Тема 8: Необхідність, сутність і завдання банківського регулювання і нагляду.

1. Необхідність і завдання банківського регулювання та нагляду

2. Базельський комітет як координатор роботи з банківського нагляду

3. Принципи банківського нагляду

4. Світовий досвід роботи служб банківського нагляду

5. Система банківського нагляду в Україні

ПИТАННЯ 1: Необхідність і завдання банківського регулювання та нагляду

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється в межах банківської системи та виражається у впливі Центрального Банку на Комерційні за такими основними напрямами:

1. Організаційно-правовий

2. Опосередкованого впливу

Перший напрям полягає у створені законодавчих та інших умов які дозволяли б банкам реалізовувати свої економічні інтереси. Другий напрям передбачає вплив на операції банків шляхом грошово-кредитного регулювання, що визначає обсяг і структуру грошової маси, обсяг та ціну ресурсів банківських установ які вони можуть використовувати для кредитування суб’єктів господарювання і населення. Третій напрямок передбачає встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності.

Загалом банківське регулювання полягає у створенні системи норм, що регулюють функціонування банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду та відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд – це система контролю та активних упорядкованих дій НБУ спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами щодо яких банк здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів з метою досягнення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Банківський нагляд розглядають також як моніторинг процесів, що відбуваються в банківській системі на різних стадіях функціонування банків від моменту створення до ліквідації, а також застосування щодо них певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності, тобто банківське регулювання покликане встановлювати «правила гри» у банківському бізнесі, а контроль за їх дотриманням покладений на банківський нагляд.

До основних завдань банківського регулювання і нагляду можна віднести:

• Забезпечення надійності, стабільності та ефективності банківської системи

• Забезпечення фінансової безпеки вкладників та кредиторів банків

• Сприяння розвитку конкуренції у банківському секторі

• Забезпечення прозорості діяльності банків

• Підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері

Виділяють дві основні форми регулювання банківської діяльності:

1. Адміністративне регулювання

2. Індикативне регулювання

Адміністративне регулювання зводиться до створення системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Воно здійснюється у правовій формі шляхом видання уповноваженими органами нормативно-правових та індивідуально-правових актів, що визначають структури та способи здійснення банківської справи.

Основними складовими елементами адміністративного регулювання є:

• Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності

• Встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків

• Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру

• Надання рекомендацій щодо діяльності банків

• Організація нагляду за діяльністю банків

Індикативне регулювання передбачає використання комплексу змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість НБУ за допомогою інструментів грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці.

До основних елементів індикативного регулювання відносяться:

• Засоби впливу пов’язані з кількісним визначенням параметрів банківської діяльності:

• встановлення обов’язкових економічних нормативів

• визначення норм обов’язкових резервів для банків

• встановлення норм відрахувань до резервів від активних банківських операцій

• Засоби непрямого характеру:

• Визначення процентної політики

• Рефінансування банків

• Регулювання кореспондентських відносин

• Управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції

• Регулювання операцій з цінними паперами на відкритому ринку

• Регулювання імпорту та експорту капіталу

Центральним банком нагляд здійснюється двома способами:

1. Безвиїзний (заочний або дистанційний нагляд)

2. Виїзне інспектування банку

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на:

1. Вступний контроль

2. Пруденційний (попередній) нагляд

3. Поточний нагляд

Вступний контроль у тому, що на етапі створення комерційного банку наглядові органи перевіряють установчі документи, слідкують за виконанням усіх вимог законодавства щодо організації діяльності банку. Він поділяється на два етапи:

• Державну реєстрацію банку як юридичної особи

• Надання ліцензії на здійснення банківських операцій

Методами і прийомами вступного контролю є аналіз бізнес-планів, перевірка керівників і засновників, контроль за правильністю формування статутного капіталу, перевірка наявності матеріально-технічної бази банку.

Основна мета цього етапу – відбір банків, що відповідають встановленим вимогам та створення умов для їх діяльності.

Пруденційний (попередній або документарний) етап – це система заходів регулярного дистанційного контролю за банківською діяльністю яка дає змогу попередити або своєчасно виявити фінансові проблеми. Він включає заборону або обмеження окремих видів банківської діяльності збоку НБУ, відрахування до резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в банку, встановлення штрафних санкцій за порушення банками показників економічних нормативів, порядку формування обов’язкових резервів тощо.

Основний інструментарій що використовується на цьому етапі полягає в аналізі фінансової звітності, виконання нормативів НБУ, застосуванні заходів впливу аудиту.

Мета пруденційного методу полягає у запобіганні виникненню кризових явищ чи ситуацій в роботі банку, додержання банківського законодавства і нормативних документів.

Поточний контроль, який передбачає зовнішнє втручання в діяльність банку шляхом виїзних інспекційних перевірок, застосування заходів щодо фінансової стабілізації банків, адаптації її до нових ринкових умов або ліквідації з мінімальними соціально-економічними втратами.

Основна мета поточного контролю – це санація банку (організаційно-технічна і фінансова допомога, інспектування, тимчасова адміністрація) або його ліквідації.

ПИТАННЯ 2: Базельський комітет як координатор роботи з банківського нагляду

Базельський комітет з банківського нагляду був створений наприкінці 1974 року в місті Базель, Швейцарія. Керівниками Центральних Банків таких держав як США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Швеція та Люксембург. Комітет є наднаціональним наглядовим органом підзвітним Комітету Керуючих Центральними Банками. Він розробляє нормативи і директиви щодо банківського нагляду, а також оприлюднює рекомендаційного характеру заяви країн щодо найбільш ефективної практики банківського нагляду.

Ухвалені Базельським комітетом документи не мають юридичної сили. Саме високий авторитет Базельського комітету сприяє тому, що більш як у 130 країнах Світу дотримуються практики розробленим ним підходів в тому числі й в Україні.

Завдання Базельського Комітету є гармонізація світової практики регулювання банківського бізнесу. Воно вирішується шляхом дотримання двох основних принципів.

І принцип: Жодне банківське утворення не повинне уникнути нагляду.

ІІ принцип: Нагляд повинен бути адекватним та надійним.

Для реалізації цих принципів Базельським комітетом з початку свого створення було прийнято ряд послідовних директивів. Основними з них стане перша та друга угоди про капітал а також основні принципи ефективного банківського нагляду.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 році Міжнародне Наближення Розрахунку Капіталу та Стандартів Капіталу відоме як «Угода про капітал» або «Базельська угода». Пізніше цей документ отримав назву Базель-1.

Базель-1 у редакції 1988 року містив 3 основні постулати:

1. Капітал банку складається із основного і додаткового капіталу

2. Банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику

3. В будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами з врахуванням коефіцієнта кредитного ризику не повинне бути меншим від 8%

Згодом до першої угоди про капітал було прийнято низку поправок. У червні 2004 року Базельський комітет з банківського нагляду прийняв нову концептуальну редакцію «Угоди про капітал» Базель-2, який лише доповнює попередні редакції «Угоди про капітал» у тій частині, яка мала не доопрацювання.

Базель-2 ґрунтується на концептуальному підході до нагляду взагалі, та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав назву «Нагляд на основі оцінки ризиків». Він складається з трьох компонентів, тісно пов’язаних між собою.

1 компонент – це мінімальні вимоги до капіталу, який передбачає методологію обрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного.

2 компонент – це контроль з боку нагляду, до складу якого входять 4 принципи, які регламентують обов’язки і повноваження банків та органів регулювання щодо оцінки адекватності капіталу. Такими принципами є:

• Процес оцінки ризиків у банках

• Оцінка процесу наглядом

• Капітал понад мінімальні норми

• Втручання нагляду на ранніх стадіях з метою попередження проблем

3 компонент – це ринкова дисципліна, передбачає вимоги до банків щодо розкриття інформації кількісного та якісного характеру тобто розшифровка ключових статей звітності, наведення основних коефіцієнтів поряд з інформацією про корпоративну структуру банку про пріоритетні сфери вкладення капіталу, практику ризик менеджменту.

Ці заходи спрямовані на забезпечення прозорої банківської діяльності, що дасть змогу ринку в особі клієнтів повноцінно виконувати свою регулятивну функцію, а банкам – прозоро конкурувати між собою.

Таким чином упровадження Базеля-2 мало б створити умови для переорієнтації оглядової політики від посилення жорсткості до створення умов прозорості діяльності банків.

ПИТАННЯ 3: Принципи банківського нагляду

В 1997 році були прийняті Основні принципи ефективного банківського нагляду. Ці принципи використовуються країнами як стандарти чи критерії ефективної та надійної практики наглядової та регулятивної політики у сфері банківської діяльності. Напрацювання досвіду в галузі впровадження основних принципів у державах зумовлює необхідність їх перегляду, що востаннє було зроблено у 2006 році.

Крім того визначені принципи є основою для проведення міжнародним валютним фондом та світовим банком аналізу якості системи банківського нагляду держави.

Принципи ефективного банківського нагляду розкривають:

1. Передумови ефективного банківського нагляду (принцип 1), який передбачає необхідність чіткого визначення відповідальності та повноважень, правових норм та захисту органів банківського нагляду.

2. Правовий контроль за капіталом та інвестиціями банків а також ліцензування їх діяльності (принципи 2-5) – передбачає необхідність чіткого визначення умов і порядку ліцензування банків а також погодження змін у їх власності та участі в капіталі інших юридичних осіб.

3. Пруденційні правила та вимоги (принципи 6-16) – передбачає необхідність встановлення економічних нормативів та нагляду за якістю ризику менеджменту банку.

4. Організація внутрішнього банківського контролю (принципи 17-18) – передбачає необхідність нагляду за якістю організації внутрішнього аудиту та фінансового моніторингу банківських операцій.

5. Форми та методи нагляду (принципи 19-21) - передбачає необхідність професійної компетентності наглядових органів, їх забезпечення засобами для збирання та аналізу звітності банків у процесі виїзних та невиїзних перевірок.

6. Вимоги щодо інформації (принцип 22) – передбачає необхідність контролю за достовірністю та повнотою звітності банків та обов’язковим її оприлюдненням.

7. Офіційні повноваження наглядових органів (принцип 23) – передбачає необхідність делегування органа нагляду повноважень щодо застосування заходів впливу до банків у разі порушення ними законодавства.

8. Консолідований характер банківського нагляду (принципи 24-25) – передбачає необхідність міжнародного співробітництва у сфері банківського нагляду.

Суть застосування визначених принципів полягає не в суровому їх дотриманні, а в розумній перевірці їх реалізації в реальній банківській діяльності. Це дає змогу виявляти переваги і недоліки методології банківського нагляду для її подальшого вдосконалення шляхом обміну досвідом між країнами.

Принципи банківського нагляду окремо не визначені вітчизняним банківським законодавством оскільки Україна дотримується концептуальних основ контролю банків, сформульованих на міжнародному рівні базельським комітетом з банківським наглядом.

ПИТАННЯ 4: Світовий досвід роботи служб банківського нагляду

У світовій банківській практиці існують різні підходи до побутових систем банківського нагляду що залежить від особливостей політичного та соціально-економічного устрою в країні. У зв’язку з цим залежно від особливостей функціонування національного фінансового сектору умовно виділяють 3 основні моделі наглядових систем:

1. За секторами або Секторна

2. За завданнями

3. Модель єдиного нагляду

Відповідно до Секторної моделі функції наглядових органів розподілені за окремими секторами фінансового ринку: фондовим, банківським та страховим. Така модель є базовою адже встановлення нагляду за фінансовою сферою в багатьох країнах починалося саме з неї. Сегменти фінансового ринку з’являлися незалежно один від одного і розвивалися неоднаковими темпами на основі різного законодавства та використовуючи власні інструменти й методи регулювання.

Секторна модель дає можливість регулювати окремі сегменти фінансового ринку враховуючи їхню специфіку. За такої моделі не завжди можна досягнути узгодженості в діяльності регуляторних органів щодо одновекторної політики у фінансовій сфері.

На сьогодні цю модель нагляду зберігають такі країни як Греція, Іспанія, Україна, а також Італія, Португалія й Франція у поєднанні з моделлю за завданнями.

Модель за завданнями передбачає розподіл обов’язків наглядових органів на основі завдань і функцій нагляду: на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників та на регулювання бізнесу у фінансовій сфері.

Це так звана модель двох вершин (Twice Pick), вона використовується в Нідерландах, і частково Франції, Італії, і Португалії.

Моделі єдиного нагляду – єдиний наглядовий орган (мегарегулятор) виконує регулятивно-наглядові функції стосовно різних посередників фінансового ринку. Єдиною функцією Центрального Банку при цьому залишається проведення введення монетарної чи грошово-кредитної політики для забезпечення цінової стабільності.

Однією з перших, такий орган створила Швеція у 1991 році. На сьогодні не існує єдиної моделі фінансового мегарегулятора як з позиції концентрації наглядових функцій щодо різних фінансових посередників грошового ринку так і з погляду організаційно-інституційної структури.

В деяких країнах, наприклад, Чехія, Словаччина, Ірландія – ці функції виконує Центральний Банк, а в окремих країнах (Естонія, Латвія, Великобританія, Німеччина, Китай) – єдиний наглядовий орган відокремлено від Центрального Банку і він є незалежним спеціалізованим наглядовим органом.

Останнім часом відбулися суттєві зміни в інституційній структурі та механізмах регулювання і нагляду за фінансовим сектором в багатьох країнах світу. Зокрема протягом останніх 10 років посилюються тенденції відходу від секторної моделі нагляду до моделі єдиного наглядового органу.

Загалом з кінця 90-х років минулого століття від секторної моделі відмовилися 13 Європейських країн. Зокрема в Німеччині з 2002 року почала діяти нова система нагляду за фінансовими посередниками. Згідно з законом про нагляд за сектором фінансового ринку органи банківського, страхового та біржового нагляду були об’єднані у нове Федеральне Відомство Фінансового Нагляду.

У Великобританії з 1997 року створено новий регулятивно-наглядовий орган Управління з Фінансових Послуг з повноваженнями нагляду за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, банки страхових та інвестиційних компаній, будівельних товариств тощо.

Інтеграційні процеси світової економіки не спонукають до розвитку глобально узгоджених систем регулювання та нормативного забезпечення. Так у рамках Євросоюзу функції регулювання банківської діяльності розподілені між Парламентом, Урядом та власне органом нагляду. В основі законодавства про банківську діяльність кожної країни члена ЄС лежать Консолідовані директиви європейського парламенту та ради Європейського Союзу 2006/48/ЄС від 14 червня 2006 року щодо заснування та подальшої діяльності кредитних установ 2006/43/ЄС від 17 травня 2006 року про обов’язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності.

Цими документами уніфікуються загальні риси банківського законодавства на всій території Євросоюзу, а документи видані національними регулюючими органами не підлягають уніфікації, що зумовлює певні особливості національного банківського законодавства країн Євросоюзу.

Основне завдання органу банківського нагляду країн ЄС полягає у здійсненні перевірки відповідності банків та інших кредитних установ розробленим нормам і вимогам а також у застосуванні заходів у разі виявлення недоліків у діяльності Банків.

ПИТАННЯ 5: Система банківського нагляду в Україні

Зміст регулювання діяльності банків Національним Банком України полягає у здійсненні впливу на банки та інші фінансово-кредитні посередники з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння дотримання стабільності банківської системи.

Форми регулювання банківської діяльності відображають характер впливу НБУ на банки та інші фінансово-кредитні установи, засоби і прийоми його здійснення. Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установлення іноземних банків в Україні а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотримання вимог закону про «Банки і банківську діяльність» щодо здійснення банківської діяльності.

Система банківського нагляду визначена положенням про «Структуру банківського нагляду НБУ та його повноваження щодо його регулювання на порушення діяльності комерційних банків»: це постанова правління НБУ від 17.11.1997 №380. Згідно з цим положенням система банківського нагляду має ієрархічну побудову і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних відділень НБУ.

До складу структури системи банківського нагляду в Україні входять:

На рівні національного банку України:

1. Комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків

2. Дирекція з банківського регулювання та нагляду яка включає такі департаменти:

   1. Департамент інспектування банків

   2. Департамент безвиїзного банківського нагляду

   3. Департамент методології банківського регулювання і нагляду

   4. Департамент реєстрації і ліцензування банків

   5. Департамент з питань запобігання використання банківської системи для легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму.

На рівні територіального управління НБУ входять:

1. Відділ банківського нагляду територіального управління НБУ

2. Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ

3. Начальник відділу банківського нагляду

4. Сектор реєстрації та ліцензування банків

5. Сектор інспекційних перевірок

6. Сектор моніторингу банків

Комісію національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків очолює Перший Заступник Голови НБУ з питань Банківського регулювання та нагляду.

До її основних повноважень належить:

• Проведення комплексної оцінки фінансово-економічного стану банківської системи в цілому та надання пропозицій правлінню щодо адекватного регулювання.

• Заслуховування керівників комерційного банку у разі порушення банками чинного законодавства з метою здійснення аналізу стану банку і розроблення відповідних заходів щодо усунення негативних наслідків.

• Прийняття рішень про відкликання у банку ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

• Підготовка необхідних висновків для Правління НБУ про відкликання ліцензії на всі види банківських операцій.

• Надання комерційним банкам рекомендацій щодо усунення порушень в їх діяльності з питань які не потребують розгляду на засіданні Правління.

• Надання пропозицій Правлінню щодо прийняття рішень про застосування санкцій у разі виявлення фактів порушення законодавства.

Заступник Голови НБУ:

• координує дії департаменту банківського нагляду і відділів банківського нагляду Територіальних управлінь.

• затверджує плани контрольно-інспекційної роботи банківського нагляду.

• проводить з керівництвом банків спільні наради з обговорення проблемних питань у їх діяльності та прийняття рішень щодо зобов’язання виконавчих органів банків усувати виявлені порушення і недоліки роботи банків.

• приймає рішення про проведення позапланових інспекцій Комерційних Банків і їх підрозділів.

Департаменти банківського нагляду готують та подають на розгляд Заступнику Голови НБУ матеріали з таких питань:

1. Проведення спільних нарад з членами Спостережної ради та Виконавчого органу Комерційного Банку.

2. Проведення позапланових інспекцій банків.

3. Надання пропозицій на ім’я Голови Ради щодо усунення керівництва банку від управління.

4. Підготовка матеріалів для винесення на розгляд комісії з питань банківського нагляду і регулювання НБУ зокрема про відкликання банківської ліцензії.

Начальник ТУ НБУ України бере участь у процесі реагування з боку банківського нагляду на порушення в діяльності банків шляхом:

• Проведення спільних нарад з керівництвом банківської установи щодо проблемних питань

• Надсилання попередження банку

• Накладення штрафних санкцій

• Видання розпорядження щодо усунення керівництва банку від управління

На рівні Комісії з питань Нагляду і Регулювання діяльності банків при територіальному управлінні здійснюються:

• Надання рекомендацій щодо підвищення банку норми обов’язкових резервів

• Внесення пропозицій щодо встановлення або скасування в банку режиму фінансового оздоровлення

• Внесення пропозицій щодо усунення керівництва банківської установи від управління

• Внесення пропозицій щодо відкликання банківської ліцензії на здійснення всіх чи окремих банківських операцій а також щодо припинення діяльності банків

• Прийняття рішень щодо відкликання дозволів філій на здійснення окремих чи всіх банківських операцій

На рівні Відділу Банківського Нагляду ТУ на підставі відповідних матеріалів обґрунтовуються пропозиції до розгляду комісії або начальника ТУ щодо:

• Проведення з керівництвом банку спільних нарад з обговорення проблемних питань

• Надсилання банку попереджень

• Стягнення у безспірному порядку штрафів

• Проведення позапланових тематичних та комплексних інспекцій поточної діяльності банку або його підрозділів

• Здійснення експертизи наданої банку програми фінансового оздоровлення

• Підвищення норми обов’язкових резервів, встановлення або скасування режиму фінансового оздоровлення, відкликання ліцензій або дозволів на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, а також щодо припинення діяльності банку чи його статутного підрозділу

Безпосередньо процес нагляду за діяльністю комерційних банків здійснює ТУ НБУ відділ банківського нагляду якого на підставі отриманої інформації та звітності здійснює контроль за фінансовим станом банків та їх підрозділів і дотримання банками встановлених економічних нормативів банківського законодавства та нормативних актів НБУ.

У разі порушення комерційним банком вимог банківського законодавства ТУ¹ вирішує питання з керівництвом КБ² про проведення спільної наради з метою обговорення проблем діяльності цього банку. У випадку не визначення шляхів вирішення питань а також якщо нарада не може бути проведена з будь-яких причин начальник ТУ приймає рішення про здійснення інспекції безпосередньо у банківській установі.

За підсумками проведеної інспекції у разі необхідності Начальник ТУ інформує Голову Правління КБ про подальші дії ТУ в тому числі про подання матеріалів до відповідних департаментів банківського нагляду НБУ. Департаменти банківського нагляду НБУ проводять детальний аналіз матеріалів наданих територіальним управлінням НБУ та отриманих з інших джерел про наявність недоліків і порушень у діяльності КБ та готують для комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків та Правління НБУ пропозиції щодо необхідності застосування таких заходів:

1. Проведення інспекції у КБ та його підрозділах метою якої є отримання інформації про фінансовий стан банку в цілому, системи його внутрішнього контролю, підтвердження достовірності звітних документів, перевірку законності банківських операцій та ліквідності банку.

2. Встановлення та скасування режиму фінансового оздоровлення банку.

3. Усунення керівництва банку або його підрозділу від управління.

4. Призначення тимчасової адміністрації для управління КБ.

5. Відкликання ліцензій на здійснення окремих або всіх видів банківських операцій.

6. Припинення діяльності банку, його реорганізація або ліквідація.

7. Виключення банку з книги реєстрації банків у зв’язку з їх реорганізацією чи ліквідацією.

Правління НБУ розглянувши матеріали надані відповідним департаментом банківського нагляду та комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків приймає відповідні рішення. Послідовність вжиття того чи іншого заходу впливу не обов’язково у всіх випадках у зв’язку з тим, що заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням. Рішення про вжиття вказаних заходів впливу приймається на відповідних рівнях системи банківського нагляду та Правління НБУ.

До теми 9

Про відмову у видачі банківської ліцензії, письмового дозволу Національний банк України повідомляє банк у письмовій формі із зазначенням причин.

Банківська ліцензія та письмовий дозвіл набирають чинності з дня прийняття Комісією Національного банку відповідного рішення і не можуть передаватися третім особам.

На підставі рішення ради та правління банк має право надавати письмовий дозвіл своїм філіям на здійснення операцій у межах отриманих банківських ліцензій, письмових дозволів, за винятком операцій, на здійснення яких у філій немає технічних можливостей або вони не мають права їх проводити відповідно до вимог чинного законодавства.

Для цього банк протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про надання філії письмового дозволу на здійснення банківських та інших операцій подає територіальному управлінню за місцезнаходженням філії пакет документів для розгляду питання про погодження дозволу. Він містить три оригінали письмового дозволу для філії, оформленого на бланках комерційного банку, клопотання про погодження, копію письмового дозволу, виданого самому банку, копії документів на право власності на приміщення філії або договору оренди приміщення.

Сектор реєстрації та ліцензування банків протягом 10 робочих днів з дня отримання пакета документів перевіряє можливості філії для здійснення нею операцій і погоджує письмовий дозвіл шляхом засвідчення оригіналу письмового дозволу підписом керівника та відбитком печатки територіального управління. З цієї дати філія банку має право розпочати здійснення банківських та інших операцій, які зазначені у письмовому дозволі. Дотримання ліцензійних умов є об’єктом перевірки службою банківського нагляду протягом усього періоду функціонування банківської установи.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну та адміністративну відповідальність згідно із законодавством України.

Згідно зі ст.202 Кримінального кодексу України здійснення банківської діяльності або банківських операцій без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), з отриманням доходу у великих розмірах (1000 і більше неоподатковуваних мінімумів Доходів громадян) карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років.

Крім того, статтею 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено штрафні санкції за здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії у розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.