- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії.
- •6. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •9. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа
- •12.Учення про ідеї та теорія пізнання Платона
- •13 .Ідеальна держава Платона
- •14. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •16.Скептицизм в античній філософії
- •17Епікуреїзм в античній філософії
- •18. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії
- •19. Неоплатонізм в античній філософії
- •20. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •21. Апологетика: примат віри.
- •23. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •24. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •26. Натурфілософія доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •30 Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31.Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •32. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •34. Просвітництво
- •35. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •36. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Теорія пізнання і. Канта
- •39. Філософія історії Гегеля.
- •40. Філософія марксизму(діалектичний та історичний матеріалізм
- •41.Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса
- •42. Філософія Київської Русі
- •38. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •47. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •48.Українська філософія хх ст
- •49. І.Я.Франко про українську національну ідею.
- •50. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки
- •51. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •52.Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше
- •53. Позитивізм і неопозитивізм
- •54.Прагматизм.
- •55. Фрейдизм.
- •56 Неофрейдизм.
- •57. Екзистенціалізм
- •59.Філософія постмодернізму.
36. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.
З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не й творена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія — це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха — це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах — матеріаліст, а в розумінні історії людства — ідеаліст.
Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філософія майбутнього", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.
Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії