57. «Розстріляне відродження»: суть на наслідки.

                  Навіть, коли рух опору було практично подолано, більшовиків в Україні сприймали як небезпечних чужинців. Комуністична партія України фактично була такою лише за назвою – сприймалася як іншородний елемент на тілі українського суспільства.

          Москва прийняла рішення проведення політики «коренізації». В Україні ця політика набрала форми  українізації. Так, друга половина 1920-х років стала періодом значних зрушень у подоланні наслідків багатовікової колонізаторської політики – русифікації, повернення до української мови та розширення сфери її дії. Українізація також сприяла поверненню в Україну значної кількості діячів науки та культури, які свого часу емігрували за кордон.

           Молодий харківський економіст Михайло Волобуєв  у 1928 році надрукував статтю «До проблеми української економіки». В ній він окреслив фази колоніальної політики Російської імперії в Україні та провів однозначні паралелі між політикою царизму та сучасної йому комуністичної імперії стосовно України. Наголосив, що московські керівники уникають навіть самої назви «Україна», натомість віддаючи перевагу назвам: «Південний район», «Південноросійське господарство» тощо. Волобуєв пропонував припинити розглядати російську економіку як пануючу та нехтувати українськими національними інтересами.

           Навіть вище українське партійне керівництво загрожувало вийти з-під контролю, відверто та рішуче засуджуючи російський шовінізм.

          Прямим наслідком стало згортання українізації та початок цілеспрямованої боротьби проти української інтелігенції, в першу чергу проти тієї частини, яка брала участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 років, а також і тих, хто брав активну  участь  в українізації, видатних діячів науки і культури. Апарат комісаріату освіти, головного провідника українізації, було звільнено повністю на обласному рівні і на 90% на районному. Загалом звільнено з роботи близько 4000 українських вчителів та більше 200 викладачів педагогічних інститутів. Закривалися українські школи, скорочувалися наклади україномовних видань тощо.   

          Жертвами репресій стали найбільш яскраві, талановиті представники українського національного відродження. Лесь Курбас, Олекса Слюсаренко, як і багато інших, загинули на Соловках. Пішли у заслання М.Грушевський, М.Волобуєв. Застрелилися М.Скрипник, М.Хвильовий…

          З кінця 1920-х років і до середини 1930-х років з  259 українських письменників ліквідували 223

Із 85 вчених-мовознавців ліквідували 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли без суду, слідства та винесення вироку.

Загалом у 1930-роки було ліквідовано майже 80 відсотків української інтелігенції. Цей період в історії отримав назву «Розстріляне відродження».

Отже, масові репресії, спрямовані проти інтелігенції,  винищили еліту нації – її майбутнє, те, що виховується та плекається століттями. Національна еліта, носії певних моральних чеснот – того морального закону всередині кожної людини, про який писав Кант, замінилася на партійно-бюрократичних функціонерів. Треба було змінитися поколінням, щоб отямитися від отриманого удару.