- •Семінарське заняття 4 Тема: Розвиток державності епохи громадянського суспільства
- •1. Основні риси буржуазної та капіталістичної держав.
- •§5. Буржуазна і капіталістична держави — держави перехідного типу
- •Основні риси буржуазної держави
- •Ознаки перехідної держави
- •2. Основні тенденції розвитку елементів форми держави країн епохи громадянського суспільства.
- •§1. Форми держави та основні тенденції їх розвитку
- •3. Функції держав в епоху громадянського суспільства.
- •§2. Функції держави та основні тенденції їх розвитку
- •Зовнішні функції держави
- •Внутрішні функції держави
- •Ідеологічна функція держави
- •Соціальна функція держави
- •Економічна функція держави
- •Правоохоронна функція держави
- •Інші функції держави
- •4. Механізм держави в епоху громадянського суспільства.
- •Органи законодавчої влади у державному механізмі зарубіжних країн
- •Органи виконавчої влади у державному механізмі зарубіжних країн
- •Глава держави у державному механізмі зарубіжних країн
- •Уряд в державному механізмі зарубіжних країн
- •Поліцейські органи у державному механізмі розвинутих країн
- •§4. Органи судової влади та їх еволюція в епоху громадянського суспільства
- •Судові органи Англії (Великобританії)
- •Суди кримінальної юрисдикції
- •Суди цивільної юрисдикції
- •Судові органи Сполучених штатів Америки
- •Судові органи Франції
- •Суди кримінальної і цивільної юрисдикції
- •Адміністративна юстиція
- •Розвиток французької юстиції у хх столітті
- •Судові органи Німеччини
Семінарське заняття 4 Тема: Розвиток державності епохи громадянського суспільства
1. Основні риси буржуазної та капіталістичної держав.
§5. Буржуазна і капіталістична держави — держави перехідного типу
У попередньому викладі матеріалу ми свідомо обійшли питання про назву нового типу держави, що виникла. Держави станово-кастового суспільства, які передували цьому типові, справедливо називалися рабовласницькими й феодальними, оскільки являли собою політичні інститути, котрі юридично й фактично представляли інтереси привілейованих класів — рабовласників та феодалів. Ідеалом же нової епохи — епохи громадянського суспільства — стала рівність усіх людей, а держава, відповідно, — політичним інститутом, який має представляти їх інтереси, створювати умови для реалізації цієї рівності. Однак запропонована раніше Ж.-Ж. Руссо назва «суспільна держава» (ще придатнішою є, на нашу думку, «загальнонародна держава», використана опісля у СРСР. — Л. Б., С. Б.), яка цілком би підходила для позначення сутності нового типу держави, закріпилася лише в перших програмних і конституційних документах періоду революції. За новим типом держави, однак, міцно усталилися назва «буржуазна». Чи справедливо це?
Основні риси буржуазної держави
На поставлене питання можна дати ствердну відповідь, оскільки на користь цього є достатні аргументи.
По-перше, буржуазія (під нею розумівся третій стан — жителі міста), домігшись через розвиток товарно-грошевих відносин економічної могутності, але не володіючи політичною владою, стала основною рушійною силою в боротьбі за створення безстанового (громадянського) суспільства. Завойовуючи політичну владу, буржуазія того часу відіграла вирішальну роль у зламі старої державної машини, руйнуванні соціальних основ феодального ладу. Хрестоматійно основним у буржуазних революціях поряд з роз- гляданим нами питанням про політичну владу було земельне питання.
У США питання про землю перебувало в іншій площині, ніж у країнах Європи. Це зумовлено особливостями соціально-економічного розвитку та географічним розташуванням штатів, потребою освоєння великих територій. У континентальних країнах становище було іншим. Землі належали старому привілейованому класові феодалів, вони були його основною економічною опорою. І якщо вирішення питання про владу в революції було пов’язане з відстороненням від політичного впливу дворянства, то вирішення питання про землю позбавляло його колишньої економічної могутності.
В Англії питання про землю виникло ще в роки першої громадянської війни. Зі скасуванням єпископату (1643 р.) землі єпископів та роялістів були конфісковані, пущені в розпродаж (за високу ціну. — Л. Б., С. Б.) і значна частина з них опинилася в руках буржуазії і джентрі. Закріпити статус цих земель був покликаний Акт 1646 р. про скасування системи феодальних лицарських утримань і перетворення їх у вільні утримання, тобто у фактичну власність власників. Це сприяло ще більшому посиленню буржуазії, в той час як стосовно до селян суттєвих змін не відбулося: власниками землі не стали ко- пігольдери, котрі залишалися в поземельній залежності від лендлордів, парламент підтвердив законність обгороджень селянських земель.
У Франції земельне питання вирішувалося поетапно, залежно від того, яка політична течія перебувала при владі. Початок було покладено актом Установчих зборів (4— 11 серпня 1789 р.), у якому передбачалося наділення селян землею та звільнення від повинностей за викуп. У подальшому — це ціла низка законів, які закладали основу новій формі господарювання: «Про знищення залишків феодального режиму» (25.08.1792 р.); про страту для осіб, котрі вимагають зрівняльного перерозподілу землі (18.03.1793 р.), якобінський Декрет від 17 липня 1793 р. «Про остаточне скасування феодальних прав», за яким без будь-якої винагороди скасовувалися всі колишні феодальні права. Ужиті заходи мали відповідні соціально-політичні наслідки: вони перетворили селянство в масу дрібних власників, що стали поповнювати ряди буржуазії.
Звідси виходить, по-друге, що на початковому етапі свого становлення нова держава дійсно є державою буржуазною, оскільки вона відображає інтереси більшості населення країни, представленого дрібними власниками-селянами. Однак з розвитком нових соціально-економічних відносин у тій верстві міського населення, що раніше називалася буржуазією, відбувалася диференціація, розподіл на основні два класи: капіталістів і робітників.
Капіталісти — це вже та частина буржуазії, що скористалася результатами революції для накопичення капіталу й досягнення ще більшої економічної могутності, робітники — це частина колишньої буржуазії, котра, не маючи майже ніякої власності і, відповідно, капіталу, змушена була працювати на перших. У цій ситуації держава, на думку капіталістів, повинна відігравати роль «нічного охоронця», регулювати загальні політичні питання й не втручатися у відносини капіталістів та найманих робітників. Невтручання держави за фасадом гасел про рівність можливостей і захист власності породжує з боку капіталістів свавілля в економічних та соціальних відносинах. Але нинішні робітники — вже не ті робітники: з огляду на характер своєї праці і спільності інтересів («нема що втрачати, крім своїх ланцюгів») вони перетворилися в могутній клас, який міг уже чинити організований опір капіталістам, про що свідчать нові революції сер. ХІХ ст. в Європі.
Вихід з цієї ситуації капіталісти побачили у зміні сутності держави, державний механізм котрої мав бути переорієнтований на виконання нових функцій. Основні з них: охорона «священної та недоторканої» приватної власності, а точніше, добутих ними багатств і пов’язаних із цим соціальних можливостей; захист робітників, а також усіх інших верств населення, які в умовах проголошеної революціями формально-юридичної рівності фактичної рівності не домоглися. Будучи економічно сильними, капіталісти проникають у сформовані на «демократичних засадах» органи державної влади, і, таким чином, перетворюють буржуазну державу, що виражає інтереси більшості суспільства, у державу вузькокласову, котра виражає інтереси представників капіталу. «Притягальна» сила останнього призвела до численних революцій, колоніальних експансій, двох світових і безлічі локальних воєн. Від станово-кастового суспільства ця держава, по суті, відрізнялося лише тим, що її фактична (привілейована) сутність ховалася за демократичні форми. Вона фактично була кроком назад на шляху побудови наміченого революціями ідеалу «суспільної держави», але цей крок був об’єктивно зумовлений рівнем розвитку громадянського суспільства на відповідному історичному етапі.