2. Умови відповідальності:

а) суб'єкти. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми, недієздатними, обмеженими в дієздатності;

Суб'єктами цивільно-правових зобов'язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які особи, які можуть вступати у цивільні правовідносини, а саме фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

У зобов'язаннях із заподіяння шкоди існують 2 сторони: кредитор та боржник.

Кредитор — це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років) України, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути також і організація, незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чи ні.

Боржник — це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. В деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, згідно з стат-. тею 446 ЦК України, за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або учбові, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких знаходився неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. При заподіянні шкоди недієздатною особою боржником є його опікун або організація, що зобов'язані здійснювати за ним нагляд (ст.448 ЦК України).

Громадянин виступає в особі боржника за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Делікто-здатність громадян за чинним цивільним законодавством України наступає з 15 років (ст.13, 447 ЦК України). Наведене правило поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців (тих, що не користуються екстериторіальністю) та осіб без громадянства.

Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким може бути будь-яка організація, незалежно від наявності в неї прав юридичної особи, боржником у деліктних зобов'язаннях може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, громадські об'єднання, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які з частиною першою і другою статті 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також Українська держава.

Отже, всі боржники діляться на 2 групи:

• безпосередні заподіювачі шкоди;

• інші особи, на яких законом покладено обов'язок відшкодовувати шкоду.

Безпосередні:

1. Деліктоздатні фізичні особи. Особи з 14 років.

2. Юридичні особи. Шкода заподіяна їх членом, що діє від і мені юридичної особи.

3. Держава. Незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових осіб, службових осіб органів державної влади, органів нормотворчої діяльності, органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.

4. АРК та територіальні громади (ОМС)

Опосередковані:

1. батьки малолітніх, а іноді і неповнолітніх дітей та опікуни недієздатних фізичних осіб (ст.1178-1186 ЦК)

2. роботодавці за трудовим договором та замовники за договором підряду (ст.1172 ЦК)

3. продавці товарів, а також держава в разі завдання шкоди злочином (ст.1177, 1209 ЦК)

Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Стаття 1180. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності

1. Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Стаття 1182. Відшкодування шкоди, завданої кількома неповнолітніми особами

1. Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

2. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Стаття 1184. Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою

1. Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

2. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Стаття 1185. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена

1. Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

б) об’єкти

Об'єктом зобов'язання із заподіяння шкоди є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно може виражатися як у формі відновлення майнової сфери потерпілого в натурі, так і у формі компенсації завданих збитків.

Незалежно від відшкодування шкоди в натурі або грішми особа, яка заподіяла шкоду, відшкодовує її в повному обсязі, включаючи і неодержані доходи (упущену вигоду) – «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди».

в) вина як умова відповідальності. Форми вини та її значення

Вина - це певне психічне ставлення особи до своєї неправомір­ної поведінки та її наслідків. Вина боржника є суб´єктивною умо­вою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільно­му праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному - презумпція винності боржника. Відсутність влас­ної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов´язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. У цивільному праві фор­ма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Іс­тотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі невиконання зобов´язання обома сторонами. Згідно зі ст. 616 ЦК України суд вправі зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисне або з необережності сприяв збільшенню своїх збитків, завданих невиконанням або неналежним виконан­ням зобов´язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

- «суб’єктивна концепція вини» (Йоффе, Матвєєв): психічне ставлення порушника до своїх протиправних дій та їх шкідливих наслідків у формі умислу чи необережності;

- «власне цивілістична концепція вини» (Вітрянський): невжиття особою об'єктивно можливих заходів по усуненню або недопущенню негативних результатів своїх дій, що диктуються обставинами конкретної справи; - наслідок «презумпція винності»: особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх заходів щодо належного виконання зобов'язання».

Слід використовувати суб'єктивну концепцію:

Умисел. Особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо припускала настання шкоди.

Необережність. У особи відсутній намір вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди.

Груба – передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на відвернення.

Проста – не передбачала, хоча могла б.

г) Об'єктивна сторона:

- поняття протиправності:

Для того щоб виникла цивільно-правова відповідальність, необхідна наявність усіх її підстав (їх сукупність), але можливі випадки, коли законодавець передбачає відповідальність без вини. Однак така відповідальність має місце лише тоді, коли поведінка суб'єкта була протиправною. Протиправність поведінки — це діяння особи, яке не відповідає вимогам закону або конкретного зобов'язання. Протиправність як елемент відповідальності обумовлена наявністю норм, які встановлюють заборону на окремі види діяння або прямо передбачають певну поведінку. В сфері цивільних правовідносин протиправна поведінка суб'єкта порушує не тільки об'єктивні суспільні відносини, а й суб'єктивні права особи.

Протиправними в цивільному праві можуть бути як дії, так і бездіяльність (утримання особи від дії, яку вона за законом або договором повинна була виконати).

Особа, яка не виконала договірне зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо таке невиконання не носить протиправного характеру (неможливість виконання зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає, — ст. 222 ЦК).

Позадоговірна відповідальність також виникає лише у разі заподіяння шкоди протиправними діями правопорушника. У разі ж заподіяння шкоди правомірними діями (зокрема, у стані необхідної оборони — ст. 444 ЦК) цивільна відповідальність не настає1.

Таким чином, протиправний характер діяння є абсолютно необхідною підставою цивільно-правової відповідальності.

- характер причинового звязку:

Причинність — це не специфічно юридична категорія, а загальне поняття, притаманне всім явищам природи і суспільства. Кожне явище є наслідком якої-небудь обставини або декількох обставин. У свою чергу, воно може бути причиною іншого явища.

Причинність становить собою об'єктивний зв'язок між явищами та існує незалежно від нашої свідомості.

Для того щоб встановити причинний зв'язок, який має істотне значення для вирішення питання про цивільно-правову відповідальність, необхідно із ланцюжка загального взаємозв'язку явищ виділити лише ті, які є необхідними і достатніми для заподіяння шкоди у кожному конкретному випадку.

Зміст ст. ст. 203 і 440 ЦК полягає в тому, що для того щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно встановити, що ця шкода є результатом (наслідок) саме її протиправного діяння (причина), тобто між ними повинен існувати певний причинний зв'язок.

Існують різні теорії щодо характеру причинного зв'язку: необхідний і випадковий причинний зв'язок, можливий і дійсний причинний зв'язок та ін.

Прихильники теорії необхідного причинного зв'язку (Г. Матвеев, Б. Антимонов та ін.) вважають, що серед причин негативних наслідків можуть бути як об'єктивно необхідні, так і випадкові. Відповідно до теорії можливого і дійсного причинного зв'язку існують два види фактів: перші створюють лише можливість настання негативних наслідків, а другі перетворюють цю можливість у дійсність. Лише другі обставини перебувають з наслідками в безпосередньому причинному зв'язку.

Всі ці теорії мають як позитивні, так і негативні моменти. На практиці при встановленні причинного зв'язку, який має юридичне значення для відповідальності, необхідно враховувати, що таким він буде лише тоді, коли шкода с необхідним, закономірним та неминучим наслідком протиправних дій особи.

- шкода:

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, а отже, підставою цивільно-правовї недоговірної відповідальності як обовязку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової (матеріальної) та моральнох шкоди іншій особі.

Таким чином, заподіяння шкоди і є тим самим юридичним фактом, наявність якого є обовязковою для покладення на особу обовязку відшкодувати шкоду.

Агарков, Дзера, Харитонов: шкода – це будь-яке зменшення того чи іншого особистого або майнового блага. Залежно від цього шкоду поділяють на майнову та моральну (немайнову).

Грошова оцінка майнової шкоди має назву збитки.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ППВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

За загальним правило шкода відшкодовується у повному обсязі за умови генерального делікту.

У випадку наявності спеціального делікту: заподіяння шкоди малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, джерелом підвищеної небезпеки, шкода внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки.