4. Регіональні економічні угруповання у торговельній політиці Євросоюзу

Важливою особливістю сучасного етапу глобалізації світового господарства є розвиток регіональних економічних угруповань, які ставлять перед собою різні цілі. У 2002 р. лише чотири країни не входили до регіональних торговельних угод (РТУ) - Гонконг, Макау, Тайвань, Монголія. До ГАТТ/СОТ було нотифіковано 250 РТУ, при цьому 124 після 1995 р. У 2005 р., за оцінками, їх кількість може зрости до 300. У 2002 р. фактично діяло 177 РТУ.

Для РТУ в Африці основною метою було створення митних со­юзів або спільних ринків протягом 20-30 років, в Азії, Північній Америці це, насамперед, угоди про вільну торгівлю. Латинська Америка та Європа мають приклади як митних союзів та спільних ринків, так і зон вільної торгівлі [9, 114]. Разом з тим, саме угоди про вільну торгівлю складають до 90 % усіх РТУ у світі.

РТУ мають суперечливий вплив на розвиток лібералізації глобальної торгівлі. Вони можуть як сприяти зменшенню тор­говельних бар'єрів, так і вести до їхнього збільшення та дифе­ренціації. З економічного погляду РТУ розглядаються як "друге краще" порівняно з режимом найбільшого сприяння. У таких блоках внутрішні сили, які виступають проти лібералізації на багатосторонньому рівні, як правило, також проти лібералізації на регіональному рівні. Непослідовність або навіть значна розбіжність у торговельних правилах та процедура регіонального характеру може стати бар'єром на шляху розвитку не тільки політики багатосторонньої торгівлі, але й інших видів економі­чних політик, пов'язаних з торгівлею. Це, у свою чергу, при­зведе до деформації регіональних ринків як товарів, так і послуг, капіталів і робочої сили, тому продумані та добре структуровані регіональні ініціативи можуть доповнювати одна од­ну, сприяти розвитку глобальної торгівлі, і навпаки.

З цих основних міркувань виходить торговельна політика ЄС щодо РТУ. З одного боку, Союз зацікавлений у створенні та розвитку таких торговельних угруповань, які лібералізують умови світової торгівлі, сприяють соціально-економічному роз­витку країн-членів, формують ємні внутрішні ринки, у т. ч. для експортерів із Співтовариства. З іншого боку, ЄС не вітає ство­рення РТУ, які можуть стати на шляху лібералізації руху това­рів, послуг та капіталів, інколи навіть загальмувати розвиток країн-членів, що не відповідають вимогам ГАТТ/СОТ. Основними цілями міжрегіональної співпраці ЄС є вихід на но­ві ринки збуту, експорт моделі ЄС регіональної інтеграції та управління, створення нових альянсів з метою формування менш асиметричного світу.

Першим напрямом торговельної політики ЄС щодо РТУ є роз­виток та розширення власне Союзу. Загальна кількість країн - членів Співтовариства збільшилася із б у 1957 р. до 25 у 2004 р. та, як передбачається, до 27 у 2007 р. Крім того, значна кіль­кість країн Південно-Східної та Східної Європи висловлюють бажання приєднатися до ЄС, але тут Союз проводить диферен­ційовану політику асоціації та сусідства на сучасному етапі.

У межах цих видів політик ЄС широко використовує режим вільної торгівлі, митного союзу, єдиного економічного простору для країн-партнерів. Так, за станом на 2.09.02 ЄС підтримував режими митного союзу з Андоррою, Кіпром, Мальтою, Туреч­чиною, (яка "вже втратила національний суверенітет у сфері торговельної політики без будь-яких форм активної участі у процесах прийняття рішень у Брюсселі" [79, 55]), Сан-Марино; вільної торгівлі із 16 європейськими країнами, 9 середзем­номорськими країнами, а також Мексикою, Південною Афри­кою та окремими заморськими країнами та територіями; Єв­ропейського економічного простору з Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією. Крім того, ЄС вів переговори про створення зони вільної торгівлі з МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай), Радою економічного співробі­тництва країн Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Ка­тар, Саудівська Аравія, ОАЕ).

Другим важливим напрямом міжрегіональної співпраці є створення та розвиток Європейського економічного простору з 1994 р. Фактично Європейський економічний простір передба­чає створення спільного ринку країн з вільним рухом товарів, послуг, робочої сили та капіталів. Крім того, в Угоді щодо створення ЄЕП, яка складається із 49 протоколів та 22 до­датків [6], впроваджуються спільні вимоги, що базуються на комунітарних правилах ЄС щодо правил конкуренції, соціаль­ної політики, захисту споживачів, довкілля, правил заснування компаній. На країни-нечлени ЄС не розповсюджується спільна сільськогосподарська політика Союзу, деякі інші види комуні-тарної політики. Це дає можливість вивести окремі галузі країн - нечленів ЄС з регулювання за правилами ЄС (наприклад, рибальство, сільське господарство, видобуток нафти та газу). Разом з тим, з розширенням ЄС значення ЄЕП для Союзу зме­ншується. Коли переговори з ЄЕП починали 12 країн - членів Європейського Співтовариства та 7 країн - членів Європейсь­кої асоціації вільної торгівлі, на останні припадало 25 % зовні­шньої торгівлі ЄС: зараз на три країни - члени ЕАВТ припадає лише 5 %.

Третім важливим напрямом міжнародної співпраці є розви­ток торговельної політики щодо МЕРКОСУР. Два економічні угруповання домовилися підписати Угоду про зону вільної тор­гівлі. До того ж ЄС розглядає МЕРКОСУР як проект, близький до власного, тому кожного разу, коли МЕРКОСУР мав внутрішні та зовнішні проблеми, він міг розраховувати на всебічну під­тримку ЄС, як це передбачено у різних документах ЄС-МЕР-КОСУР [61, 495]. Крім того, ЄС зацікавлений у підписанні від­повідної угоди перед можливістю створення зони вільної торгівлі на американському континенті в цілому та появи ефе­кту відхилення торгівлі. Так, коли Мексика стала членом НАФ­ТА, ЄС втратив 50 % мексиканського ринку.

Ще у 1999 р. Рада надала Комісії мандат щодо проведення переговорів з укладання міжрегіональної Угоди про асоціацію. Пропозиції ЄС у 2001 р. включали всі сектори: рибальство, по­слуги, доступ на ринки, промисловість та сільське господарст­во. ЄС запропонував поступову лібералізацію протягом 10 ро­ків на 100 % промислової продукції та 90 % сільсько­господарської продукції. Однак основні товари експорту МЕР­КОСУР у ЄС були не включені до переліку тарифного змен­шення (крупи, молочні продукти, м'ясо, тютюн, цукор, окремі фрукти, масло). Крім того, ЄС не передбачає зменшення суб­сидій для сільського господарства. Це не відповідало інтересам МЕРКОСУР, тому він зробив зустрічну пропозицію у тому ж ро­ці, яка передбачає також лібералізацію протягом 10 років, але на 86 % промислової продукції (автомобільна індустрія, зокре­ма, не включена) та 100 % на сільськогосподарську продук­цію. Таким чином, позиції ЄС та МЕРКОСУР мали частково аси­метричний характер щодо товарного наповнення лібералізації. Звернемо увагу на те, що рівень зацікавленості двох блоків у досягненні угоди є неоднаковими: на ЄС припадає ЗО % торгівлі МЕРКОСУР, тоді як на МЕРКОСУР лише 1 % торгівлі ЄС [48, 9].

Відносини ЄС з МЕРКОСУР є найбільш розвиненими з країна­ми Латинської Америки в цілому. Разом з тим, Послання Комісії щодо цілей Комісії у співпраці між ЄС та Латинською Америкою у зв'язку із Саммітом 28 травня 2004 р. визначає, що недостат­ній рівень регіональної інтеграції у Латинській Америці (питома вага взаємної торгівлі лише 15,4 %, тоді як для Північної Аме­рики - 40,3, Азії - 48,9, Західної Європи - 67,3 %) є фактом, який перешкоджає початку переговорів щодо угод про асоціа­цію, включаючи зону вільної торгівлі, зокрема, з країнами Центральної Америки та країнами Андського Співтовариства. При цьому ЄС визначає три основні прояви задовільного рівня регіональної інтеграції, які необхідні для переговорів зі ство­рення зони вільної торгівлі на міжрегіональному рівні [18]:

• Повністю діючу інституціональну структуру регіонального угруповання, яке б передбачало ефективний механізм розвит­ку регіональних проектів та виконання рішень, включаючи ме­ханізм вирішення спорів;

• Створення митного союзу відповідно до ст. XXIV ГАТТ/СОТ, включаючи єдиний зовнішній тариф, митну адмініс­трацію, спільну торговельну політику.

• Зменшення нетарифних бар'єрів у внутрішньорегіональній торгівлі, зокрема у сфері технічних вимог та стандартів, санітарних та фіто-санітарних аспектів. Сприятливу роль ма­тимуть також регіональні регуляторні режими у сферах послуг та інвестицій для наступних переговорів з ЄС у сфері створен­ня зони вільної торгівлі.

З метою розвитку цих передумов ЄС пропонує започаткува­ти відповідний процес моніторингу, використання також мож­ливої допомоги ЄС, у т. ч. у межах Стратегії для регіонального співробітництва на 2002-2006 рр.

ЄС – країни Андської групи.

Торгівля ЄС з країнами Андської групи (Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела) стабільно зростає протягом останніх двадцяти років – з 9 млрд. євро у 1980 році до 16 млрд. у 2007 році, - тобто зростання становить 75%. Протягом даного періоду спостерігалось зростання як експортних так і імпортних торгівельних потоків між даними інтеграційними об’єднаннями. У 2007 році з ЄС до країн Андської групи були експортовані товари на суму 5,78 млрд. євро, в той час, як з імпорт країн Андської групи до ЄС склав 10,25 млрд. євро.

Для країн Андської групи ЄС є другим по важливості торговельним партнером після США. Саме на ЄС припадає 14,5% всієї зовнішньої торгівлі країн Андської групи (17,4% імпорту і 12,8% експорту). Серед торговельних партнерів ЄС країни Андської групи займають 35 місце, на їх частку припадає 0,6% всієї зовнішньої торгівлі ЄС.

ЄС залишається провідним інвестором в країни Андської групи. Інвестиції ЄС в даний регіон становлять більше 25% усіх прямих іноземних інвестицій. Протягом останніх п’яти років прямі інвестиції з ЄС значно зросли в основному завдяки участі країн-членів ЄС у приватизаційних процесах в деяких галузях – зокрема, у фінансовій системі, промисловості, добувній та нафтопереробній галузях.

У 90-х роках ХХ ст. співпрацю між ЄС та країнами Андської групи регламентував Рамковий договір про співпрацю, підписаний у 1993 році.

У травні 2004 року на саміті ЄС та Латиноамериканських та карибських країн в Гвадалахарі ЄС та Андська група зробили черговий крок до підписання Договору про співпрацю, розробивши механізм спільної оцінки процесів регіональної економічної інтеграції Андської групи. Метою цього механізму є забезпечення подальшої інтеграції і умов для започаткування швидких і ефективних переговорів про створення зони вільної торгівлі. Вважається, що саме поглиблення інтеграційних процесів сприятиме створенню зони вільної торгівлі, яка буде вигідна як країнам Андської групи, так і ЄС. Як показує досвід, зона вільної торгівлі між малими економіками і таким потужним ринком як ЄС не є ефективною і часто призводить до втрат слабших партнерів.

Переговори щодо Договору про Співпрацю між обома регіонами були продовжені в червні 2007 року. Проект цієї угоди, побудованої на тих самих принципах, що й угода щодо політичного діалогу та співробітництва 2003 року, передбачає поглиблення і розвиток економічних та політичних зв’язків між ЄС та Андською групою. Зокрема Договір забезпечує подальшу лібералізацію торгівлі шляхом утворення зони вільної торгівлі, яка повністю відповідатиме правилам і нормам СОТ.

В інтересах ЄС експортувати свої товари і послуги на ринок Андської групи. Глибша регіональна інтеграція зробить Андську групу привабливим напрямком для вкладання прямих іноземних інвестицій з ЄС. Місцева промисловість буде мати час, щоб адаптуватись до іноземної конкуренції, перш ніж ринок Андської групи буде відкрито для продукції ЄС.

Уряд ЄС зацікавлений в посилені економічної інтеграції Андської групи і сприяє цьому процесу, надаючи технічну допомогу для розвитку торгівлі в даному регіоні. Низка програм ЄС сконцентрована на інституційній підтримці Секретаріату Андської групи і збільшенні ефективності спільних політик (1млн. євро у 2006 році), споживання (1,9 млн. євро), конкуренції (2 млн. євро), технічних стандартів (2,3 млн. євро), а також на запроваджені статистичної гармонізації (5 млн. євро).

У п'ятому розділі Послання у зв'язку із Саммітом ЄС - Латин­ська Америка 28 травня 2004 р. Комісія сформулювала свої ос­новні позиції щодо регіональної інтеграції у Латинській Америці. Вони мають як загальні положення, які формують торговельну політику ЄС щодо всіх РТУ, так і специфічні, що віддзеркалюють особливості регіональної інтеграції саме у Латинській Америці. ЄС хотів би мати сильного партнера на іншому боці Атлантики для продовження розширення стратегічного альянсу. При цьому відзначаються переваги РТУ: великі ринки привабливіші для іноземних інвесторів; економічна інтеграція поліпшує конкурен­тоспроможність та посилює можливості регіону до адаптації до зовнішніх економічних шоків. РТУ також дуже важливі для про­цесів стабілізації та попередження конфліктів, захисту демокра­тії та прав людини, соціального розвитку. ЄС підтримує форму­вання в регіоні саме митних союзів та розвиток спільної економічної політики. При цьому ЄС не ставить за мету рекоме­ндувати саме європейську модель розвитку, а лише поділиться європейським досвідом у цій сфері. Враховуючи різницю в еко­номічному потенціалі та рівнях розвитку, саме міжрегіональні угоди (на відміну від двосторонніх) можуть бути сталими у дов­готерміновій перспективі для обох регіонів.

Одним з пріоритетів ЄС є відносини з азійськими країнами. Економічна складова Азійсько-Європейської зустрічі (1996) охоплює відносини ЄС з Японією, КНР, Південною Кореєю, Таї­ландом, Малайзією, Філіппінами, Сингапуром, Індонезією, В'є­тнамом та Брунеєм. Останній План дій зі сприяння торгівлі ви­значає цілі усунення або зменшення бар'єрів у торгівлі у таких сферах як стандарти, сертифікація, тарифи, права інтелектуа­льної власності, торгівля послугами, електронна торгівля. Ра­зом з тим, особливістю співпраці ЄС з азійськими країнами є їхній переважно двосторонній характер, а не міжрегіональний. Це пояснюється тим, що в Азії найрозповсюдженішою формою РТУ є зони вільної торгівлі, до того ж переважна їх кількість ще знаходиться у процесі становлення (як, наприклад, АСЕ-АН, АНДЕАН). Так, зокрема, ЄС включив країни Південно-азійської асоціації регіонального співробітництва (СААРК) до правил кумуляції походження товару у межах ЗСП, а в 1999 р. прийняв програму допомоги "Сприяння розвитку і інтег­рації країн СААРК" [1; 2].

Певним виключенням з цього висновку є співпраця ЄС з Ра­дою співробітництва країн Перської Затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ) - РСПЗ. Країни Ради є п'ятим за обсягом експортним ринком ЄС та чотирнадцятим найбільшим джерелом імпорту для Союзу. У 2002 р. імпорт ЄС з РСПЗ складав 41 млрд євро, експорт - 13 млрд. євро; в імпо­рті переважає паливо (до 69 %), в експорті - машинобудівель-на продукція (до 51 %).

Митний союз країн РСПЗ передбачалося утворити до 2005 р. Система спільного зовнішнього тарифу включала б три катего­рії мита: товари з нульовою ставкою мита; основні продукти з митом 5,5 % та товари розкоші з митом 7,5%. Фактично ж Ми­тний союз країн РСПЗ було утворено з 1.01.03. Спільний зов­нішній тариф має дві позиції: товари без мита та інші товари, які мають тариф 5 %. Разом з тим, до спільного тарифу вхо­дять категорії спеціальні товари та заборонені товари, які ма­ють окрему систему допуску на внутрішні ринки.

ЄС підписав першу Угоду про співпрацю з РСПЗ у 1989 р. Ця Угода припускала можливість початку переговорів щодо Угоди про вільну торгівлю між ЄС та РСПЗ. Переговори по­чалися у 1990 р., але швидко призупинилися. Лише у 1999 р. РСПЗ відновила своє бажання продовжувати переговори одно­часно із заявою про рішення створити Митний союз. Перегово­ри щодо режиму вільної торгівлі між ЄС та РСПЗ було поновле­но у 2002 р.

Таким чином, важливою особливістю спільної торговельної політики ЄС на сучасному етапі є перехід до формування зон вільної торгівлі на міжрегіональному рівні з митними союзами у Латинській Америці, Азії, Африці. Такі угоди розглядаються як важливий фактор соціально-економічного розвитку регіонів та міжрегіональної співпраці, які суттєво доповнили двосторонні системи регулювання торговельних відносин ЄС з окремими країнами. Саме така форма - через регіональні торговельні угруповання - розглядається як ефективніша у процесах інте­грації малих економік до світового господарства в цілому.