Об'єктивність у визначенні вихованцем міри вияву особистісної якості іншою людиною
Для досягнення мети морально-духовного розвитку особистості сучасна теорія виховання спрямовує освітню практику на вирішення таких завдань:
домогтися, щоб кожна морально-духовна якість вихованця набула належної усталеності, тобто виявлялась, коли виникає необхідність у ній. Ситуативність, випадковість, непередбачуваність вважаються ознаками недостатньої сформованості відповідної особистісної властивості;
забезпечити таке соціальне поле дії тієї чи іншої морально-духовної якості, коли вона не обмежувалася б лише найближчим оточенням (рідними, близькими людьми), а й вчинково виявлялася стосовно людського загалу (колективу, етнічної групи, громадян держави);
досягти такого рівня усвідомленості та емоційного переживання вихованцем морально-духовної цінності, коли вона виступатиме безпосередньо самодетермінан-тою певного вчинку, який вихованець ініціює, а не здійснює його внаслідок зовнішнього стимулювання (нагадування, прохання, заохочення, покарання).
Зазначені характеристики є важливими показниками морально-духовного розвитку особистості. Проте, як засвідчує реальна морально-духовна практика, їх недостатньо, щоб пояснити всі відтінки людської поведінки у певних життєвих обставинах.
Ідеться про таку етичну категорію як міра добра (а часто й зла), яку може виявляти людина у своїх учинках.
234
235
Розділ 5
Вчинок як духовна константа особистості
Важливо, що міра є ознакою кожної моральної властивості, хоч би на якому рівні розвитку вона перебувала: високому, середньому, низькому. Рівень розвитку є поєднанням трьох описаних вище характеристик.
У реальній поведінці вихованець може виявити велику чи малу щедрість, велику чи незначну турботливість тощо. Він може припуститися великої помилки або незначної моральної похибки.
У виховній роботі слід виходити з того, що глибоке розуміння вихованцем цієї сторони моральної якості є істотним чинником. Унаслідок відповідних дій педагога дитина спочатку має обов'язково виміряти вчинок іншої людини (товариша, однокласника, дорослого).
Педагогічним засобом формування у вихованця вміння правильно визначати міру вияву особистісної властивості іншої людини має виступити закономірність, відповідно до якої та чи та властивість має вимірюватися впливом самої моральної дії, а не емоційним оцінюванням її виконавця, тобто гідністю суб'єкта дії.
У визначенні важливості моральної дії виникає певна складність, пов'язана з тим, який її компонент слід брати за точку відліку: мотив (спонуку) чи результат. На перший погляд таким показником є кінцевий результат. Так, більша кількість випадків матеріальної допомоги є нібито показником міри важливості моральної дії суб'єкта. Проте закони людської духовності засвідчують: вимірювати важливість моральної дії слід величиною (багатством) вияву спонук. Тому й говориться, що милостивість залежить не від кількості майна, а від ступеня душевної прихильності людини, сили завзяття того, хто допомагає.
Часто трапляється так, що людину, яка нам чимось не імпонує або до якої маємо негативні почуття, ми оцінюємо необ'єктивно. Якщо вона припустилася найменшої помилки, то ця помилка видається нам великою. Зрозуміло, що спотворена інформація про моральну дію особистості негативно впливає на її психологічний стан і моральний образ "Я". Це стосується також людини, яка є для нас значущою — ми схильні не помічати її
5.3
Вчинкова життєва сфера особистості
негативних моральних виявів, хоча вони можуть бути й істотними.
Згодом вихованець має перенести закономірність вимірювання прояву особистісної властивості іншої людини безпосередньою важливістю її морального вчинку на самого себе, на вимірювання власних особистісних якостей. Вправляючись у таких моральних операціях, він набуває досвіду морально-духовного самовдосконалення.
Розуміння педагогом вчинку вихованця з прихованим підтекстом
У виховній роботі педагог має враховувати надзвичайну складність системи вчинків, що функціонують у середовищі його вихованців. Часто він не може зрозуміти; чому один вихованець висловлює щодо іншого похвалу, демонструє прихильність, хоч останній цього й не заслуговує, і такі поведінкові ситуації виявляються не поодинокими, а повторюються більш-менш систематично. Пояснити це дружніми стосунками неможливо, оскільки їх учасники не мають таких взаємин.
При глибшому аналізі виявляється, що такий вчинок насправді психологічно адресований зовсім іншому суб'єктові, а не тому, на кого він формально спрямований. Отже, педагог мусить глибше розібратись у міжосо-бистісних стосунках вихованця як автора цього вчинку. І тоді виявиться, що вихованець переживає почуття заздрості до успішнішого за нього ровесника. У прямий контакт з успішним ровесником вихованець вступити не наважується, тому й вибирає обхідний шлях. Справжнім мотивом його вчинку виявляється не похвала недостой-ному, а приниження достойного.
Корекційно-виховна робота педагога, якщо він розпізнав учинок з прихованим підтекстом, має бути спрямована і на автора такого вчинку, і на того, хто став його об'єктом (достойного ровесника). Останньому слід розкрити справжні причини ініціатора вчинку, а першому — допомогти проаналізувати і глибоко осмислити свої
Дії, усвідомити безперспективність його ворожнечі, викликати процес самоосудження.
236
237