- •Модуль1: Фінансові ресурси місцевого самоврядування. 3
- •Модуль 2 : міжбюджетні відносини, їх складові. 9
- •Модуль 3 : організація і управління фінансами місцевих органів влади. 14
- •Змістовий модуль 2. Фінансова політика місцевих органів влади. Поняття „державна регіональна фінансова політика”. Цілі державної регіональної фінансової політики.
- •Економічний і політичний вплив на бюджет органу місцевого самоврядування
- •Змістовий модуль 3. Місцеві бюджети як основа фінансової бази місцевих органів влади.
- •Заліковий модуль іі. Міжбюджетні відносини, їх складові. Змістовий модуль 4. Формування доходної бази місцевих бюджетів.
- •Змістовий модуль 5. Система видатків місцевих бюджетів.
- •Змістовий модуль 6. Фінансове вирівнювання та бюджетне регулювання.
- •Заліковий модуль ііі. Організація і управління фінансами місцевих органів влади. Змістовий модуль 7. Бюджетний процес на місцевому рівні.
- •Змістовий модуль 8. Фінанси підприємств комунального господарства.
- •Змістовий модуль 9. Фінансова діяльність житлово-експлуатаційного комплексу.
- •Заліковий модуль іv. Світова практика фінАнСової автономії місцевих органів влади. Змістовий модуль 10. Управління місцевими фінансами в Україні.
- •Банки платників
- •Змістовний модуль 11. Світовий досвід організації місцевих фінансів.
- •Висновки
Містерство науки і освіти, молоді та спорту України
Доецький Державний Університет Управління
Кафедра банківської та біржевої справи
Індивідуаньле завдання
з дисципліни „ Місцеві фінанси”
Виконав : студентка 4 курсу
групи Ф-08з-2
Проскурніна Наталя
Перевірив:
Грінштейн О. М.
Донецьк 2012р.
Зміст
Модуль1: Фінансові ресурси місцевого самоврядування. 3
Змістковий модуль 1.Сутність, складові та засади організації місцевих фінансів.
Змістовий модуль 2 . Фінансова політика місцевих органів влади.
Змістковий модуль 3 . Місцеві бюджети як основа фінансової бази місцевих органів влади.
Модуль 2 : міжбюджетні відносини, їх складові. 9
Змістковий модуль 4 . Формування доходної бази місцевих бюджетів.
Змістковий модуль 5. Система видатків місцевих бюджетів.
Змістковий модуль 6.Фінансове вирівнювання та бюджетне регулювання.
Модуль 3 : організація і управління фінансами місцевих органів влади. 14
Змістковий модуль 7. Бюджетний процес на місцевому рівні.
Змістковий модуль 8. Фінанси підприємств комунального господарства.
Змістковий модуль 9.Фінансова діяльність житлово-експлуатаційного комплексу.
Модуль 4: СВІТОВА ПРАКТИКА ФІНАнСОВОЇ АВТОНОМІЇ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ. 20
Змістковий модуль 10. Управління місцевими фінансами в Україні.
Змістковий модуль 11. Світовий досвід організації місцевих фінансів.
ВИСНОВКИ. 24
Література. 25
Заліковий модуль І.
Фінансові ресурси місцевого самоврядування
Змістовий модуль 1. Сутність, складові та засади організації місцевих фінансів.
Відновлення в Україні, як у державі унітарній, інституту місцевого самоврядування об'єктивно пов'язане зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період було надзвичайно обмежено. У 1991-1998 роках в Україні виразно проявилася тенденція розширення завдань і функцій, котрі покладаються на місцеві органи влади. Разом з тим, помітною є й інша тенденція - відставання процесу становлення місцевих фінансів відповідно до нових завдань місцевої влади.
Через фінансові системи місцевих органів влади здійснюється розподіл і перерозподіл значної частки ВВП. До європейських країн з найвищими показниками муніципальних витрат у ВВП належать: Швеція - 25,5%, Данія - 19,9%, Норвегія - 18,9%, Угорщина - 19%, Фінляндія – 18%, Литва - 13,1%. Більш як 10 % ВВП перерозподіляються через муніципальні витрати в Австрії, Латвії, Великобританії, Швейцарії. Близько 10% - у Болгарії, Чехії, Німеччині, Люксембурзі.
Є країни, де частка муніципальних витрат у ВВП дуже низька. На Кіпрі вона становить 1,4%, у Греції - 3,33%, в Румунії - 3,5%, в Туреччині - 2,41%, у Португалії - 4,6%.
В Україні сукупні видатки міст, сіл та селищ, тобто видатки, що можуть бути визнані як муніципальні, в 2005 році склали 8% ВВП. Таким чином, Україна належить до європейських країн із середніми показниками перерозподілу ВВП через муніципальні витрати.
Показники, що характеризують рівень муніципальних витрат у сукупних державних витратах, також дуже різноманітні. Найвищі вони в Норвегії - 60%, у Литві - 58,8, в Угорщині - 53,7%, в Швеції – 36%, у Данії - 31,28%. Найнижчі показники на Кіпрі - 4,1%, у Греції - 5,6, на Мальті - 0,629%, у Сан-Марино - 0,19%, у Португалії - 9,7%.
В Україні видатки міст, сіл і селищ у 2005 році склали 17,4% видатків зведеного бюджету України. За цим показником Україна випереджає розвинуті європейські держави.
Надзвичайно важливою є роль фінансів місцевих органів влади у сфері надання громадських послуг. Закономірним явищем для більшості європейських країн є такий розподіл функцій між державою і місцевим самоврядуванням у сфері надання громадських послуг, коли на місцеві органи покладається головна відповідальність за послуги соціального характеру. Центральна ж влада зосереджується на послугах економічного характеру, на забезпеченні оборони, безпеки тощо. Ця тенденція найбільш виразно проявилася в повоєнний період. Уже в 70-х роках 90% усіх державних витрат на освіту і професійну підготовку в США, Канаді, Великобританії та інших країнах здійснювалися за рахунок витрат місцевих органів влади. У цей же період від 70% до 99% витрат на охорону здоров'я забезпечували місцеві органи влади СІЛА, ФРН, Канади. Також значну роль відіграють місцеві органи влади в соціальному забезпеченні. У вказаний період у ФРН частка місцевих органів влади в ньому склала 65%.
В Україні теж спостерігається зазначена тенденція. Місцеві органи влади фінансують основну частину державних соціальних видатків. У 2005 році за рахунок місцевих бюджетів профінансовано 83,3% усіх видатків зведеного бюджету України на соціальний захист населення, і 81,8% - на соціально-культурну сферу. За рахунок місцевих бюджетів фінансувалося 74,8% видатків на освіту, 66,8 - на культуру і засоби масової інформації, 92,1 - на охорону здоров'я, 66,3 - на молодіжні програми, фізичну культуру і спорт.
Державні видатки на житлово-комунальне господарство майже повністю фінансуються з місцевих бюджетів. У 2005 році на 96,5%. Не буде перебільшенням таке твердження, що місцеві органи влади домінують на ринку соціальних послуг і саме вони визначають соціальний мікроклімат у суспільстві (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Частка місцевих бюджетів України в сукупних державних
витратах на фінансування окремих галузей соціальної сфери і народного господарства, %
Галузь |
Роки |
|
2002 |
2005 |
|
Соціальний захист населення |
65 |
83,3 |
Соціальна культурна сфера (всього) |
75,1 |
81,8 |
освіта |
66,1 |
74,8 |
інформації |
61,1 |
66,8 |
охорона здоров'я |
89,9 |
92,1 |
фізична культура і спорт |
34,4 |
66,3 |
Житлово-комунальне господарство |
- |
96,5 |
Народне господарство |
16 |
16,5 |
Всього видатків |
37,8 |
39,3 |
Рівень фінансової автономії місцевих органів влади може бути визначено також системою кількісних показників. Це - питома вага видатків на реалізацію власних повноважень, питома вага обов'язкових видатків, питома вага видатків для забезпечення делегованих повноважень, питома вага власних доходів, питома вага власних і переданих (закріплених) доходів, питома вага доходів від місцевих податків і зборів та незв'язаних субсидій, а також - ступінь залежності від окремих доходних джерел і коефіцієнт податкоспроможності окремої адміністративно-територіальної одиниці чи територіального колективу. Кожен із перелічених показників засвідчує різні аспекти фінансової автономії місцевих органів влади.
Важливим показником фінансової автономії є коефіцієнт податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниць.Вказаний показник використовується в практиці багатьох зарубіжних країн. Він розраховується в такий спосіб.Спочатку визначається податкоспроможність територіально громади (адміністративно-територіальної одиниці). Податкоспроможність території - це показник, який характеризує абсолютний обсяг ВВП, що виробляється в її межах на душу населення і який може бути об'єктом комунального оподаткування. Потім у такий же спосіб розраховується показник середньої податкоспроможності в масштабах усієї держави як частка ВВП на душу населення, що може бути об'єктом комунального оподаткування.Співвідношення між податкоспроможністю окремої території та середньою податкоспроможністю в межах країни є коефіцієнтом податкоспроможності. Цей коефіцієнт може бути більшим або меншим від одиниці. Якщо територія має коефіцієнт податкоспроможності менший за 1, то така територія отримує фінансову допомогу в процесі фінансового вирівнювання. Якщо цей коефіцієнт у території більш1, то вона є фінансовим донором. Отже, рівень фінансової автономії окремої території залежить від її податкоспроможності.