Види законів

В теорії права та держави поділ законів на види за значенням і місцем у системі законодавства визнається основним. За даним критерієм закони України можна поділили на наступні види:

конституційні або основні закони – це закони, що приймаються з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України. Вони є основою правової системи країни, мають вищу юридичну силу і конкретизуються в нормах інших правових актів;

звичайні або біжучі закони – це закони, що приймаються з інших питань суспільного і державного життя. Вони повинні відповідати Конституції України та конституційним законам;

надзвичайні закони – це закони, що приймаються у певних передбачених Конституцією ситуаціях.

Закони України також можна поділити на види за суб‘єктами видання. Так, це будуть закони України, що прийняті Верховною Радою України після 24 серпня 1991 року, закони Республіки Крим і закони колишнього Союзу РСР, прийняті Верховною Радою СРСР або з‘їздом народних депутатів СРСР, які регулюють відносини, ще не регламентовані законами України, і не суперечать Конституції і законам України. Останній із названих видів законів можна назвати вимираючим у ході еволюції українського законодавства, оскільки закономірно, що Українська держава буде прагнути якомога швидше і якнайповніше врегулювати власні суспільні відносини власним законодавством. Але на даному етапі вказані закони колишнього Союзу РСР є повноцінними законами з усіма наслідками, що з цього випливають (вони мають вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів і рівними за юридичною силою з іншими законами нашої держави, забезпечуються державою тощо).

Можна також поділяти закони на кодифіковані та прості. Кодифікаційні законодавчі акти функціонують, як правило, як стрижневі акти певної галузі законодавства чи системи нормативно-правових актів взагалі. Такі акти

очолюють структурні підрозділи законодавства. У цих підрозділах навколо кодифікаційних актів формуються нормативно-правові акти галузі, підгалузі чи інституту законодавства. Кодифікаційні закони мають переважно більшу юридичну силу, ніж прості (некодифікаційні) закони. Кодекси мають складну структуру тексту, зокрема у них виділяється Загальна частина, що містить загальні положення щодо всієї галузі (підгалузей, інститутів) законодавства – завдання, цілі, дія закону в часі, просторі та по колу осіб, порядок змін і доповнень тощо.

Кодифікаційні закони можна також поділити за правовим змістом та способом регулювання суспільних відносин на галузеві та комплексні. Галузеві здебільшого мають Загальну та Особливу частини. Комплексні ж таких частин не мають, а містять лише деякі загальні положення, одночасно закріплюючи різнорідні за юридичною природою нормативні приписи. Так, до комплексних слід віднести Кодекс торговельного мореплавства України, Повітряний кодекс України, Житловий кодекс України та ін. Основним завданням комплексних законодавчих актів є забезпечення на основі єдиної комплексної програми вирішення юридичними засобами окремих завдань економічного та соціально-культурного розвитку суспільства.⁸