- •Тема 3. Еволюція методів навчання ім (4 год.)
- •Розвиток вітчизняної методики навчання іноземних мов у першій половині 20-го століття.
- •2.Розвиток вітчизняної методики навчання іноземних мов у другій половині 20-го століття.
- •3. Аналіз переваг і недоліків свідомо-порівняльного та свідомо-практичного методів.
- •4. Розвиток вітчизняної методики та психології навчання іноземних мов у 60-х роках 20-го століття
- •5. Розвиток сучасної зарубіжної методики навчання іноземних мов.
- •6. Основні теоретичні положення та шляхи практичної реалізації комунікативного методу в зарубіжній методиці навчання іноземних мов.
- •7. Сучасні інтенсивні методики.
2.Розвиток вітчизняної методики навчання іноземних мов у другій половині 20-го століття.
Соціальне замовлення суспільства, що полягає у вимозі формування в
учнів практичних умінь, і насамперед усного мовлення, змусило різко
змінити цілі в навчанні, які були зафіксовані програмами 1960 року.
Провідною метою стали розвиток усного мовлення й безперекладного
читання. Істотно скоротився обсяг граматичного й лексичного матеріалу, що
підлягав вивченню, причому в межах восьмирічної школи був розміщений
лише той, який необхідний для розвитку усного мовлення; була введена
тематика для формування цього виду мовної діяльності [1]. Проте це було
лише початком у перебудові навчання іноземних мов у країні.
Поворотним пунктом у вивченні мов у країні стала постанова Ради
Міністрів СРСР „Про поліпшення вивчення іноземних мов” від 27 травня
1961 року [2]. Значення цієї постанови полягало не тільки в тому, що вона
закріпила курс на практичне вивчення іноземних мов, але й внесла
серйозні зміни у всю систему вивчення мов у країні.
На основі досвіду навчання цього предмета в третіх класах ряду міст
і в окремих дитячих садках Рада Міністрів СРСР рекомендувала
організовувати з урахуванням становища батьків і за їхній рахунок групи
для занять іноземною мовою у дитячих садках і початковій школі. У
постанові передбачався розподіл класів для занять цим предметом на дві
групи за наявності в класі більше 25 учнів. Відзначимо, що подібний
розподіл був винятковим випадком в організації викладання іноземних мов
у масовій загальноосвітній школі. Крім того, передбачалося створити
систему друкованих й аудіовізуальних допоміжних засобів. Неважко
помітити, що всі пропоновані заходи були спрямовані, передусім, на
створення більш сприятливих умов для розвитку усного мовлення. Отже, у ході дослідження підтверджено прагнення офіційної влади
створити нову єдину систему навчання іноземних мов – від дитячого садка
до курсів після закінчення вищих навчальних закладів, що надавала
населенню можливість постійно вдосконалювати свої знання з мови. Після
постанови почалася активна робота щодо її реалізації: створюються
навчальні посібники, програми й методичні вказівки з викладання в
дитячих садках і початковій школі. Органи освіти особливо були
стурбовані питанням про кадри вчителів, без розв’язання якого найкращі
починання були б марними.
3. Аналіз переваг і недоліків свідомо-порівняльного та свідомо-практичного методів.
Методологічною основою свідомо-порівняльного методу є марксистська матеріалістична теорія пізнання об'єктивної дійсності. Психологічними витоками методу сталили матеріалістичні погляди російських мислителів К.Д. Ушинського, Н.Г. Чернишевського, І.М. Сеченова про детермінованість індивідуально-психічного суспільно-соціальним, про зв'язок мови і мислення, слова і поняття, про роль мови у формуванні свідомості, про роль свідомості в пізнавальних можливостях людини. Лінгвістичне обґрунтовування методу дав у своїх працях Л.В. Щерба, поставивши проблеми мови і мовлення, стилів вимови, взаємовідношення лексики і граматики, тлумачення слів, активної і пасивної граматики. В основі свідомо-порівняльного методу лежить осмислення дії, а не механічне вироблення навички, усвідомлюване, а не інтуїтивне оволодіння мовою.
Свідомо-практичний метод. Свідомо-порівняльний метод зіграв позитивну роль в розвитку методики викладання іноземних мов. Необхідність подальшого вдосконалення цього методу диктувалася життям. В 50–60-ті роки XX сторіччя встановлюються все більш тісні економічні, наукові і культурні зв'язки нашої країни із зарубіжними країнами. Потрібне практичне володіння іноземною мовою для здійснення міжнародних контактів в різних областях народного господарства. Виходить в світ постанова Ради Міністрів від 25 травня 1961 року «Про поліпшення вивчення іноземних мов», яка орієнтувала на практичне оволодіння іноземними мовами: вироблення вміння розуміти іноземну мову на слух і при читанні, а також вміння виражати думки на іноземній мові усно і на письмі. При цьому не загальноосвітнє і виховне значення вивчення іноземних мов. Ці вимоги знаходять своє втілення в методі, офіційно прийнятому в нашій країні і названому свідомо-практичним або свідомо-активним.
Свідоме оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування припускає усвідомлення мовних явищ і функціонування в мовленні фонетичного, лексичного і граматичного матеріалу відповідно до ситуації спілкування, одержання практичних знань як бази самоконтролю і самокорекції. Це забезпечується раціональним поєднанням теорії і практики.