- •54.Що таке соціальна структура суспільства? Назвіть основні компоненти етнічної та класової структури суспільства?
- •55. Як соціальна філософія визначає зміст суспільного прогресу? Які концепції щодо визначення критеріїв суспільного прогресу вам відомі?
- •Три характерних риси відрізняли початкові прогресистської концепції.
- •«Межі зростання»
- •Критерії суспільного прогресу
- •57. Ауреліо Печчеї в книзі «Людські якості», аналізуючи сучасну екологічну кризу, пише, що це не криза природи, а криза відношення людини до природи. Чи поділяєте ви цю точку зору?
55. Як соціальна філософія визначає зміст суспільного прогресу? Які концепції щодо визначення критеріїв суспільного прогресу вам відомі?
Прогрес (від лат. progressus - рух вперед) є такий напрямок розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш вдосконаленого. Заслуга висунення ідеї та розробки теорії суспільного прогресу належить філософам другої половини XVIII ст., а соціально-економічною базою для самого виникнення ідеї суспільного прогресу послужило становлення капіталізму і визрівання європейських буржуазних революцій. До речі, обидва творця первинних концепцій суспільного прогресу - Тюрго і Кондорсе - були активними громадськими діячами передреволюційної і революційної Франції. І це цілком зрозуміло: ідея суспільного прогресу, визнання того факту, що людство в цілому, в головному йде у своєму русі вперед, є вираз історичного оптимізму, властивого передовим соціальним силам.
Три характерних риси відрізняли початкові прогресистської концепції.
По-перше, це ідеалізм, тобто спроба відшукати причини поступального розвитку історії в духовному початку - в безмежній здатності вдосконалення людського інтелекту (ті ж Тюрго і Кондорсе) або у спонтанному саморозвитку абсолютного духу (Гегель). Відповідно до цього критерій прогресу теж вбачали в явища духовного порядку, у рівні розвитку тієї чи іншої форми громадського свідомості: науки, моралі, права, релігії. Між іншим, прогрес був помічений перш за все у сфері наукового пізнання (Ф. Бекон, Р. Декарт), а потім вже відповідна ідея була поширена на соціальні відносини в цілому.
По-друге, істотним недоліком багатьох ранніх концепцій соціального прогресу було недіалектіческое розгляд суспільного життя. У таких випадках громадський прогрес розуміється як плавне еволюційний розвиток, без революційних стрибків, без зворотним рухів, як безперервне сходження по прямій лінії (О. Конт, Г. Спенсер).
По-третє, висхідний розвиток за формою обмежувалося досягненням якого-небудь одного уподобаного суспільного ладу. Дуже виразно ця відмова від ідеї необмеженого прогресу позначився у твердженнях Гегеля. Вершиною і завершенням світового прогресу їм проголошувався христи-Андської-німецький світ, затверджує свободу і рівність в їх традиційному тлумаченні.
Ці недоліки в значній мірі були подолані в марксистському розумінні суті суспільного прогресу, що включає в себе визнання його суперечливості і, зокрема, того моменту, що одне й те саме явище і навіть щабель історичного розвитку в цілому можуть бути одночасно прогресивними в одному відношенні і регресивними, реакційними в іншому. Саме такий, як ми бачили, один з можливих варіантів впливу держави на розвиток економіки.
Отже, кажучи про поступальний розвиток людства, ми маємо на увазі головне, магістральний напрямок історичного процесу в цілому, його результуючу стосовно до основних щаблів розвитку. Первіснообщинний лад, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм, епоха соціалізованих суспільних відносин в формації-онном зрізі історії; первісна доцівілізаціонность, землеробська, індустріальна та інформаційно-комп'ютерна хвилі в її цивілізаційному зрізі виступають основними «блоками» історичного прогресу, хоча з якихось своїх конкретних параметрах наступна формація і щабель цивілізації можуть поступатися попереднім. Так, у ряді областей духовної культури феодальне суспільство поступалося рабовласницькому, що послужило підставою для просвітителів XVIII ст. дивитися на Середньовіччя як на просте «Перерву» в ході історії, не звертаючи уваги на великі успіхи, зроблені в протягом Середніх віків: розширення культурної області Європи, освіта там в сусідстві один з одним великих життєздатних націй, нарешті, величезні технічні успіхи XIV-XV ст. і створення передумов для виникнення експериментального природознавства.
Якщо спробувати в загальному вигляді визначити прічіви суспільного прогресу, то ними будуть потреби людини, які є породженням і виявом його природи як живого і не в меншій мірі як соціальної істоти. Як вже зазначалося в чолі друге, ці потреби різноманітні за своєю природою, характеру, тривалості дії, але в будь-якому випадку вони визначають мотиви діяльності людини. У повсякденному житті протягом тисячоліть люди зовсім не ставили свого свідомого метою забезпечити суспільний прогрес, а сам суспільний прогрес аж ніяк не є якоюсь спочатку закладеної в хід історії ідеєю ( «програмою»), здійснення якої становить її таємний зміст. У процесі реальному житті люди проваджені потребами, породжуваними їх біологічної та соціальної природою, а в ході реалізації своїх життєвих потреб люди змінюють умови свого існування і самих себе, бо кожна задоволена потреба породжує нову, її ж задоволення, в свою чергу, вимагає нових дій, наслідком яких і є розвиток суспільства.