди 2) термін договору оренди; 3) орендна плата 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін.

Договір оренди земельної ділянки, що перебуває у власності громадян або юридичних осіб, укладається між власником і особою, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, в порядку, визначеному цим Законом. Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Умови, строки, а також плата за розроблення проекту відведення земельної ділянки, що перебуває у власності громадян та юридичних осіб, визначаються за згодою сторін.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

№ 43

Лізинг – різновид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних, позичкових або залучених коштів шляхом надання майнового кредиту. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить йому на праві власності , або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов на певний строк і за встановлену плату. ЦК України виділяє 2 види лізингу: прямий і не прямий. Прямий лізинг є двостороннім правочином між лізенгодавцем та лізенгоодержувачем. Особливістю непрямого лізингу є те, що в лізинг передається майно, спеціально придбане лізингодавцем для цього у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізенгоодержувачем умов. Він може укладатись у формі багатостороннього правочину або у формі цілої низки правочинів. Законом обмежується регулюванням відносин тільки одного виду договору лізингу – договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов”язується набути у власність річ у продавця (постачальника)відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату. Договір лізингу є двостороннім (при прямому лізингу), багатостороннім (при не прямому лізингу), відплатним, реальним або консенсуальним. Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. У договорі не прямого лізингу участь бере також продавець (постачальник). Лізингодавцем є юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу.

№ 44

За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, відплатний.

Істотними умовами договору є умови про предмет та плату. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Причому помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Розмір плати встановлюється в договорі найму житла.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

Короткостроковий найм - найм житла, укладеного на строк до одного року. Особливості: у договорі не мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем; піднайм та замімна наймача у договорі неможливі.

№ 47

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'я-зується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію. Сторонами є: підрядник – це особа, яка бере на себе обов”язок виконання замовленої роботи. та замовник є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов”язок прийняти й оплатити її результат. Предметом цього договору є об”єкт будівництва або результат інших будівельних робіт, власником яких є замовник. Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник. Матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника. Договором на замовника може бути покладений обов'язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією, тощо. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт). Підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку.

№ 45

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Якщо сторони не встановили строку користуванн річчю, він визначається відпов до мети корист нею. Позичкодавцем може бути фіз або юрид особа.

Користувач зобов'язаний: 1)нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі; 2)користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 3)користув річчю особисто, якщо інше не встановлено договором, 4)повернути річ після закінчення строку договору в такому само стані, в якому вона була на мом її передан

Розірвання договору позички: 1)Користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користув зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за 7 днів до повернення речі; 2)Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовами договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена; 3)Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку.

Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички. Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи; ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в корист, якщо ін. не встановл догово.

№ 46

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення; обробку; переробку; ремонт речі, на виконан інш роботи з передан її результату замовни.

Підрядник має правозалучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути признач експертиза.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору. Якщо виконана робота неналежної якості, то замовник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: 1)безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2)пропорційного зменшення ціни роботи; 3)відшкодування своїх витрат на усунення недоліків. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання

№ 48

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору є замовник і підрядник (проектувальник, пошукач). Ними можуть бути ті самі особи, що й за договором будівельного підряду. Широко застосовується система генерального підряду.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору є виконання підрядником проектних та (або) пошукових робіт, які мають завершитися розробкою проектної або іншої технічної документації або наданням замовнику даних про проведені пошуки.

Під проектуванням будівництва слід розуміти процес створення проекту об'єкта капітального будівництва, що є однією із стадій інвестиційного процесу в сфері капітального будівництва. Пошукові роботи — це процес підготовки матеріалів, необхідних для розробки економічно доцільних і технічно обґрунтованих рішень для проектування і будівництва об'єктів. Технічна документація — це комплекс документів, що визначають обсяг і зміст будівельних робіт, а також інших вимог, що до них висувають.

Підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт.

№ 49

За дог. доручення одна сторона (повірений) зобовяз вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки ловірителя. Цей договір є консенсуальним; двосторонній; змішаний (може бути оплатним і безоплатним). Сторони є : довіритель і повірений (дієздатні, фіз та юр особи). Предметом договору є юрид. дії повязані з наданням нематеріальних посередницьких послуг (підписання документів, вчинення правочинів).

Строк – залежить від характеру даного довірителем доручення. Ціна у оплатному договорі доручення визначається за домовленістю сторін.

Обовязки повіреного: вчиняти дії відповідно до змісту даного доручення; виконати дане йому доручення особисто; негайно передати довірителеві все одержане у з вязку з виконанням договору. Довіритель зобовязаний: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій відповідно до договору доручення; забезпечити засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати витрати повязані з виконанням доручення; негайно прийняти все одержане ним відповідно до доручення; виплатити плату якщо вона йому належить.

Договір доручення припиняється – за відмови довірителя або повіреного від договору; визнання однієї із сторін не дієздатним, обмежено дієздатним або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

№ 50

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Предмет договору управління майном: підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права. ін. майно.

Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.

Договір управління майном укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації Істотні умови договору управління майном: 1)перелік майна, що передається в управління; 2)розмір і форма плати за управління майном. Строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо стор не визнач строку договору, він вваж уклад на 5р

№ 51

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК).

Договір транспортного експедирування є публічним.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (якщо експедитор організує виконання експедиційних послуг) або реальний (якщо експедитор надає експедиційні послуги із ввіреним йому вантажем), відплатний.

Договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

Сторонами договору є клієнт — сторона, якій надають послуги, та експедитор — сторона, яка надає послуги. Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. Форма письмова, строк договору визначається характером взаємовідносин сторін.

Змістом договору є права та обов'язки сторін, які визначаються законом і домовленістю між сторонами за договором. Наприклад, експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб (ст. 932 ЦК), якщо це доцільно або сам експедитор не в змозі виконати ті чи інші доручення клієнта.

Експедитор має право на одержання від клієнта плати за надані послуги, що й підтверджує оплатний характер договору транспортного експедирування. Розмір плати визначається договором, якщо інше не встановлено законом. Однак якщо розмір плати не встановлено, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК).

Крім того, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та іншої інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, у повному обсязі (ч. 3 ст. 933 ЦК).

Законодавець (ст. 935 ЦК) відносить до особливостей договору транспортного експедирування право експедитора або кредитора односторонньо відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк.

№ 54

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК).

На відміну від банківського кредиту, позика не передбачає обов’язкового стягнення процентів чи інших форм приросту наданих у борг грошей або речей. Позика надається, як правило, без

чітко визначеного цільового призначення, що неприпустиме для кредитних договорів. Але разом з тим можливе надання „цільової позики”.

№ 52

Договір зберігання — один із найдавніших різновидів договорів, він призначений забезпечити схоронність речі особи, яка не може здійснювати за нею нагляд.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яку їй передала друга сторона (поклажодавець), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦК). Регулювання договору зберігання здійснюється главою 66 ЦК.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та безвідплатний. Однак якщо зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється на взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами за цим договором є поклажодавець та зберігач

Істотною умовою є предмет договору. Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкта.

ВИДИ: 1) за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності. 2) зберігання речей у ломбарді. Суб'єктами зберігання речей у ломбарді є, з одного боку, ломбард (зберігач) як юридична особа, а з іншого — фізична особа (поклажодавець). 3) зберігання цінностей у банку проводиться як шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу; 4) зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, яке здійснюється або шляхом зберігання у власне камерах схову чи автоматичних камерах схову. 5) зберігання речей у гардеробі організації. Специфічними ознаками цього спеціального виду зберігання є місце зберігання — гардероб, тобто спеціально відведене та обладнане місце (частина приміщення) організації, що призначено для зберігання верхнього одягу, головних уборів та інших подібних речей. 6) зберігання речей пасажира під час його перевезення. 7) зберігання речей у готелі. Зберігачем є готелі, гуртожитки, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії та інші подібні організації. 8) зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). 9) зберігання автотранспортних засобів здійснюється у боксі та гаражі або на спеціально відведених місцях (стоянках). 10) договір охорони, здійснюється як договір охорони майна, так і як договір охорони особи.

№ 53

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховий ризик – це ймовірність настання певної події, у зв”язку з якою проводиться страхування. Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків з конкретного виду страхування. Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов”язок страховика здійснити виплату страхових сум страхувальнику, застрахованій або іншій трктій особі. Страхова сума – грошова сума, в межах якаї страховик відповідно до умов договору страхування зобов”язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку. Страхове вдшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

№ 55

ЦК України, прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу суміжних прав як на окремі види договорів, разом із тим визначає, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Юридичні ознаки цих договорів: взаємні, консенсуальні, відплатні. Форма — письмова. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним.

Застосування авторських договорів докладніше врегульовано Законом України "Про авторське право і суміжні права".

За авторським договором про передання виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. За особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

Договори про передання прав на використання творів укладають у письмовій формі. В усній формі може бути укладено договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Істотними умовами договору є: строк дії договору, спосіб використання твору, територія, на яку поширюється право, що передають, розмір і порядок виплати авторської винагороди.

За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити в майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові.

№ 56

Ліцензійні договори умовно можна поділити на три групи: а) патентний ліцензійний договір; б) безпатентний ліцензійний договір; в) комплексний ліцензійний договір, який поєднує у собі елементи першої і другої груп договорів.

Предметом договору першої групи є надання комплексу виключних правомочностей: на використання винаходу; виготовлення на його основі продукту; на виробництво; продаж виготовленого продукту.

Різновидом патентного договору на виготовлення є ліцензія на розробку.

Другу групу ліцензійних договорів становлять безпатентні ліцензійні угоди, які поділяються на два види: договори на винаходи, на які ще не подано патентні заявки або на які патентні заявки подано, але патент ще не видано, і договори про передачу ноу-хау.

У разі укладення ліцензійних договорів щодо винаходів, на які заявки ще не подано або подано, але патент ще не видано, рекомендується чітко визначити права та обов'язки сторін.     Другим видом безпатентних ліцензійних договорів є договори про передачу ноу-хау.

 У практичній діяльності з використання об'єктів промислової власності розрізняють такі види ноу-хау: технічні або науково-технічні знання управлінського, комерційного, фінансового та інших напрямів. Отже за допомогою ноухау його набувач у повному обсязі може виробити продукт, реалізувати його і забезпечити організацію та управління виробництвом.

Крім розглянутих договорів, можна назвати ще й такі: ліцензійний договір про використання промислового зразка;  ліцензійний договір на знак товарів і послуг; ліцензійний договір про використання топологи інтегральної мікросхеми та інші.

Всі ці договори мають свій окремий предмет, але об'єднує 'гх єдиний ліцензійний характер даних правовідносин.

№ 57

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Особливістю договору комерційної концесії є його каузальність, оскільки з його змісту випливає наявність конкретної мети, якої сторони мають намір досягти внаслідок його укладення.

Сторонами договору комерційної концесії є виключно суб'єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, як українські, так і іноземні.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору комерційної концесії є виключні права, які надаються правоволодільцем користувачеві на використання таких об'єктів права інтелектуальної власності, як торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також комерційний досвід та ділова репутація.

Форма договору письмова, наслідком її недодержання є нікчемність договору.

№ 58

Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

У разі публічної обіцянки винагороди завдання, яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її.

Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою.

Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу).

Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином.

Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).

Засновник конкурсу повідомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому.

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату.

Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання у строки, встановлені умовами конкурсу.

№ 59

За зобов'язанням із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення особа вчиняє дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для майнових інтересів іншої особи без її доручення.

Суб'єктами зобов'язання є особа, що здійснює дії без доручення в інтересах іншої особи, та особа, в інтересах якої вчиняються такі дії.

Предметом зобов'язання є вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення.

Зміст зобов'язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення становлять права та обов'язки сторін.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана:

1) за першої нагоди повідомити її про свої дії. Причому, якщо ці дії схвалить інша особа, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх заходів, що залежать від неї, щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів (ст. 1158 ЦК);

2) негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої було вчинено дії, звіт про ці дії та передати їй усе, що при цьому було одержано (ст. 1160 ЦК).

Основним обов'язком особи, в інтересах якої вчиняються такі дії, є обов'язок відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких було вчинено дії. Вона має право відмовити у відшкодуванні, якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за першої нагоди не повідомила її про свої дії.

№ 60

За зобов'язанням із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії, спрямовані на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи, без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.

Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов'язання:

• із рятування здоров'я та життя фізичної особи; • із рятування майна фізичної або юридичної особи.

Підставами виникнення зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи є:

1) наявність реальної загрози для здоров'я та життя фізичної особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо іншої особи дії, тому лікарів, пожежників та інших осіб не визнано суб'єктами таких зобов'язань; 3) спрямованість дій на рятування здоров'я та життя фізичної особи; 4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи.

Підставами виникнення зобов'язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є:

1) наявність реальної загрози для майна іншої особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії; 3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи; 4) майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо; 5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.

Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення нею рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи.

№ 61

Деліктне зобов'язання - це правоохоронні відносини, в яких реалізується цивільна позадоговірна або деліктна відповідальність. Позадоговірній відповідальності властиві риси, що притаманні договірній відповідальності. Вона, як і договірна, - це завжди юридичний обов'язок примусового характеру, реалізація якого викликає у правопорушника негативні майнові наслідки. Разом з тим, позадоговірна відповідальність має свої особливості, що зумовлюють суб'єкт відповідальності, обсяг відповідальності, підстави звільнення від відповідальності.

Договірна відповідальність - це відповідальність за порушен-ня існуючого між сторонами відносного зобов'язання, і тому вона як юридичний обов'язок має характер додаткового, що при-єднується до невиконаного.

Позадоговірна відповідальність наступає за порушення юри-дичного обов'язку, що має абсолютний характер, входить в аб-солютне правовідношення, змістом якого є необхідність утри-муватися від порушення суб'єктивного права чи особистого блага.

Як договірна відповідальність, так і позадоговірна за змістом є майновими. Проте форми їх вираження різні.

Договірна відповідальність поділяється на дві форми: загальну і спеціальну. Загальна форма - це стягнення збитків. Вона за-стосовується в усіх випадках, за винятком тих, де закон виклю-чає її. Спеціальні форми, навпаки, можуть застосовуватися там де це передбачено законом або договором. Неустойка, сплата чи втрата завдатку, позбавлення суб'єктивного цивільного права - спеціальні форми договірної відповідальності.

Позадоговірна відповідальність має своїм змістом, відшкодування шкоди шляхом відшко-дування її в натурі (надати річ того самого роду та якості) або повне відшкодування заподіяних збитків.

Важливе значення для розмежування договірної та позадого-вірної відповідальності має характер норм, що регулюють види відповідальності. Позадоговірна відповідальність регулюється імперативними нормами, а тому встановлені ними правила не можуть бути змінені за згодою сторін. Якщо це стосується дого-вірної відповідальності, то, за винятком окремих випадків, підста-ви і обсяг її можуть визначатись сторонами.

№ 62

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

№ 63

За загальним правилом, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх функції опікуна (ч. 3 ст. 1178 ЦК).

Причому, якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладено на обох, незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для них обох

За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатними, тобто такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Однак якщо неповнолітня особа немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, то цю шкоду відшкодовують субсидіарно її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, а у разі, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цей заклад (ч. 2 ст. 1179 ЦК).

На відміну від відшкодування шкоди, завданої малолітніми, субсидіарна відповідальність зобов'язаних за цим деліктом осіб прямо залежить від того, чи став неповнолітній повністю дієздатним. У разі, якщо а) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягнула повноліття; б) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття, — то зобов'язані особи звільняються від обов'язку додатково відшкодовувати завдану шкоду.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника позбавляються права зворотної вимоги (регресу) до неповнолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою, здійснюється опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо).

Протиправним діянням, за яке настає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатним. Причому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється в разі поновлення недієздатної особи в цивільній дієздатності.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатним, опікун та заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

№ 64

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення..Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

№ 65

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

№ 66

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Види спадкування: за заповітом, за законом.

Склад спадщини - усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1)особисті немайнові права; 2)право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян; 3)право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ін. ушкодженням здоров'я; 4)права на аліменти, пенсію або ін виплати; 5)права та обов'язки особи як кредитора або боржника.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Час відкриття спадщини - день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місце відкриття спадщини - останнє місце проживання спадкодавця.

Не мають права на спадкування: 1)особи, які умисно позбавили життя спадкодавця; 2)особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт; 3)за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; 4)за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також ін. особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом, 5)за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду; 6)за рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом, особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

№ 69

Спадкування – перхід майнових прав та обовязків спаткодавця до іспадкоємців.Спаткодавець – фіз. Особа, права та обовязки якої після смерті переходять до ін. осіб. Спадкоемці – фіз. Особи які набувають право на спадщину, а також особи які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини а також, юр. особи та держава. Заповіт - це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складення; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоров'я. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту мають бути чітко визначені спадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них.

№ 67

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Не мають права на спадкування: 1)особи, які умисно позбавили життя спадкодавця; 2)особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт; 3)за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; 4)за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також ін. особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом, 5)за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду; 6)за рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом, особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Обов'язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов'язкової. Спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки спадщини враховуються всі спадкоємці за законом, які б спадкували, якби такий порядок не був змінений заповітом. При цьому враховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку. Вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

№ 68

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом. Коли громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та правнуки померлого. Вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття. До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. окрім двох випадків: 1.щодо розподілу майна між онуками та правнуками. 2.щодо предметів домашньої обстановки та вжитку.

№ 70

Прийняття спадщини завжди є актом індивідуальним, тобто таким, що здійснюється самим спадкоємцем або його законними представниками особисто, і породжує права і обов’язки виключно у самого спадкоємця. Спадкоємець може закликатися до спадкування за кількома підставами – за заповітом, за законом, за правом представлення та в порядку спадкової трансмісії. Прийняття спадщини є право чином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Згідно з ч.3 ст. 268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого для її прийняття строку він не здійснив відмову від неї. Закон встановлює правову презумпцію прийняття спадщини тією особою, яка постійно проживала в одному житловому приміщенні разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спростувати таку презумпцію спадкодавець може шляхом звернення до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини. Другим способом прийняття спадщини є подання заяви про її прийняття до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Цей спосіб застосовується спадкоємцями, які не мають права прийняття спадщини «автоматично», тобто не проживали із спадкодавцем на час прийняття спадщини. Водночас подання заяви до нотаріуса може бути додатковим доказом прийняття спадщини і тими спадкоємцями, які формально мають право на її прийняття.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

№ 71

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою В теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім стадій.

Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи. другою — підготовка справи до судового розгляду. третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні. четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції. п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319-347¹ ЦПК); шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з ново виявленими сьомою – за винятковими обставинами восьмою — виконання рішення

Кожна стадія має три фази (підстадії) розвитку, які послідовно змінюються одна одною: 1) порушення судочинства — по розгляду і вирішенню справи, по перевірці законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, по зверненню рішення до виконання; 2) підготовка: до розгляду справи та її вирішення, до перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, до звернення рішення до виконання; 3) вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.

№ 72

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види:

позовного провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин. Характеризується наявністю двох сторін позив. і відпов. Тільки тут є позовна заява.

наказне провадження – це вид безспірного цивільного судочинства. Сторони—стягувач і боржник. Вони не викликаються на судове розслідування, але воно не відбувається без їх участі. Судове рішення називається судовий наказ.

окремого провадження — це вид безспірного цивільного судочинства у порядку якого розслідуються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для охорони прав чи інтересів особи. Це у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами (ст. 254 ЦПК).

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Справи наказного провадження, що виникло між суб'єктами конституційних, фінансових і адміністративних правовідносин з приводу законності рішень і дій суб'єктів виборчого процесу та органів державного управління щодо вжитих ними, а в певних випадках — визначених ними заходів адміністративного впливу на громадян і посадових осіб.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

№ 73

Принципи ЦПП виражать панівні в певному сусп-ві ідеї щодо суду та правосудя у цивільн справах.

Існує 20 принципів, що закріплені в КУ і стосуються ЦП. До належать: 1)здійснення правосуддя виключно судами; 2)змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості; 3)державна мова судочинства; 4)гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 5)рівність усіх учасників процесу перед законом і судом; 6)публічність; 7)здійснення правосуддя суддею одноособове і колегією суддів; 8)законність; 9)забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлен законом; 10)ухвалення судами рішень іменем Укр і їх обов'язковість до виконання на всій території Укр. 11)доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина.

Галузеві принципи ЦП: 1)Диспозитивність полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії. 2)Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно, процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. 3)Оперативність і раціональність процесуальної форми. Раціональність полягає у створенні найбільш сприятливого порядку для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Оперативність є правовою вимогою, якою забезпечується своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових межах шляхом найбільш повного і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ 4)Неможливість процесуального сумісництва.

№ 74

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові справи.

З врахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:

1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах: а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни (ст. 98 ЦПК).

3) особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

№ 76

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Отже, участь з боку позивача чи відповідача по одній і тій же справі кількох осіб називається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем — одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли одна й інша сторони представлені кількома особами — змішаною.

Виникнення співучасті обумовлюється обставинами матеріально-правового і процесуального характеру; в зв'язку з цим вона поділяється ще на обов'язкову і факультативну. Обов'язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин.

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати по справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усувається постановлення протилежних за змістом рішень.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

№ 75

Сторони – це особи, правовий спір між якими повинен вирішити суд.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Позивач – це особа, яка звернулась до суду з вимогою про захист свого права, яке на її думку було порушене. Відповідач - це особа,яка притягається до участі у цивільній справі у зв’язку з тим, що вона на думку позивача порушила його права чи інтереси.

Сторони у цивільному процесі користуються загальними та спеціальними правами.

Загальні - Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові і т.д.

Спеціальні - позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

№ 77

Неналежними сторонами є ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.

Існують такі варіанти заміни неналежного відповідача:

за згодою позивача суд проводить заміну неналежного відповідача належним

за згодою позивача суд залучає до справи співвідповідача

якщо позивач недає згоди на заміну неналежного відповідача, то суд залучає належного відповідача до справи у якості співвідповідача.

При виникненні питання про заміну неналежного позивача необхідною є його згода, за наявності якої він вибуває з процесу, а його місце займає належний позивач. Процесуальні дії, виконані неналежним позивачем, не мають сили для належного, тому розгляд справи розпочинається спочатку. Якщо неналежний позивач дав згоду на його заміну, а належний не бажає вступити в процес, то суд закриває провадження в справі на підставі відмови позивача від позову. Якщо неналежний позивач не погоджується на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє таку третю особу.

Заміна відбувається шляхом прийняття судом мотивованої ухвали. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

№ 82

Процесуальні строки – це проміжок часу, у межах якого має бути вчинена процесуальна дія.

Строки встановлюються законом (для розгляду заяви про забезпечення позову; про забезпечення доказів, про апеляційне і касаційне оскарження.) або призначают судом (строк для сплати судового збору, якщо він не був оплачений до позовної заяви; строк для подання доказів за клопотанням сторін).

Види процесуальних строків: 1)абсолютно визначені (строки, призначені для відкриття провадження у справі, а також строк для подання апеляційної заяви на рішення суду – 10 днів), 2)відносно визначені (строк для виправлення недоліків позовної заяви, відстрочка або розстрочка сплати судових витрат на строк не більше як до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції), 3)невизначені (строк розгляду справи в апеляцій інст).

Обчислення процесуальних строків здійснюється роками, місяцями і днями або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Якщо закінчення строку припадає на такий місяць в якому немає відповідного числа то закінчення строку буде останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, то закінчення строку є наступний робочий день. Закінчується строк у 24 год доби, але якщо процес дію необхідно вчинити в суді, то закінчення строку припадає на закінч роботи суду.

№ 78

У процесі провадження по справі в цивільному судочинстві можлива також заміна сторін іншими особами, коли їх матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до цих осіб. Така заміна сторін називається цивільним процесуальним правонаступництвом.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин (ст. 106 ЦПК) майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом таких правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи.

Види правонаступництва: універсальне та сингулярне.

Універсальне настає у разі смерті фізичної чи припинення юридичної, крім випадків, коли певні права та обов’язки тісно з особою пов’язані і правонаступництво щодо них неможливе. Сингулярне настає в разі уступки вимоги або переведення боргу.

Цивільне процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони за процесуальне правовими наслідками. При заміні сторони дії неналежної сторони для належної не викликають ніяких правових наслідків. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для наступника. При правонаступництві процес продовжується, при заміні — процес починається спочатку.

Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, заміна сторін — тільки в суді першої інстанції до постановлення судом рішення в справі.

№ 79

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді сторін для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Третіми особами, що заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.

Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється по їх справі.

За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, котрі беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. Одна й та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами — вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Участь третьої особи в процесі сприяє всебічному, повному і об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, а отже — і постановленню законного і обґрунтованого рішення.

Треті особи без самостійних вимог можуть за власною ініціативою вступити у справу в суді першої інстанції до постановлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи суду. В зв'язку з цим треті особи без самостійних вимог поділяються на дві групи: які вступають у справу і котрі залучаються до участі в справі.

Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мотивів вступу і посиланням на докази.

Треті особи без самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони.

№ 80

Процесуальні форми: 1)Подання заяви до суду про захист прав та інтересів д-ви або громадян (позовна заява, заява про видачу судового наказу тощо). Крім цього прокурор має право подати апеляційну чи касаційну скаргу, а також заяву про перегляд справи за нововиявленими чи винятковими обставинами. 2)Вступ у розпочатий процес.

Види участі прокурора: 1)Обов’язкова участь прокурора, яка відбувається за ініціативою суду або закону. Відповідно ЗУ «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний взяти участь у розгляді цивільної справи про відшкодування шкоди. 2)Факультативна участь (прокурор бере участь у справі за власною ініціатив).

Якщо прокурор бере участь у ЦП шляхом звернення до суду з заявою про відкриття провадження у справі, то він наділений усіма правами та обов’язка особи, інтереси якої представл (позивача, стягувача тощо), окрім права укласти мирову угоду.

Прокурор має такі спеціаль права: 1)Відмовитись від позову; 2)Змінити предмет або підставу позову; 3)Збільшити чи зменшити розмір позовних вимог.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів д-вної влади, органів місцевого самоврядув, підприєм, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб, не має спеціальної назви, що і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві. ЦПК визначає цих осіб як суб'єктів захисту прав інших осіб. Вони виступають позивачами у випадках порушення ними справи на захист прав інших осіб, здійснюють представництво, а органи місцев самовряд надають висновок судовим органам.

№ 83

Підвідомчість – це розмежування компетенції щодо розгляду цивільних справ між судом і іншими юрисдикційними органами.

Види підвідомчості: 1)Виключна підвідомчість означає, що цивільне справа може бути вирішене лише судом (справа про усиновлення, розірвання шлюбу, про визнання особи недієздатною); 2)Альтернативна підвідомчість передбачає можливість вирішувати цивільні справи і судом і іншими юрисдикційними органами (натаріат може вчинити виконавчи написи; комісія з трудових спорів); 3)Договірна. Сторони можуть домовитись про вирішення третейським судом (у письмовій формі). Встановлення різних видів підвідомчості дає державі можливість активно і гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості і переваги з урахуванням інтересів сторін у розгляді і цивіль справ.

№ 84

Підсудність – це розмежування компетенції між окремими ланками судової с-ми і між судами однієї ланки щодо вирішення цивільни справ.

Види підсудності: 1)Функціональна. Розмежовує компетенцію судів щодо вирішення справ по першій інстанції, апеляційній та касаційній інстанції. По першій інстанції справи розглядаються місцевими судами (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди). Апеляційний перегляд справ здійснюється апеляційними судами областей, а також Апеляційним судом Укр. У касаційному порядку цивільні справи переглядаються цивільною палатою ВСУ. 2)Родова. Визначає компетенцію різних ланок судової с-ми щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи. Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя, визначається ухвалою судді (суду) вищої інстанції. Підсудність справ, у яких однією із сторін є ВСУ або суддя цього суду, визначається загальними правилами підсудності. 3)Територіальна. Розмежовує компетенцію по розгляду справ між однорідними судами першої ланки. Підвиди територіальної підсудності: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв’язком справ.

№ 81

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18р., має повну цивільну дієздатність і належно посвідчені повноваження.

Не може бути представником: 1)Одна і та ж особа не може представником іншої сторони, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, або бере участь у справі на іншій стороні; 2)Особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок; 3)Судді, слідчі, прокурори, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники. 4)Адвокат, який позбавлений права за законом займатися адвокатською діяльністю.

Види представництв: 1)Добровільне (договірне). виникає тільки по волі громадянина, організації і при згоді представника захищати їх інтереси в суді. Здійснюється на підставі договору, доручення, трудового договору, членства в громадській організації. Договірними представниками є адвокати, юрисконсульти, інші фізичні особи, співучасники за дорученням інших співучасників у справі. 2)Законне (необхідне). Законні представники: А)Права, свободи та інтереси малолітніх (до 14р.) та неповнолітніх осіб (від 14до 18р.), а також недієздатних та обмежено дієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Б)Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. В)Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадк майна.

Законні представники можуть доручити ведення справи в суді ін особі, яку вони обрал як представник.

Представник у процесі має усі права особи, інтереси якої він представляє. Обмеження повноважен представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути зазначені у виданій йому довіреності.

Повноваження представника мають бути посвідчені такими документами: 1)Довіреністю фізичної особи; 2)Довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3)Свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальн чи охоронцем спадкового майна.

№ 85

Витрати по провадженню цивільних справи – це грошові суми які покладаються на сторони і третіх осіб із самостійними вимогами, заявників у справах окремого провадження, та стягувачів у наказному провадженні.

Види витрат: 1)Судовий збір – це грошова сума яка вираховується у процентному відношенні від ціни позову або від неоподаткованого мінімуму доходів громадян. 2)Витрати пов’язані із розглядом справи (витрати на ІТЗ, на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду)

Значен витрат: запобігти поданню безпідставних позовів; стимулювати сторін до добровільного викон своїх обов’язків; компенсувати д-ві частину коштів, що витрачається на фінансування судової влади.

Витрати, повязані із розглядом справи складаються: з витрат на ІТЗ – ці витрати спрямовані на інформування учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрат пов’язаних із виготовленням та видачею судов рішень.

Цих витрат не сплачують у справах про: 1)Поновлення на роботі; 2)Стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодуван за затримку їх виплати; 3)Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен здоров'я або смертю фізичної особи; 4)Стягнення аліментів; 5)Визнання батьківства або материнства. Але ці витрати стягуються із сторони яка програла.

Не підлягають оплаті витрати на ІТЗ у справах про: 1)Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2)Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3)Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 4)Обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 5)Відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

№ 86

Судовий збір – це грошова сума яка вираховується у процентному відношенні від ціни позову або від неоподатков мінімуму доходів громад.

Об’єкт сплати судового збору: позовні заяви або зустрічні заяви, позовні заяви третіх осіб із самостійними вимогами, апеляційні і касаційні скарги, заяви і скарги у справах окремого і наказного провадження, заяви про повторну видачу копії судового рішення чи ухвали. Судовий збір оплачується у розмірі, передбаченом для д-вного мита.

Ставка судового збору становить 1 % від ціни позову але не менше трьох і не більше ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Пільги по сплаті судового збору надаються: 1)Позивачам у справах що виникли із трудових правовідносин; 2)Позивачам у справах з авторського права; 3)про відшкодування збитків заподіяних незаконним засудженням; 4)І і ІІ категорії чорнобильців; 5)III і IV групі в окремих випадках справ; 6)Інвалідам Великої Вітчизняної Війни; 7)Споживачам; 8)Прокурору; 9)Уповноважений ВРУ з прав людини.

№ 87

Ціна позову – це грошова сума у гривнях, яка відображає заявлену матеріально – правову вимогу позивача до відповідача або стягувача до боржника.

Ціна позову визначається у позовах: 1)Про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується; 2)Про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3)Про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за 6 місяців; 4)Про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за 3 роки; 5)Про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; 6)Які складаються з кількох самост вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Якщо визначена позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

№ 88

Доказування - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істини у конкретній цивільній справі і вирішення спору між сторонами.

Стадії судового доказування: 1)Збирання доказів (процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо залучення доказів); 2)Дослідження доказів (процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.); 3)Оцінка доказів (розумова діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що ґрунтується на законах логіки та правових нормах і спрямована на формування у суб'єктів доказування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення).

№ 92

Наказне провадження – це вид безспірного цивільного судочинства, який характеризується такими особливостями: безспірність вимог, спрощений та прискорений розгляд процесу. Процесуальний документ, який подається для відкриття наказного провадження, називається заява про видачу судового наказу. Учасники процесу називаються стягував і боржник. Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу унеможливлює повторне звернення з такою ж заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими ж вимогами у позовному порядку.

Судовий наказ буде законним та обгрунтован, якщо суддя при здійсненні всіх процесуальних дій повністю врахував передбачені законом для його видачі обставини і видав рішення – судовий наказ.

№ 89

Предмет доказування — юридична категорія, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі. Предметом доказування виступають: а)обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б)обстав, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в)інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Залежно від волевиявлення суб'єктів правовіднос можуть бути дії, які виконувалися за волею сторін, і події, що проходили поза їх волею. Залежно від відповідності фактів установленому правопорядку вони можуть бути правомірними і неправомірними. Залежно від часу виконання дій факти предмета доказування поділяються на факти-явища, які мали місце в минулому і факти-стану, які носять тривалий характер (продовжуються) і можуть безпосередньо сприйматися судом.

До судового доказування не входять обставини, які оказувати не потрібно з огляду на їх визнання та загальновідомість.

Обставини що не потребують доказування: 1)Це обставини, які визначені сторонами безспірними; 2)визнання про вік особи; 3)визнання психічного стану особи; 4)обставини, визнані судом загальновідомими; 5)обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ у якій беруть участь ті самі особи.

№ 90

Доказами у цивільному процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін і мають інше значення для спарви.

Докази класифікуються: 1)За характером зв'язку: прямі і побічні. Прямий доказ безпосередньо вказує на обставину, яка має значення для справи. Побічні – це такі фактичні дані, які лише в сукупності з іншими доказами вказують на існування певних обставин. 2)За процесом формування даних про факти: первісні і похідні. Первісний доказ – це оригінал документа, покази свідка, очевидця. Похідний – це копія чи витяг із документа, покази свідка зі слів очевидця. 3)За джерелом отриман доказу: особисті, речові та змішані. Особистими є пояснення сторін, третіх осіб, покази свідка. Речовими є письмові, речові докази, аудіо та відео запис. Змішані – є висновок експерта, тому що у судовому засіданні досліджуютьс письмові документи (висновок експер), а також допитується особа експерта

№ 91

Засобами доказування (носіями фактичних даних) є: 1)Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків у ЦП. Буває: усні і письмові; твердження(пояснення особи, якими вона обґрунтовує свої вимоги і заперечення) і визнання(це такий вид доказування, який слугує процесуальному захисту інтересів опонента). 2)Письмові докази: заяви сторін і додані до них документи, акти лідируючих суб'єктів, що закріплюють фактичні дані, письмові пояснення учасників; 3)Усні пояснення учасників. Так, зокрема у ході засідання дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за розсудом палати можуть бути заслухані повідомлення осіб, запрошених з ініціативи адвоката; 4)Речові докази; 5)Висновки експертів; 6)Покази свідків; 7)Протоколи процесуальних дій. Вони є носіями доказової інформації різного рівня: вони містять фактичні дані, що мають значення основних доказів, а також допоміжні докази. Доказове значення мають не тільки самі процесуальні документи, але й різні додатки до них.

№ 93

Позов – це вимога позивача до суду про захист прав та інтересів, які на думку позивача є порушені чи оспорювані.

Елементи позову: предмет, підстава, зміст. 1)Предметом позову буде та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. 2)Підставу позову складають обстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру та доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру. 3)Змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій з зазначенням способу суд захисту.

Види позовів: 1)Позови про присудження (спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення); 2)Позови про визнання (спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини.); 3)Перетворювальні позови (спрямовані на зміну або припин правових відносин).

№ 94

Для реалізації права на пред'я­влення позову необхідно: а) наявність чи відсутність певних обставин (умов); б) додержання встановленого законом порядку пред'я­влення позову.

Умови, необхідні для реалізації права на пред'явлення позову, класифікуються  залежно від кола справ, до яких вони застосовую­ться на: а) абсолютні або загальні (для всіх справ позовного про­вадження); б) відносні або спеціальні (для деяких справ).

До умов реалізації права на пред'явлення позову відносяться:

а) визнання особи суб'єктом цивільного процесуального права наявність цивільної процесуальної правоздатності

б) наявність спору про право цивільне (з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин — статті 1, 24 ЦПК).

в) віднесення правової вимоги позивача на розгляд судових орга­нів, тобто підвідомчість справи суду.

г) відсутність рішення суду, що набрало законної сили, поста­новленого у тотожній справі, тобто по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих підстав, чи ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, а також відсутність у провадженні суду тотожної справи.

д) відсутність між сторонами договору про передачу даного спору на рішення третейського суду.

№ 96

Розгляд справи по суті: 1)Головуючий доповідає про зміст заяви, яка розглядається, та про визнання сторонами певних обстави під час попереднього судового засідання. 2)Головуючий запитує у позивача, чи підтримує той свої позовні вимоги, а у відповідача – чи визнає він позов. Якщо сторони залишаються на своїх правови позиціях, то після доповіді головуючого дають пояснення у справі. В більшості випадків сторони дають своє поясненн у ф-мі вільної розповіді. Як виняток сторони можуть просити суд допитати їх як свідків у даній справі. Якщо сторони висловлюються не чітко, то суд може від них вимагати чіткої відповіді: «Так» чи «Ні». Суд та всі учасники процесу мають право ставити питання сторонам. Здійснюється допит свідків. Кожен допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі суду. Перед допитом свідка суд встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки з учасниками процесу. Суд роз’яснює свідку його права і з’ясовує чи не відмовляється він від давання показань. Суд під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність і приводить його до присяги. Після допиту свідків суд досліджує письмові докази – зачитує їх зміст. Специфіка дослідж. речових доказів у ЦП така: дослідж висновку експерта фото та відео зйомки. Розгляд спарви по суті завершується розглядом заяв та клопотань учасників процесу.

№ 95

Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє суд засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судовог розгляду, суд постан ухвалу.

Про призначений день судового засідання по розгляду справи суд зобов'язаний своєчасно повідомити осіб, які беруть участь у ній, та інших учасників процесу, щоб надати їм можливість належно підготуватися до участі в справі. Для цього використовуються судові виклики і повідомлення, які провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, представникам громадських організацій і трудових колективів за адресою, вказаною стороною, самими цими особами або іншими учасниками справи.

Повістки про виклик до суду надсилаються тим особам (особам, які беруть участь у справі, та іншим учасникам процесу), участь яких у судовому засіданні або вчиненні окремих процесуальних дій є обов'язковою. Така повістка повинна бути завчасно вручена особі, яка викликається, але у всякому разі не пізніше ніж за 5 днів до судового засідання.

Відповідачу разом з повістками надсилається копія позовної заяви і в необхідних випадках копії документів, доданих до неї.

Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження повістки з підписом посадової особи виконкому сільської ради за місцем знаходження майна відповідача або житлово-експлуатаційної організації останнього відомого місця його перебування про те, що вручити повістку адресатові не можна через його відсутність

Підготовч стадія включає: 1)Головуючий відкрив слухання справи і оголош її назву. Секретар доповідає хто з’явився, хто відсутній і з яких причин. 2)Головуючий роз'яснює права та обов'язки перекладачу і попереджає його під розписку про кримін відповідальність та приводить його до присяги. 3)Свідки виводяться із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. Судовий розпорядник вживає заходів щоб допитані свідки не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав. 4)Головуючий оголошує склад суду і роз'яснює учасникам справи, право заявляти відводи. 5)Головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, про що зазначається в журналі судового засідання. 6)Головуючий розглядає заяви і клопотання учасників.

№ 97

Фіксація судового розгляду здійснюється 3 способами: 1)Ведення журналу судового засідання. Журнал судового засідання ведеться секретарем, в ньому вказується лише час і назва процесуальної дії. Журнал підписується секретарем невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.; 2)Технічна фіксація в результаті якої здійснюється аудіо запис. Технічна фіксація здійснюється секретарем і носій аудіо запису приєднується до спарви. Млжливе роздрукування запису за плату. Особи, які беруть участь у справі протягом 7 днів можуть подати письмові зауваження щодо неповноти чи неправильності технічного запису; 3)Складання протоколу окремих слідчих дій. Протокол складається, якщо суд здійснює огляд доказів за їх місцем знаходження.

№ 98

Суб’єктами апеляційного оскарження є особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права і обов’язки.

Об’єкти апел. оскарження: рішення та ухвали суду 1 інстанції, які не набрали законної сили. Строки апел. оскарження: 1.Заява про апел. оскарження рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення. 2.Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апел. оскарження.

Для подання заяви про апел. оскарження ухвали суду передбачається 5 днів з дня проголошення і 10 днів для подання апеляційної скарги. Якщо апел. скаргу на рішення чи ухвалу суду подано в строки, для подання заяви про апел. оскарження та подання такої заяви є непотрібно.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються через суд 1 інстанції.

Суд 1 інстанції після одержання усіх апеляційн скарг по справі, або через 3 дні після закінчення строку на їх подання надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Якщо апеляц. скарги надійшли до суду 1 інстанції зі значним запізненням, то вони надсилаються до апеляційного суду.

Справа реєструється в апеляційному суді і передається в порядку черговості судді-доповідачу. Протягом 3 днів суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляцій скарги до розгляду. Якщо не дотримані вимоги щодо строку, ф-ми, змісту подання скарги, то така скарга залишається без руху.

Протягом 10 днів з дня отримання справи суддя-доповідач готує її до апеляц. розгляду. Розсилає учасникам справи матеріали апеляційн провадження, зясовує коло осіб, які будуть брати участь у справі. Справа має бути призначена до судового розгляду не пізніше 15 днів після закінчен підготовки цієї справи.

Апеляц розгляд справи відбувається за участю 3 суддів, без виклику свідків та експертів, в 1-му судовому засіданні.

Повноваження апеляційного суду щодо рішення суду 1 інстанції: 1)Відхилити апеляц. скаргу і залишити рішення суду без змін; 2)Скасувати рішення суду 1 інстанції і ухвалити нове по суті позовних вимог; 3)Змінити рішення суду 1 інстанції; 4)Скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд суду 1 інстанції.

Повноваження апел інстанції щодо ухвали суду 1 інстанції: 1)Відхилити скаргу і залишити ухвал в силі; 2)Скасувати ухвалу та постановити нову або скерувати справу на новий розгляд справи у 1 інстанц; 3)Змінити ухвалу. Ці повноваження апел. суд реалізує шляхом постановлення рішення або ухвали, які набирають законної сили негайно після проголошення.

№ 99

Суб’єктами касаційного оскарження є сторони, інші особи, які беруть участь у справі; особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права. Об’єкти: 1)рішення суду 1 інстанції після їх перегляду в апеляційній інстанції, рішення і ухвали апеляційного суду; 2)ухвали суду 1 інстанції, після їх перегляду в апел. порядку і ухвали апел. суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадж у справі.

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Якщо особа пропустила зазначений строк з поважних причин, то касац. суд може його понови. Касац інстан – Верховний суд Укр.

Розгляд справ судом касаційної інстанції має такі особливості: 1)Не дотрим принципів гласності, публічності, змагальності; 2)Касац суд виріш питання права, а не факту; 3)Касаційний суд не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ними; вирішув питан про достовірність або недостовірність того чи інш доказу про перевагу одного доказу над іншим; 4)Касаційний суд перевіряє справу лише в межах позовних вимог, заявлених в суді 1 інстанції; 5)Касаційний суд не обмежується доводами касаційної скарги, якщо виявить неправильне застосування норм права, які є підстав для обов’язкового скасув рішення.

Справа розглядається колегією у складі 5 суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Як виняток можуть викликатись особи для дачі пояснень. Суддя-доповідач (головуючий) відкрив суд засідання, доповідає зміст оскаржуваного рішення та касаційної скарги. Викликані особи дають пояснення, в яких можуть наводити лише ті доповіді, які стосуються обставин касаційного оскарження. Суд, вислухавши пояснення, виходить до нарадчої кімнати. Під час касаційного розгляду можна відмовитись від позову та укласти мирову угоду.

№ 100

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є факультативною стадією цив процесу.

Підстави перегляду: 1)Обставини, які не були і не могли бути відомі заявнику за час розгляду справи; 2)Встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві покази свідка, висновок експерта, переклад, фальшивість документа чи речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення. 3)Скасування законного рішення, яке стало підставою для ухвалення іншого рішення, що підлягає перегляду. 4)Встановлення Конституц судом неконституційності закону або окремого його положення.

Суб’єкти: особи, які беруть участь у справі. Об’єкти перегляду: будь-які судові рішення. Строки: заява подається протягом 3 місяців з дня відкриття нововиявленої обставини. Справа за нововиявленими обставинами переглядається тим же судом, який ухвалив рішення, що підлягає перегляду.

Перегляд справ за винятковими обставинами – це різновид касації оскільки справа може переглядатис за винятковими обставинами лише після проходження касації. Суб’єкти: особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Об’єкти: судові рішення після їх перегляду в касац порядку. Строки перегляду: протягом 1 місяця з дня відкриття виняткових обставин.

Підстави перегляду: 1)Неоднакове застосування судом або судами касаційної інстанції одного і того ж положення закону. 2)Визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція, якої визнано Укр., таким, що порушує міжнар зобов’яз Ук.

Скарга про перегляд справи за винятковими обставинами подається за правилами касацій оскарж. Якщо така скарга оформлена з недотриманням передбачених вимог, то залишається без руху. По цій справі має бути сплачен судовий збір та витрати ІТЗ. Питання про допуск скарги до розгляду у зв’язку з винятковими обставинами вирішується колегією у складі 7 суддів без виклику осіб, які беруть участь у справі протягом 15 днів з дня надходження скарги. Розгляд справи здійснюється колегією суддів судової палати у цив справах ВСУ у чисельності не менше 2/3 її складу. У разі задоволення скарги про перегляд за винятковими обставинами суд скасовує або змінює ухвалені попередні судові рішення.