3.2 Центрально-європейська ініціатива (цєі) — нові пріоритети розвитку в контексті розширення єс

Чергове розширення Європейського Союзу (ЄС) 1 травня 2004 року, в результаті якого до цієї організації приєдналося десять нових країн, не може не справляти певного впливу на будь-яку міжнародну організацію або об’єднання на Європейському континенті. Центральноєвропейська Ініціатива (далі — ЦЄІ), яка за своїм форматом є найстарішою та найбільш субрегіональною організацією в Європі, також не є винятком [4].

1996 рік приніс ЦЄІ дві важливі зміни. З одного боку, у зв’язку з прийнят-тям нових членів (Албанія, Білорусь, Болгарія, Молдова, Румунія, Україна) ЦЄІ вийшла за географічні рамки Центральної Європи, на теренах якої первісно планувалося сконцентрувати її діяльність. Ініціатива стала комплексною, негомогенною структурою з 16 країн-членів (останньою 17-ю країною в 2000 році стала СР Югославія, нині — Сербія і Чорногорія). У результаті розширення Ініціатива охопила територію в 2,4 млн км2, на якій проживає 250 млн чоловік. З іншого боку, стало зрозуміло, що такого типу організація не в змозі ефективно функціонувати без допомоги ротаційного головування.

Примітною рисою Ініціативи є її членська строкатість, яка дещо розмиває цілісне сприйняття організації в географічному та історичному сенсі. До складу ЦЄІ входить 17 країн, відмінних за рівнем економічного, технологічного, гуманітарного розвитку, приналежністю до різних політико-економічних і навіть геополітичних формацій. Принагідно зазначимо, що ЦЄІ є неповноцінною міжнародною організацією, оскільки не є визнаною з боку ООН — не отримала відповідного міжнародно-правового визнання, статусу. Таким чином, ЦЄІ необхідно розцінювати як міжнародний політико-економічний форум зі співпраці і розвитку. Разом з тим Ініціатива має повноцінну штаб-квартиру, розміщену в Трієсті (Італія, з якою з цього приводу укладено відповідний договір). Її діяльність визначається директивами та розпорядженнями, які приймають безпосередньо Комітети, що дозволяє уникати тривалих ратифікаційних процесів і що, у свою чергу, надає діяльності Ініціативи більшої гнучкості.

У складі ЦЄІ дві високорозвинені країни — Австрія та Італія — є «старими» членами Євросоюзу, 5 країн щойно вступили до ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина). Ще дві держави є офіційними кандидатами на членство у Євросоюзі (Румунія та Болгарія), а ще п’ять охоплені процесом Стабілізації та асоціації для Балкан (Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія і Чорногорія, Хорватія). Нарешті, три країни зі складу СНД — Білорусь, Молдова, Україна, які належать до категорії «сусідів» ЄС (в рамках програми «Розширена Європа — нове сусідство»), також входять до Ініціативи.

Отже, ЦЄІ є передусім зосередженням держав, які, будучи істотно відмінними, об’єднуються у прагненні інтеграції в загальноєвропейський політичний та економічний простір і, як наслідок, в пошуку нових форм співробітництва між собою і Євросоюзом.

Як відомо, ЦЄІ було утворено з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній, соціально-економічній, політико-правовій (парламентської взаємодії) сферах та сприяння зміцненню стабільності й безпеки у регіоні. Водночас створення цього об’єднання мало на меті забезпечити підготовку держав-учасниць до їх майбутнього членства в Європейському Союзі.

Однак до останнього часу деякі з країн-учасниць ЦЄІ, які щойно вступили до ЄС, справедливо розглядаючи Євросоюз як фактор стабільності, тяжіли до хибного сприйняття його як панацеї від усіх загалом проблем. Так, наприклад, при спробі визначення актуальних завдань, які в недалекому минулому відносилися до першочергових для ЦЄІ, спостерігалося неминуче намагання пов’язати їх з підготовкою до членства в ЄС. Це призводило до деякого спотворення державної політики, особливо, як не дивно, у соціально-економічному секторі. Тільки зараз керівництвом цих країн робиться переоцінка набутого досвіду, що становить неабиякий інтерес і для України. Йдеться передусім про те, що держави Центрально-Східної Європи не особливо переймалися відповідальністю за змістовну якість політики реформ, наслідки постінтеграційних процесів та інші проблеми, які повною мірою проявили себе тепер. Для їхнього подолання необхідний цілком інший політичний підхід, на відміну від того, що був підгрунтям доінтеграційної політики — сподівання на забезпечення суспільного розвитку через членство в ЄС. Насправді виявилося, що така позиція є «напівправдою», оскільки зміни в сучасній парадигмі еволюції Євросоюзу передбачають надактивну поведінку суб’єктів політичного й економічного процесів, спрямовану не стільки на досягнення балансу у розвитку учасників ЄС, скільки на забезпечення зростання його загальної політико-економічної потуги. Звідси — сподівання на «ефективну політику преференцій» у межах ЄС виявилися марними.

У результаті ситуації, що склалася, ЦЄІ отримала, можливо, несподівано для самих учасників нове поле для діалогу і кооперації у справі подолання постінтеграційних ознак «депресії / стагнації». Активізація діяльності ЦЄІ у цьому напрямі отримала схвальне ставлення з боку Єврокомісії, яка вітає спро-би нових членів ЄС за допомогою стабільних країн ЄС (що входять до складу Ініціативи) здійснити економічне втілення якісних переваг (політичних, техно-логічних, фінансових, правових тощо) нового середовища функціонування (життя). Наразі спостерігається посилення регіональної когерентності, солідаризму, кооперації.

Тут варто було б зазначити, що сьогодні ЦЄІ перестала бути винятком, яким вона була раніше — з часу свого заснування у 1989 р. З того часу на теренах Північної, Східної і Південної Європи виникла низка інших регіональних акторів, таких як Рада держав Балтійського моря (РДБМ), Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), ГУУАМ, Ініціатива зі співробітництва у Південно-Східній Європі (ІСПСЄ) та інші. Однак існує значна різниця в манерах та способах організації цих регіональних міждержавних об’єднань. Так, наприклад, РДБМ віднайшда новий напрям свого розвитку — через інтеграцію власних планів із втіленням Програми «Північний вимір» Євросоюзу. Варто підкреслити, що Єврокомісія визнає РДБМ і як серйозного політичного партнера, і як реалізатора наведеної Програми. При цьому Євро-пейська Комісія є не тільки повноправним членом РДБМ, а й уповноваженою з розробки та виконання Плану дій РДБМ. На сьогодні такий рівень стосунків є мрією для ЦЄІ і виступає зразком його розвитку.

Цікавим також є той факт, що з одинадцяти членів ОЧЕС п’ять одночасно є членами ЦЄІ (Албанія, Болгарія, Молдова, Румунія і Україна). З 12 учасників іншої регіональної ініціативи — ІСПСЄ — 10 також належать до ЦЄІ. Між останніми помітна деяка політична й організаційна спорідненість, яка зокрема виражається у нібито структурній нерозвиненості, що, однак, дозволяє уникати зайвої, передчасної бюрократизації виконавчих механізмів.

Приналежність одних і тих самих держав до різноманітних регіональних організацій неминуче призводить до сплетіння інтересів і діяльності, яка вимагає постійного узгодження — діалогу, спрямованого на досягнення компромісу і підтримання партнерських стосунків і забезпечення кооперації.

Дедалі більше ЦЄІ потрапляє у поле зору більш потужних чи стабільних міжнародних акторів, до яких передусім варто віднести Адріатично-Іонічну Ініціативу, Процес співробітництва у Південно-Східній Європі, такі міжнародні організації, як ОБСЄ, Раду Європи, Організацію економічного співробітництва у Європі. ЦЄІ привертає увагу також Європейського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку й таких світових структур, як Організація з питань продовольства та сільського господарства ООН, Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, Світовий банк, які зараз розглядають низку можливих спільних проектів. Успішно відбувається кооперація ЦЄІ з Центром з питань запобігання злочинності, що діє в ІСПСЄ та ОЧЕС, уповноважені представники якого беруть активну участь у засіданнях Робочих груп з питань енергетики і сільського господарства ЦЄІ.

З огляду на увагу, яка надається ЦЄІ з боку міжнародної спільноти, можна дійти висновку, що Ініціатива має певні шанси утвердитися не тільки як регіональна європейська структура, інтегрована у політику ЄС, а й укласти масштабніше партнерство. Особливо цікавим у цьому сенсі видається політичне зближення ЦЄІ з ОЧЕС, ІСПСЄ, РДБМ і ГУУАМ, між якими відчувається взаємне тяжіння до глибшої співпраці.

Проте на цьому напрямі складається така парадоксальна ситуація, коли внутрішні організаційні переваги ЦЄІ виступають одночасно перешкодами для розвитку партнерства з іншими товариствами. Тому потрібна підтримка високого рівня успішності перманентного політичного і ділового консультування — належного забезпечення процесу діалогу.

Перспективи розвитку ЦЄІ тісно пов’язані із вдалим віднаходженням своєї ролі — позиціювання — передусім у системі європейських інституцій, що, вочевидь, полягає в успішному доповненні внутрішньої політики і механізмів зовнішньої взаємодії Євросоюзу. Ініціатива також відіграє важливу роль своєрідної школи з підготовки членства в ЄС та НАТО. Цю функцію вона виконує із самого початку свого заснування.

Сьогодні Центральноєвропейська Ініціатива є форумом для забезпечення співробітництва в регіоні та одним з елементів стабільності та співробітництва в Європі. ЦЄІ всіляко уникає ризиків підміни ефективно діючих механізмів взаємодії в Європі, успішно віднаходить власні, незайняті ніші для діяльності, що зокрема підтверджується сучасним характером її поведінки. Ініціатива також уникає підміни двосторонніх каналів співробітництва, не втручається у виконання інших міжнародних зобов’язань держав-членів, має здобутки у створенні сприятливої атмосфери для вироблення політичних рішень, що мають застосовуватися по обидва боки нового кордону ЄС. До них належать політика лібералізації торгівлі та візового режиму, прикордонна співпраця, нові інвестиційні можливості, транспортна сфера, протидія міжнародній злочинності та нелегальній міграції [4].

Наведене зумовлює необхідність у межах ЦЄІ розгорнути діяльність, спрямовану на: (1) політичне сприяння прийняттю законодавчої бази ЄС, розширенню міжпарламентських зв’язків; (2) гармонійне поєднання власної політики розвитку з політикою ЄС; (3) співробітництво з ЄС через підписання спеціальних угод; (4) сприяння залученню країн Ініціативи до участі в проектах ЄС з питань регіонального і транскордонного співробітництва; (5) підтримання на високому рівні внутрішнього політичного діалогу і забезпечення відкритого діалогу з Єврокомісією, що мав би дати відповідь на питання збереження розумних меж у політичній дистанції між цими організаціями.

Узагальнюючи наведене, слід зазначити, що зміни в європейському політичному середовищі ілюструють, що географічні кордони держав більше не збігаються з контурами найважливіших проблем, пов’язаних з екологією, безпекою, економічними і культурними феноменами.

Розширення зони ЄС не тільки автоматично зміщує зовнішні кордони Євросоюзу, а й робить їх протяжнішими й у певному сенсі більш проблемними.

Що це означає для України? Взаємодіючи з Європою в різних напрямах, Україна неодноразово стикається з регіональними просторами, сконструйованими значною мірою для амортизації можливих непорозумінь між «своїми» і «чужими», «нами» і «ними». У той же час ці регіональні простори виконують важливу роль «парасольок», за допомогою яких Європа перевіряє серйозність наших намірів і їхню забезпеченість політичною волею і ресурсами. З погляду України, як, мабуть, і Європи, ці регіональні простори мають стати предметом не суперечок, а тісної взаємодії і плідної співпраці з Євросоюзом як генеральним репрезентантом «Об’єднаної Європи».

Україна, не маючи у близькостроковій перспективі реальних шансів стати членом ЄС, має всі підстави стати поважним учасником принаймні проектів транскордонного партнерства, розв’язання проблеми диверсифікації енергозабезпечення ЄС, втілення проекту ТRАСЕКА тощо. Через це Україна як член Ініціативи має брати незмірно активнішу участь в публічних дебатах, спеціалізованих конференціях, неформальному обміні думками, тобто в тих сферах, які непередбачені нормативно чи загальною політичною атмосферою/ дисципліною інших форматів

Отже, необхідно усвідомлювати, що місце України в Європі залежатиме від її здатності до інтеграції, успішності участі в загальноєвропейському полі-тичному процесі утвердження «Об’єднаної Європи». Це вимагає продуктивного зближення зі вже існуючими в Європі трансрегіональними структурами, такими як ЦЄІ. Видається, що у цьому роль Центральноєвропейської Ініціативи для України важко переоцінити.