4. Планування енергозабезпечення підприємства.

При визначенні потреби в енергії та паливі потрібно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію ін.), організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Визначення потреби промислового підприємства в енергоресурсах базується на використанні прогресивних норм витрат. Для визначення потреби в паливі та енергії застосовують норми питомих витрат.

Норми питомих витрат енергії поділяються на технологічні, цехові та загальнозаводські.

Технологічна норма визначає витрати енергії чи палива, включаючи витрати на здійснення технологічних операцій чи процесів, і встановлюється тільки на одиницю продукції. Цехова норма, крім витрат на технологічні потреби, охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехових мережах та перетворювальних засобах. Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в загальнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (Е_з) визначають таким чином (одиниця виміру кВт. год.):

Е_з = Н_еА + Е_вл. +Е_ст + Е_вт., (9.15)

де Н_е — планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;

А — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному вираженні;

Е_вл. — витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення ін.);

Е_ст. — енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Е_вт. — втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

а) на планову програму;

б) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та великосерійному виробництві, в цьому разі кількість необхідної електроенергії (W_тех.) визначається так:

, (9.16)

де т — кількість найменувань виробів одного типорозміру;

П_об — потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

t_м — норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

n — кількість виробів одного найменування, шт./рік;

K — коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії ( ) за потужністю установленого устаткування розраховується так:

, (9.17)

де — загальна потужність установленого устаткування, кВт.;

Ф_ц — фонд часу роботи цеху, год./рік;

К_1, К_2, К_3, К₄ — відповідно коефіцієнти використання устаткування по потужності, в часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), враховуючий втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, визначається так:

, (9.18)

де S — виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Т_осв. — тривалість роботи цеху з освітленням год/рік;

П_осв — питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²);

К — коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Планування загальної потреби та виробництва енергії відбувається за допомогою побудови енергетичних балансів. Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, за видами енергоносіїв, за масштабами завдань, що вирішуються цими балансами, характером цільового використання енергії.

На відміну від фактичних енергобалансів, що показують досягнутий рівень енерговикористання, нормативні відбивають потенціально можливий рівень використання енергії. Тому нормативні енергобаланси мають бути покладені в основу як при визначенні першочергових заходів, спрямованих на економію енергії та палива, так і при розробці перспективного енергобалансу підприємства, котрий має охопити всі види енергії (електричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень і т. ін.).

Баланси, що складаються для окремих видів енергії та параметрів енергоносіїв, називають частинними.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є:

1. виробнича програма;

2. чисельність та заробітна плата;

3. собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісному виразі.

Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

1. виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах децентралізованої системи електропостачання); виробництво та розподіл теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуглекислоти та інших видів енергії, забезпечення водою для господарських потреб та обігу;

2. усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енергетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устаткування;

3. інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає відділ головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балансом підприємства.

Обсяги виробництва цеху у вартісному вираженні визначаються за планово-розрахунковими цінами, які встановлюються на підставі калькулювання планової собівартості одиниці послуг. Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії-1000 кВт. год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м³ ; води — 1000 м³, карбіду кальцію — 1 т.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва і насамперед — високий рівень автоматизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

Чисельність робітників, які поділяються на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування.