1.3. Поняття і функції юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність – правовідносини між державними органами і правопорушником, у процесі яких останній зазнає передбачені законом несприятливі для нього наслідки особистого, майнового і т.ін. характеру.

Якщо правопорушення являє собою протиправне діяння, то відповідальність є його прямим наслідком, що передбачається за­коном. Юридична відповідальність настає у наступних випадках: а) за проти­правне діяння (дію або бездіяльність); б) за винне діяння; в) тільки щодо деліктоздатного суб'єкта права, який безпосередньо вчи­нив це діяння. Вона виражає негативне ставлення суспільства до правопорушень і передбачає настання несприятливих юридичних наслідків для порушника, тому спирається на державний примус.

Юридична відповідальність здійснюється в рамках правовід­носин між суб'єктом, який порушив приписи правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів чи інших організацій (наприклад, власника підприємства), що уповноважені визначити щодо порушника міру відповідальності на підставі правових норм, — з другого боку. Таким чином, юридична відповідальність гарантується діяльністю компетентних органів по застосуванню санкцій правових норм, здійснюваною в межах юридичної проце­дури. Остання забезпечує об'єктивність і всебічність розгляду справи про юридичну відповідальність суб'єкта правопорушення й одночасно гарантує йому право на захист від моменту притяг­нення до відповідальності до її завершального етапу (реалізації).

Юридична відповідальність виконує певні функції: правоохоронну та виховну.

У свою чергу, правоохоронна функція поділяється на правовідновлюючу (компенсаційну) та каральну (штрафну).

Правовідновлююча функція юридичної відповідальності спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання обов’язків тощо.

Каральна функція спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням.

Виховна функція юридичної відповідальності проявляється у загально превентивній та спеціально-превентивній функціях.

Загальноперевентивна функція спрямована на виховання у громадян поваги до правових приписів, формування стереотипів правомірної поведінки у типових життєвих ситуаціях.

Спеціально превентивна функція спрямована на виховання осіб, що скоїли правопорушення. Вона має більш конкретний та цілеспрямований характер, порівняно з загальнопревентивною функцією і може передбачати конкретні виховні заходи індивідуального характеру для того, щоб особа в подальшому не скоювала протиправні вчинки.

Висновки по питанню.

Питання 2. Поняття і співвідношення законності і правопорядку.

Законність виступає комплексним соціально-правовим явищем, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

В цьому контексті законність визначають як режим суворого, повного і точного виконання правових приписів усіма громадянами, суспільними організаціями, державними органами і правовими особами.

Крім того, законність може виступати також в якості принципу функціонування держави і методу управління суспільства.

Законність як принцип функціонування держави проявляється у тому, що суб’єкти, наділені державною владою, не можуть вийти за межі правових приписів. Право в цьому випадку виступає обмежуючим фактором функціонування державного механізму, що стає перепоною на шляху встановлення тоталітаризму або узурпації влади.

Законність як метод державного управління передбачає здійснення державного управління суспільством виключно правовими засобами, тобто органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності. Крім того, при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції. Використання правових методів проявляється також в тому, що при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Принципи законності — це відправні засади, незаперечні за садничі вимоги, які лежать в основі формування норм права ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Виділяють наступні принципи законності.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей прин цип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відпо­відно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридич­ну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти прийма­ються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не вре­гульовані законом. Правозастосовчі акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — за­конам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі держав ні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів, висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають у сфері їх часової та просторової дії.

4. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності.

Доцільність визначається завданнями, які стоять перед державою на кожному конкретному етапі її розвитку. Проте при цьому ні в якому разі не може допускатися зневажання приписами правових норм, оскільки в такому разі в державі може бути встановлено диктатуру з одночасним визнанням можливості порушення прав людини і громадянина.

Законність вимагає від держави і суспільства створення відповідних умов державного і суспільного життя.

Вимоги законності відбивають спрямованість, обумовлену змістом норм права.

Найбільше значення мають вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, ш основі рекомендацій і узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (на­приклад, укази президента повинні відповідати законам, акт уряду — указам президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасу­вання з додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад, закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами.

Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (ефективність діяльності державних органів, що здійснюють застосування права, у тому числі відновлюють порушені права суб’єктів).

2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням У обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики та ін.

Для того, щоб законність існувала в державі, необхідно забезпечення відповідних гарантій.

Гарантії законності – це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності.

Гарантії законності можна поділити на:

- загальносоціальні;

- спеціальносоціальні — юридичні та організаційні.

Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту про­дуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єк­тів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;

2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократич­них форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'я­зування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру.

До спеціальносоціальних гарантій законності відносять юридичні і організаційні гарантії.

Юридичні гарантії законності – передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконаня;

До юридичних гарантій законності відносять: своєчасне вдосконалення законодавства, належне процесуальне забезпечення прав і свобод громадян.

Організаційні гарантії законності – заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян.

До організаційних гарантій законності можна віднести організацію умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

З поняттям законності тісно взаємопов’язана юридична категорія „правопорядок”.

Правопорядок – стан впорядкованості життя суспільства, що складається в умовах реалізації законності, тобто

Правопорядок досягається завдяки реалізації законності у суспільному житті.

При цьому правопорядок виступає невід’ємною частиною суспільного порядку – стану впорядкованості життя суспільства, заснованого на виконанні усіма суб’єктами приписів соціальних норм.

Правопорядку притаманні наступні ознаки:

1. Правові засади правопорядку закладені у правових нормах в процесі правотворчості;

2. Спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

3. Встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;

4. Вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення.

5. Створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі.

Співвідношення законності і правопорядку проявляється в тому, що законність виступає необхідною умовою досягнення правопорядку. Інакше говорячи, законність виступає відповідним правовим режимом життя суспільства, а правопорядок є кінцевим результатом функціонування законності.

Висновки по питанню.

Висновки по лекції.