Регулювання платіжного балансу.
Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервного коригування. Необхідність коригування пояснюється впливом на платіжний баланс різних економічних факторів, які були розглянуті вище.
Платіжний баланс є одним із об’єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами:
нерівноваженістю платіжного балансу, що проявляється у значному дефіциті в одних країнах і значному активному сальдо в інших;
після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє дуже слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу потребує цілеспрямованих державних заходів;
в умовах глобалізації господарських зв’язків зросло значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Його врівноваження входить до основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.
Матеріальна основа регулювання платіжного балансу:
офіційні золотовалютні резерви;
національний дохід, що перерозподіляється через державний бюджет;
пряма участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника;
регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю.
Заходами регулювання платіжного балансу з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів країн з дефіцитним платіжним балансом є:
Дефляційна політика — спрямована на скорочення внутрішнього попиту шляхом зменшення дефіциту бюджету; зміни облікової ставки центрального банку; введенням кредитних обмежень; установленням меж зростання грошової маси.
Девальвація — зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту і обмеження імпорту товарів.
Валютні обмеження — включають блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, скупчення валютних операцій в уповноважених банках.
Фінансова і грошово-кредитна політика — полягає у використанні бюджетних субсидій експортерам, протекціоністському підвищенні імпортних мит, відміні податку з процента, що виплачується іноземним держателям цінних паперів.
Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс, коли формуються його основні статті:
торговельний баланс-для стимулювання експорту держава застосовує цільові експортні кредити, страхування від економічних і політичних ризиків, введення пільгового режиму амортизації основного капіталу тощо;
«невидимі операції» — з метою регулювання платежів та надходжень за «невидимими» операціями платіжного балансу застосовуються такі заходи:
обмеження норми вивезення валюти туристами цієї країни;
пряме чи посередня участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;
сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення витрат за статтею «Транспорт»;
розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т. п.;
регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення переказів іноземних робочих.
рух капіталу — регулювання руху капіталу спрямовано на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій та одночасне стимулювання іноземних інвестицій у країну.