Аргумент до вигоди

Цей аргумент є найбільш ефективним для європейської та американської публіки. Апеляція до вигоди — це апеля­ція до того, що є природним для сучасної західної люди­ни. Дуже часто аргумент до вигоди, що застосовується в аргументації, автоматично сприймається як істинний.

Кожний з вас у житті стикався з подібними аргумента­ми і підпадав під їх владу. Однак не тільки звичайне життя людини наповнене аргументами до вигоди. На таких ар­гументах замішано чимало трагічних історичних подій. Згадаймо хоча б пропагандистську машину гітлерівської Германії. Необхідність завоювання Радянського Союзу обґрунтовувалася, зокрема, і аргументом до вигоди: кож­ний, хто одягне мундир і буде воювати проти Радянського Союзу, отримує на території цієї великої країни маєток для себе і для своєї родини. Це був один з основних пропага-дистських лозунгів Гітлера.

Реклама будь-якого товару також будується на аргумен­тах до вигоди: «Купіть цей товар, бо вам це вигідно!» Хто був колись на презентації того чи іншого товару (космети­ки, посуду, будинків в Іспанії тощо) відразу ж згадає яким чином будувалася аргументація організаторів цієї акції.

Будь-хто з вас може стати об'єктом аргументу до виго­ди. Тому кожного разу необхідно вміти чітко встановлю­вати баланс вигоди і невигоди того, до чого вас закли­кають, а не покладатися тільки на почуття та емоції.

Аргумент до мас

Сутність цього прийому полягає у тому, що людина на­магається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргу­менти застосовуються у політичних диспутах. Іноді цей прийом ще називають демагогією.

Аргумент до людини

На підтримку власної позиції людина наводить підста­ви, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.

Аргумент до людини буде некоректним лише в тому ви­падку, коли той, хто його використовує, не поділяє точки зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєд­нується до загальної платформи.

Аргумент до пихи

Цей прийом полягає у розхвалюванні супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подо­брішає, розм'якне і стане поступливішим. Для цього за­стосовуються різноманітні компліменти: «Ви ж розумна людина, кваліфікований спеціаліст...», «З вашим досвідом роботи ви мене зрозумієте...», «Звичайно, такий аргумент не можна було б навести у суперечці з неосвіченою людиною, бо вона його б не зрозуміла і не оцінила б...», «Ви, як людина розумна, не будете заперечувати, що...», «Нам з вами, зви­чайно, зрозуміло, що...». Іноді не вживають жодних комплі­ментів, а лише натякають на те, що до розуму співрозмов­ника ставляться з особливою повагою. Подібний прийом особливо часто застосовується у суперечках заради пере­конання. У літературі його ще називають «підмазування аргументу».

Аргумент до авторитету

Людина з метою підтримки власної точки зору поси­лається на ідеї, імена і погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, аргу­мент до авторитету застосовується з огляду на те, що су­противник не насмілиться сперечатися з ним.

Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм. Так, апелюють до авторитету суспільної думки: «Вва­жається загальновизнаним, що...», «Ніхто не сумнівається в тому, що...». У таких випадках доцільно буде запитати, чому людина, яка наводить такий аргумент, вважає його за­гальновизнаним і чому ніхто не повинен сумніватися, ко­ли ви, наприклад, маєте сумніви щодо цього положення.

Апелюють також до авторитету аудиторії: «Присутні по­годяться з тим, що...», до авторитету установи: «А в інсти­туті філософії НАЛ України вважають, що...», до автори­тету посади: «Я не можу помилятися, бо я ж все-таки професор», до авторитету віку: «Коли вам буде стільки років, як мені...», до власного авторитету: «Ну, знаєте, такого я взагалі не розумію...», до авторитету супротивника: «Але ж ви самі говорили, що...» тощо.

Особливо зухвалим цей прийом стає тоді, коли вига­дують неіснуючі авторитети або великим людям припи­сують твердження, які їм не належать: «Як говорив Ф. До-стоєвський, демократія є невід'ємною характеристикою слов 'ян»; «Ще Блез Паскаль вказував на те, що без волі на­роду ніякі реформи не пройдуть» тощо.

Цікаву думку про людей, які люблять застосовувати ар­гументи до авторитетів, висловив А. Шопенгауер: «Люди, які так поспішно і з таким завзяттям хапаються за авто­ритети, щоб посиланням на них вирішити спірні питання, насправді радіють, що можуть пустити в діло чужий розсу­док і чужу проникливість, бо не мають своїх власних. Число їх — легіон. Бо, як сказав Сенека: unus quisque mavult credere (кожний віддає перевагу вірі, а не міркуванню). Тому в їх спорах звичайна зброя — авторитети. Ними вони поби­вають один одного. Хто розпочав з ними суперечку, той зро­бить неправильно, якщо захоче захищатися від них доводами по суті і аргументами. Занурившись у вир неспроможності міркувати і думати, вони зачаровані проти цієї зброї... Тому вони протиставлять вам у вигляді аргументів авторитети і закричать: «Перемога!»

Повне заперечення авторитетів

Цей прийом є протилежним попередньому. У дійсності ^є не дуже багато питань, в яких та чи інша людина доско­нало розбирається. У всіх інших випадках ми спираємося на певні авторитети, на знання, здобуте людством протя­гом всієї історії його розвитку.

Тому повне заперечення авторитетів можна кваліфікувати тільки як недоумство, або софізм, якщо це робиться навмисно заради вигоди у суперечці.

Згадаємо уривок з роману І.С. Тургенева «Рудін».

— Я вже казав вам, дядечку, що ми не визнаємо авторитетів, — втрутився Аркадій.

— Мидіємо в силу того, що ми визнаємо корисним, — сказав Ба­ заров. У теперішні часи корисніше за все заперечення, — ми запе­ речуємо.

— Все?..

— ... Все, — повторив Базаров.

П. П. витріщився на нього. Він цього не очікував, а Аркадій на­віть почервонів від задоволення.