3. Функції та головні напрями діяльності центральних банків
Головним призначенням центрального банку є управління грошовою сферою з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки.
Призначення центрального банку обумовлює його функції. Серед різноманітних функцій центральних банків виділяють основні та додаткові.
Основні функції, що здійснюються всіма центробанками, поділяють на регулюючі, контрольні та обслуговуючі.
До регулюючих функцій відносять, зокрема управління, сукупним грошовим оборотом, регулювання грошово-кредитної сфери, регулювання попиту та пропозиції на кредит.
В межах контрольних функцій центробанки здійснюють контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи, реалізують валютний контроль.
Обслуговуючі функції втілюються у життя шляхом організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків, кредитування банківських установ та уряду, виконання центробанком ролі фінансового агента уряду.
Додаткові функції центробанків не пов’язані безпосередньо з їх головним призначенням, але сприяють його реалізації. До числа цих функцій відносять керування державним боргом, аналіз і прогноз економічної ситуації в країні на макрорівні, відстеження стану реального сектора економіки на мікрорівні; складання банківської та монетарної статистики, інформування громадськості та роз’яснення щодо монетарної політики, представництво інтересів держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав і міжнародними валютно-фінансовими організаціями тощо.
Призначення центрального банку та виконання відповідно до цього певних функцій обумовлюють головні напрями діяльності центробанку як емісійного центру країни, банку банків, органу банківського регулювання та нагляду, банкіра і фінансового агента уряду, провідника грошово-кредитної політики.
Емісія банкнот в історичному плані – найдавніший вид діяльності центрального банку. Саме потреба в централізації банкнотної емісії спричинила надання одному з банків статусу емісійного і започаткувала формування центрального банку.
У ХХ ст. емісійна діяльність центробанків зазнала істотних змін внаслідок переходу від золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, не розмінних на золото, та модифікацією грошового обігу в зв’язку з розширенням сфери використання депозитних грошей.
Як банк банків центральний банк здійснює розрахунково-касове та кредитне обслуговування комерційних банків. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями, населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків, через них впливаючи на економічні процеси.
Здійснюючи регулювання банківської діяльності, центральний банк впливає на обсяг і структуру банківських резервів та рівень процентних ставок; розробляє нормативні акти, інструкції, директиви, які регламентують діяльність банків, а також застосовує заходи, що забезпечують як стабільність банківської системи, так і проведення ефективної монетарної політики центральним банком. В межах банківського нагляду забезпечується моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі, від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, та застосовуються певні заходи впливу на банки з метою регулювання їх діяльності.
Виступаючи у ролі банкіра і фінансового агента уряду, центральний банк підтримує державні економічні програми, здійснює коротко- і довгострокове кредитування держави, забезпечує касове виконання державного бюджету, здійснює операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу.
Найважливішим у діяльності центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. На ній базується весь механізм державного. Монетарна політика являє собою комплекс заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк з метою досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей.
З огляду на те, що головним призначенням центрального банку є підтримка стабільності національних грошей, стратегічною ціллю сучасних центробанків зазвичай виступає стабілізація цін (чи погашення інфляції). Задля досягнення цінової стабільності можна використовувати три базові режими монетарної політики: монетарного таргетування, таргетування обмінного курсу та інфляційне таргетування.
При виборі режиму монетарної політики необхідно зважати на ступінь відкритості економіки, стабільність співвідношення монетарних агрегатів та інфляції, а також на міру впливу відсоткових ставок центрального банку на економічні процеси тощо.
Упродовж останніх років НБУ фактично використовував політику керованого обмінного курсу з вузьким діапазоном коливань, але сьогодні більшість вітчизняних експертів і науковців визнає необхідність реформування діючої системи монетарної політики. Потреба у змінах пояснюється тим, що поточна монетарна стратегія орієнтована на забезпечення стабілізації після кризової моделі економічного зростання, а не сталий економічний розвиток. Найбільш ефективним режимом монетарної політики для України в майбутньому видається інфляційне таргетування.
По-перше, на відміну від прив’язки обмінного курсу, інфляційне таргетування вимагає від центрального банку фокусуватись на внутрішній стабільності економіки та відповідати на різноманітні шоки, що їй загрожують. Крім того, цей режим не вимагає зосередження центробанку виключно на одній змінній, а передбачає використання всієї економічної інформації для визначення найсприятливіших дій з метою досягнення інфляційної цілі. Режим інфляційного таргетування надає значні можливості щодо застосування центральним банком своїх інструментів, зокрема короткострокових процентних ставок.
По-друге, на відміну від монетарного таргетування, інфляційне таргетування не вимагає чіткого і стабільного зв’язку між грошима та інфляцією. Беручи до уваги останні інновації у фінансовій сфері (зокрема, Інтернет-банкінг, Інтернет-шопінг, банкомати, дебетні картки та ін.), такий стабільний зв’язок майже не спостерігається.
Ще однією ключовою перевагою інфляційного таргетування є прозорість, а також можливість легкого розуміння громадськістю головної цілі монетарної політики – цінової стабільності. Це полегшує для центрального банку донесення цілей своєї політики до громадськості, яка, у свою чергу, може краще розуміти та передбачати дії монетарної влади. Прозорість цього режиму сприяє підвищенню довіри як до центрального банку, так і до його монетарної політики, а також передбачає підзвітність центробанку через легкість оцінки його успішності в досягненні заявлених раніше цілей. Підзвітність обмежує можливості прийняття центральним банком рішень через політичний тиск або спроби окремих політиків вирішити сьогоденні економічні проблеми за рахунок довгострокової цінової стабільності й сталого економічного зростання.
Оскільки сутність стратегії інфляційного таргетування полягає в досягненні стабільної та низької інфляції у середньостроковому періоді, саме такий режим фокусує увагу тих, хто здійснює макроекономічну політику взагалі та монетарну політику зокрема, у першу чергу, на перспективний стабільний розвиток економіки завдяки низькій та передбачуваній інфляції, а вже потім – на вирішення поточних проблем економічного зростання.
Більшість науковців, що досліджували наслідки впровадження інфляційного таргетування, сходяться на тому, що основним ефектом є зниження рівня та волатильності інфляції, а також інфляційних очікувань. Однак факти на користь того, що країни з інфляційним таргетуванням мають нижчі або більш волатильні темпи зростання, відсутні. Іншим важливим результатом впровадження інфляційного таргетування є значно краща макроекономічна ситуація в країнах з інфляційним таргетуванням у періоди, коли економіка відчувала різні шоки (за рахунок зниження ризиків, пов’язаних із прив’язкою валюти та притоками й відтоками капіталу).
Таким чином, причини успішності та зростаючої популярності цього режиму пояснюють, насамперед, тим, що інфляційне таргетування поєднує два дуже важливих для успіху монетарної політики аспекти: надання надійного середньострокового якоря для інфляційних очікувань і, водночас, достатню гнучкість політики для відповіді на короткострокові шоки без ризику втрати довіри до монетарного режиму. Крім того, запровадження режиму інфляційного таргетування стимулює позитивні зміни в проведенні монетарної політики, тим самим посилюючи ефективність використання її інструментів. Ці позитивні зміни охоплюють зростання незалежності центрального банку, підвищення підзвітності та прозорості, вдосконалення системи аналізу та прогнозування для підтримки процесу прийняття рішень тощо.
Другу половину ХХ ст. – початок ХХІ ст. можна охарактеризувати як епоху глобалізації грошових ринків, тобто поступового перетворення національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір. Діяльність центральних банків у цей період розвивається у трьох напрямах:
- співробітництво центральних банків на міждержавному рівні;
- співробітництво центральних банків з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями;
- створення наднаціональних центральних банків.
Першим кроком на шляху міждержавної діяльності центральних банків можна вважати створення у 1930 р. Банку міждержавних розрахунків (Швейцарія, м. Базель).
Акціонерами банку та одночасно його клієнтами є майже всі центральні банки країн Європи, центральні банки Австралії, Японії, Південно-Африканської республіки. США представлені в БМР групою комерційних банків, проте Федеральна резервна система має з ним тісні зв’язки.
Основними завданнями банку є сприяння співробітництву між центральними банками, забезпечення сприятливих умов для проведення центральними банками міжнародних фінансових операцій, виконання функцій довіреної особи або агента членів БМР у проведенні міжнародних розрахунків. У середині 70-х років минулого століття під егідою БМР було створено Комітет з банківського регулювання та нагляду.
Центральні банки співпрацюють з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, насамперед з МВФ. Активні контакти центральних банків з МВФ зумовлені насамперед тим, що вони мають схожі цілі діяльності, а саме: забезпечення стабільності валют, підтримка упорядкованих відносин у валютній сфері. МВФ виконує регулятивну, емісійну, консультативну, кредитну, дослідницьку функції.
Характерною особливістю сучасності є розвиток регіональної економічної інтеграції в Західній Європі, що спричинило появу Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку – наднаціонального центрального банку, який самостійно та через національні центральні банки забезпечує підтримання цінової стабільності в зоні Європейської валютної системи, визначення та реалізацію єдиної монетарної політики, зберігання та управління золотовалютними резервами ЄЦБ, проведення міжнародних валютних операцій, сприяння чіткому функціонуванню платіжних систем країн-учасниць ЄВС.