39. Суть капіталу. Постійний і змінний капітал

Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, попит, пропозиція, ціна,

належить до найголовніших у ринкових відносинах. Однак його місце – особливе. Він має вияв у товарі (товарний капітал), у грошах (грошовий капітал); попит, пропозиція та ціна виступають як чинники, від яких значною мірою залежить капітал. Одночасно капітал маєсуттєвий і зворотний вплив – попит, пропозиція і ціна залежать від обсягів капіталу.

Капітал як економічна категорія є теоретичним вираженням виробничих відносин між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Тобто, це історично

обумовлене, суспільно-виробниче відношення між підприємцями, що володіють засобами виробництва, і людьми найманої праці (робітниками), які позбавлені будь-яких засобів виробництва.

К. Маркс звертав увагу на декілька визначень капіталу:

1. Капітал – це вартість, яка створює додаткову вартість, або капітал – це само зростаюча вартість.

2. Капітал - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру.

3. Капітал – це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, це

перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми.

Як зазначалося вище, К. Маркс продуктивний (функціонуючий, реальний) капітал поділяв на постійний С та зміннийV. Під постійним капіталом він розумів вкладення коштів у засоби виробництва, тоді капітал не змінює величини своєї вартості в процесі виробництва. Змінним він вважав кошти, вкладені в робочу силу, тоді капітал у процесі виробництва змінює вою вартість.

Отже, теоретичний сенс поділу капіталу на постійний і змін­ний полягає у розмежуванні тих його частин, які у процесі ви­робництва змінюють і не змінюють величину своєї вартості, а також у виявленні тієї його частини, функцією якої є виробниц­тво додаткової вартості. Поділ капіталу на постійний і змінний засвідчує, що єдиним джерелом додаткової вартості є змінний капітал.

40. Прибуток, його види фактори і функції

Нормальний прибуток – звичайний

Він є винагородою за використання підприєм функцій, тому входить до складу внут витрат фірми.

Ек прибуток – надлишок над нормлаьним прибутком, що породжується з ініціативи підприємця, йоговміння знайти краще використання і комбінаціє ек ресерсів, здатності до нововведення та ризику

Монопольіний прибуток – прибуток фірми що займає монопольну позицію на ринку. Масою прибутку називаються абсолютний розмір прибутку у вигляді грошей. Норма прибутку характерезує ступіть прибутковості капіталу

Існують кілька факторів що впливають на норми прибутку: 1)обсяг в-ва і ціна реалізації продукції 2) зниження витрат в-ва (основний) .3) ек політика держави. 4) зниження ціни на ек ресерси 5) досягнення науки і техніки, так як вони впроваджують досконалі засоби в-ва і кваліфіковані робочі сили. Прибуток виконує такі функції: 1) облікова, так як прибуток виступає критерієм ефективності діяльності фірми 2) стимулююча так як прибуток виступає рушієм ек розвитку, інновацій, інвестицій. 3) розподільча, бо прибуток – основне фінансове джерело розвитку фірми та суспільства.

Прибуток є звороним боком витрат вир-ва. Він тим більший, чим менші витрати вир-ва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.

В умовах ринкової ек-ки прибуток на рівні підпр-ва виступає як безпосередня мета вир-ва, що зумовлено тенденцію капіталу до самозростання.

А.Сміт розглядав прибуток, поперше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.

Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.

За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів вирбництва, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход від використання засобів вир-ва (капіталу) та як оплату за працю підприємця з управління та організації вир-ва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів вир-ва, Маркс обгрунтував положення, що додану варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів.

Прибуток як економічна категорія. Маса і норма прибутку

За товарної форми виробництва найважливішою економічною категорією для будь-якого товаровиробника найважливішим показником кінцевих фінансових результатів фірми і основною метою підприємницької діяльності і одним із основних критеріїв ефективності виробництва є прибуток (рис.12.3).

Різні економічні школи в різні історичні періоди по-різному трактували питання про його сутність, джерело та форми.

- Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється в невиробничій сфері, а його джерелом є зовнішня торгівля.

- Класична англійська школа (в особливості А. Сміт) доводила, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, або як породження капіталу. Проте вона не розкрила джерела та матеріального змісту прибутку.

Погляди на прибуток у сучасній західній економічній літературі зводяться до таких положень:

1. Прибуток - винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробництва, тобто прибуток - це дохід від факторів виробництва.

2. Прибуток - це винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення.

3. Прибуток - це монопольний дохід, породжений монопольним становищем товаровиробника.

4. Прибуток - це винагорода за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування.

Названі концепції хоча й характеризують з певних позицій сутність прибутку, проте в них практично не розглядаються механізм утворення прибутку та його соціально-економічні аспекти. Більше того, деякі економісти, в більшості представники західних економічних шкіл, заперечують його експлуататорський характер.

Однобічність у підходах до проблеми, що досліджується, значною мірою подолана К. Марксом. Взявши за основу трудову теорію вартості, К. Маркс зробив філософський загальнонауковий висновок, що прибуток є перетвореною формою додаткової вартості, яка створена додатковою працею найманих робітників.

Чому прибуток є перетвореною формою додаткової вартості?

По-перше, для підприємця вартість товару (Є+У+т) постає у формі витрат виробництва (С+V), в яких згладжена різниця між постійним (С) і змінним (У) капіталом і тому на поверхні господарської діяльності додаткова вартість (т) набуває форми прибутку. Якщо прибуток позначити символом Р, а витрати виробництва - К, то формула вартості W = C + V + m поступово зміниться:

W=C+ (V+ m);

W=(C+V) + m;

W =К+ m

і остаточно такий майже вигляд

На цьому етапі кількісні характеристики формул

W = C + V + m і W=К+Р збігаються, оскільки К=C+V, а Р= m, хоч якісно вони відрізняються суттєво.

По-друге, прибуток, як і додаткова вартість, створюється у сфері виробництва. По-третє, джерелом прибутку, як і додаткової вартості є додаткова наймана праця. По-четверте, прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. По-п'яте, місцем реалізації прибутку є сфера обігу.

Найяскравіше маскування додаткової вартості у прибутку та кількісна розбіжність між ними виявляється у нормі прибутку ( р' ). Вона визначається відношенням додаткової вартості до всього авансованого капіталу, вираженим у відсотках:

P=m/C+V*100.

Норма прибутку свідчить, на скільки відсотків зріс авансований капітал, тобто є досить точним критерієм ефективності використання авансованого капіталу.

Норма прибутку завжди менша (р' <m'), ніж норма додаткової вартості. (Вважаємо, що це зрозуміло, оскільки (C+V) завжди більше V.)

Норма прибутку виражає ступінь ефективності вкладання усього капіталу, норма додаткової вартості показує ступінь експлуатації найманої праці.

Конкуренція змушує ринкових суб'єктів домагатися не тільки максимального зростання норми прибутку (р'), а й максимізації маси прибутку на вкладений капітал: маса прибутку Р є абсолютною величиною прибутку. Її виражає формула Р=К*Р'.

Аналіз формули наводить на висновок, що маса прибутку прямо залежить від величини авансованого капіталу і величини норми прибутку.

На норму і масу прибутку впливають такі фактори:

o норма додаткової вартості(m' );

o органічна будова капіталу ( C:V);

o швидкість обороту;

o економія на постійному капіталі.

Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі витрати капіталу в різних галузях та на різних підприємствах дають різні показники норми прибутку.

Особливо впливовим фактором на величину норми прибутку є зміни в органічній будові капіталу.

Про це свідчить наведений приклад:

Це означає, що продаж товарів за їхнього вартістю забезпечує рівним капіталам з різною органічною будовою різну величину прибутку, тобто рівновеликі капітали приносять різну норму прибутку.

Така ситуація не нормальна для високорозвинутого суспільства. Вона може призвести до того, що важливі галузі виробництва з високою органічною будовою капіталу занепадуть і збанкрутують.

Тому, як свідчить практика, суб'єкти господарювання - власники рівновеликих капіталів - не лише прагнуть отримати однакові прибутки, а й отримують приблизно однакову норму прибутку на капітал, інвестований у різні галузі економіки.

Досягається це за допомогою міжгалузевої конкуренції, боротьби власників капіталу різних галузей за прибуткові сфери вкладення капіталу.

Наслідком міжгалузевої конкуренції є утворення середньої (загальної) норми прибутку на рівновеликий капітал. Середня норма прибутку (р') визначається формулою: Р'середн = ∑ m /∑ k * 100%.

Це означає, що з утворенням середньої норми прибутку товари продаються не за вартістю(С+ V+ пі), а за цінами, що формуються з витрат виробництва і середнього прибутку.

Ціна, яка охоплює витрати виробництва (К) і середній прибуток (Р середн.) називається ціною виробництва.

Сутність капіталу

Капітал – це авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб узяти необхідну суму грошей у борг. По-третє, він повинен найняти необхідну кількість робітників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник повинен вступити в економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші.

Таким чином, капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

- високорозвинене товарне виробництво і обіг;

- наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

- зосередження у частини господарчих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

- відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися.