Пари та їх значення.

Пар — це поле, на якому протягом усього або частини вегетаційного періоду не вирощують сільськогосподар­ські культури і систематично обробляють грунт для боротьби з бу­р'янами, здійснюють заходи нагромадження вологи та поліпшення повітряного режиму.

Розрізняють чисті, або незайняті, і зайняті пари. Чисті пари про- тягом вегетаційного періоду не засівають і грунт підтримують у чистому від бур'янів та розпушеному стані. На зайнятих парах ви­рощують культури з коротким вегетаційним періодом. Час, що за­лишився після їх збирання, використовують для обробітку грунту. Зайняті пари поділяють на суцільні, просапні, кулісні та сидераль­ні. Залежно від часу проведення оранки розрізняють чорні (зорані восени) і ранні (зорані навесні) чисті пари.

На суцільних парах вирощують здебільшого кормові культури, висіяні суцільним способом (викоовес, кукурудза на зелений корм та ін.). При вирощуванні цих культур грунт не обробляють.

Просапні пари займають просапними культурами (рання кар­топля, кукурудза на ранній силос). Міжряддя цих культур обробля­ють кілька разів.

На кулісних парах вирощують високорослі просапні культури з розширеними міжряддями (кукурудза, соняшник та ін.). Стебла їх залишають у полі на зиму для снігозатримання. Відстань між кулісами кратна ширині захвату культиваторів. Запроваджують та­кі пари у посушливих районах.

На сидеральних парах вирощують культури, які заорюють у грунт як зелене добриво.

Зайняті пари за умови правильного обробітку забезпечують значну кількість додаткової продукції, що, в свою чергу, підвищує продуктивність використання землі. Ефективність зайнятих парів значною мірою залежить від парозаймаючої культури, часу її зби­рання, якості підготовки грунту під цю культуру, а також під нас­тупну. ІІарозаймаюча культура повинна мати короткий вегетацій­ний період та ранні строки збирання. Після неї має залишатися достатньо часу для підготовки грунту під озимі культури. У зайня­тих парах вирощують озиме жито і пшеницю, кукурудзу, виковівся-ну та гороховівсяну сумішки, багаторічні бобові трави на зелений корм та сіно (Степ, Лісостеп). У районах Полісся такими культу­рами є люпин на зелений корм і силос, одно- і багаторічні трави на сіно, рання картопля, озимі на зелений корм.

Після попередників, які рано звільняють поле, здебільшого про­водять культурну оранку на глибину 20—22 см. У посушливих умо­вах через нестачу часу для підготовки грунту під озимі застосову­ють поверхневий обробіток лемішними або дисковими знаряддями на глибину 12—14 см. Ефективність оранки підвищується, якщо слі­дом за збиранням попередника проводять попереднє лущення. На полях, зайнятих багаторічними травами, глибина оранки на чорно­земах становить 25—30 см. Після лущення та оранки проводять культивацію з одночасним боронуванням для знищення бур'янів та збереження розпушеної поверхні грунту.

На зайнятих парах гній та мінеральні добрива вносять під паро-займаючу культуру або після її збирання. Чисті пари більш ефективні в посушливих умовах, де вони ма­ють велике значення для боротьби з посухою. Навіть у несприят­ливі роки на чистих парах нагромаджується достатня кількість во­логи в грунті, що сприяє своєчасній появі сходів озимих, розвитку їх восени і забезпечує підготовку рослин до перезимівлі. Чисті пари позитивно впливають не тільки на першу, а й на другу і третю куль­тури сівозміни.

Обробіток чорного пару восени майже не відрізняється від зяб­левого обробітку під ярі культури. Він передбачає 1—2 лущення та оранку на глибину 20—22 см або на 25—ЗО см при підвищеній засміченості поля бур'янами. Добрива вносять під оранку.

Весняний обробіток починають із закриття вологи. Протягом весняно-літнього періоду проводять 4—5 культивацій з одночасним боронуванням, а в суху погоду — і коткуванням. Останню культи­вацію виконують на глибину загортання насіння.

На ранніх парах обробіток грунту проводять рано навесні одно­часно з сівбою ранніх ярих культур. Оранку виконують з одночас­ним боронуванням, а в разі необхідності — і коткуванням. Протягом літа поле обробляють аналогічно чорному пару, але проводять менше обробітків. Добрива вносять під оранку.

Обробіток грунту під озимі після непарових попередників. До непарових попередників належать культури, після збирання яких обробіток грунту та сівбу озимих можна провести в агротехнічні строки. У лісостепових та степових районах це горох, озимі, куку­рудза на силос, соняшник. У нечорноземній зоні озимі розміщують після багаторічних трав другого року використання, льону-довгунця, гречки, гороху.

Оскільки грунт після збирання попередника значною мірою висушений, обробіток його під озимі культури залежить від зволо­женості орного шару, строків збирання та технології вирощування попередньої культури. Залежно від цього розрізняють попередники суцільного та широкорядного способів сівби. До перших належать колосові, льон, горох, багаторічні трави та ін. Після колосових культур під озимі в південних районах застосовують напівпаровий обробіток грунту. За умови достатнього зволоження відразу після збирання попередника проводять оранку, а в міру появи сходів бу­р'янів — 2—3 культивації. Якщо грунт пересушений, спочатку про­водять лущення, а потім — оранку і культивацію з одночасним бо­ронуванням і коткуванням. Після багаторічних трав другого року використання при достатній зволоженості орного шару до початку обробітку проводять оранку плугами з передплужниками на повну глибину його. При недостатньому зволоженні спочатку проводять лущення, а через кілька днів — оранку. Оброблене поле коткують важкими котками.

Після збирання льону, зернобобових, круп'яних культур відразу проводять оранку, а перед сівбою — культивацію з одночасним бо­ронуванням і коткуванням. При недостатній кількості опадів на незасмічених полях замість оранки можна застосовувати обробіток лемішними лущильниками на глибину 10—12 см. Цими самими зна­ряддями обробляють грунт після просапних культур, зокрема за по­сушливих умов. При достатній вологості грунту після збирання по­передників доцільніше провести оранку з одночасним коткуванням і боронуванням.

У районах поширення вітрової ерозії (південь України) для об­робітку стерньових попередників використовують борони БІГ-3. Після внесення добрив грунт обробляють комбінованим агрегатом АКП-2,5. Після дощів та проростання бур'янів проводять борону­вання, а перед сівбою — культивацію.

Обробіток цілинних та перелогових грунтів. Цілинні та перело­гові грунти характеризуються недостатнім зволоженням, поживні речовини у них зосереджені здебільшого у верхньому шарі (0-10 см) і перебувають у слабкозасвоюваній, малодоступній для рос­лин формі. Ці землі добре оструктурені. Основним завданням обро­бітку грунту такого типу є активізація поживних речовин, знищен­ня бур'янів, нагромадження вологи і поживних речовин, зберігання і підвищення родючості. Цілинні землі під урожай наступного року обробляють у травні — липні з наступним обробітком грунту за ти­пом чистого пару з обов'язковим снігозатриманням. Якщо навесні грунт недостатньо вологий, оранку виконують пізніше (червень — липень).

Глибина оранки на грунтах з глибокою дерниною становить 25, а при засміченні гострецем — 27 см. У разі неглибокого обробітку (15—16 см) залишається незаораною дернина і треба проводити багаторазові дискування, які розпилюють грунт, створюють нерівну поверхню з неоднаковим зволоженням.

Оранку виконують культурними плугами в агрегаті з боронами. Для подрібнення брил слідом за оранкою проводять дискування. На важких сильно задернілих або запирієних грунтах перед оран­кою проводять дискування в два сліди на глибину 8—10 см.