22.2 Дати характеристику страховим посередникам

Страхові посередники - громадяни або юридичні особи через яких страховики здійснюють страхову діяльність.

Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:

-                       консультування;

-                       експертно-інформаційні послуги;

-                       підготовка, укладення договорів страхування ;

-                       інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні.

 Страхові агенти громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Варыант 23

1 Розкрити сутність інфраструктури страхового ринку

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір. 

Складність вивчення та аналізу просторової організації інфраструктури страхового ринку пов’язана з багато сегментністю останнього. Цей процес ускладнює відсутність однозначного трактування поняття «інфраструктура страхового ринку». Для чіткого розуміння поняття «інфраструктура страхового ринку» проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: «інфраструктура», «ринкова інфраструктура».

Поняття «інфраструктура» перейшло в економічну термінологію з військової. Військове трактування в свій час розповсюдилось і на народне господарство . 

Голіков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. розглядають інфраструктуру як сукупність галузей господарства, що обслуговують виробництво і населення. Особливістю інфраструктури є її «гнучкість», що дозволяє їй швидко реагувати на зміни умов виробництва та життя населення. До певного рівня вона сприяє розвиткові господарства, підвищенню його ефективності. Якщо цей рівень перевищує допустимий, то необхідно вдосконалювати інфраструктуру . 

Під ринковою інфраструктурою автори пропонують розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму. Основними її елементами виступають: фонди розвитку й підтримки; комерційні банки; аудиторські фірми; лізинги; асоціації підприємців; товарні біржі; торговельні будинки; біржі праці; фондові біржі; центри інформаційного обслуговування; бізнес-центри тощо. Об’єкти ринкової інфраструктури здійснюють правове та економічне консультування підприємців і захист їхніх інтересів у різних структурах, забезпечують фінансову підтримку, кредитування разом з лізингом, аудитом, страхуванням нових господарських формувань, сприяють матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств, регулюють рух робочої сили тощо. 

Мороз А.М. визначає ринкову інфраструктуру як сукупність (в ідеальному випадку – комплекс) установ, організацій та інших суб’єктів сфери обігу, що забезпечують необхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні. Залежно від видів ринку, вона поділяється на інфраструктуру ринку капіталу , ринку засобів виробництва, ринку праці. 

Ринкова інфраструктура, за Комаринським Я., – це система установ і організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетингових фірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг на ринку.

Бланк І.А. використовує поняття інвестиційної інфраструктури, що включає найбільш важливі галузі економіки, установи і засоби, що безпосередньо забезпечують процес безперебійного здійснення інвестицій. Вказані трактування «інфраструктури» та «ринкової інфраструктури» не можуть бути використані без попередніх серйозних обумовлень. По-перше, в сучасних умовах значення невиробничих галузей вже не можна зводити до виконання ними деяких допоміжних функцій, як наприклад, «обслуговування». У розвинених країнах «третинний сектор» (сфера послуг у всій її багатоманітності) перетворюється у провідну сферу зайнятості. 

По-друге, необхідно відійти від галузевого підходу, що зводиться до виділення «головних» і «другорядних» галузей. Ринкова інфраструктура може бути правильно зрозуміла і класифікована тільки на основі макроекономічного підходу, згідно з яким інфраструктура в ринковій економічній системі не обслуговує, а забезпечує нормальне функціонування всієї економіки. 

По-третє, характеризуючи ринкову інфраструктуру, слід виходити з того, що на розвиток економіки впливають не тільки об’єктивні, але й суб’єктивні фактори, причому роль останніх у сучасних умовах зростає. Тому до складу інфраструктури слід включати не тільки матеріальні елементи. Інфраструктура – це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв’язків об’єктів і суб’єктів певної відносно самостійної системи й оптимізують їх взаємодію. 

У макроекономічному розумінні ринкова інфраструктура носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо всієї економіки країни. Тому, в макроекономічному розумінні, ринкова інфраструктура – це підсистема ринкової економічної системи, сукупність елементів якої забезпечує функціонування взаємозв’язків між господарчими суб’єктами; оптимізує рух товарно-грошових потоків і носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо економіки країни. 

Ринкова економіка – це товарно-грошова економіка. Забезпечення просування товарно-грошових потоків здійснюють відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури. Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як із кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів. У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні об’єднання, що представляють інтереси інших інститутів «знизу» (наприклад, Асоціація українських банків), а також інститути, що забезпечують зворотний зв’язок між суб’єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації). Суб’єктивним є третій – законодавчий елемент, під яким розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб’єктів ринкових відносин. По суті, він задає «правила гри» в ринковій економіці. Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність діяти за правилами і закономірностями функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів.