Тема 11. 3. Банківська система

В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансово-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Емісійний банк (центральний банк) - має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його завданням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або центральним банком. Інвестиційні банки - спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші. Іпотечні банки - спеціалізуються по наданню довгострокових позик під заставу нерухомості. Інноваційні банки (або фонди) - здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових розробок. Ощадбанки - є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами. Комерційні банки - найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кредитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі банки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними. Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкладень, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

Тема 11. 4. Акціонерний капітал

Акціонерний капітал утворюється з внесків акціонерів шляхом придбання ними цінних паперів - акцій. У зв'язку з особливостями утворення акціонерний капітал існує в двох вимірах: у формі засобів виробництва, залучених на підприємстві, і у формі цінних паперів - акцій та облігацій. Капітал, що функціонує у виробництві, має певну вартість і в процесі кругообігу та самозростання послідовно виступає в одній із трьох функціональних форм і виконує відповідну функцію. Промисловий капітал з усіма його відособленими формами являє собою реальний капітал. Інакше кажучи, реальний капітал - це той, що функціонує у виробництві. Але поряд з реальним капіталом, що зайнятий у виробництві, існують акції і облігації, які представляють засоби виробництва. Акції та облігації самі по собі ніякої вартості не мають, крім мізерної вартості паперу, на якому вони віддруковані. Вони становлять собою лише титул вчасності, який дає право на доход у формі дивіденду чи проценту. Завдяки здатності приносити доход їх власникам акції та облігації сприймаються як капітал. Але це капітал не дійсний, а фіктивний. Отже, фіктивний капітал - це сума всіх акцій та облігацій даного суспільства. В той час як реальний капітал функціонує в процесі виробництва, фіктивний у формі цінних паперів здійснює самостійний рух на фондовій біржі. Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після завершення кругообігу він повертається до його власника. А ось власник акції не має права на одержання назад свого грошового капіталу. Щоб вернути свій капітали, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. В залежності від курсу акцій він може одержати при цьому більше чи менше грошей в порівнянні з тими, що сам вклав у акції, проте за будь-яких обставин грошовий капітал, що повернеться, не буде частиною реального, того що функціонує у виробництві.

Фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу. Якби не було капіталу, який створює додаткову вартість, то не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, який претендує на присвоєння частини додаткової вартості, хоча сам її не створює. Фіктивний капітал не є чимось випадковим для розвинутого товарного виробництва: він закономірно виникає на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери, які дають право на доход, за своєю економічною суттю - документи, що відображають рух позичкового капіталу. Щоправда, позичковий капітал у більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом, відтворюється в ході, кругообороту промислового капіталу і після повертається до йоги власника з процентом. В той час як фіктивний капітал ніякого безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після першого випуску акцій, коли капітал, що дорівнює їх величині, почав свій рух у виробництві як реальний капітал, цінні папери попадають на фондову біржу і стають об'єктом купівлі-продажу відносно до ходу відтворення і руху всього промислового капіталу. Одна і та ж акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу є типовою для всіх його форм - векселів, застав, акцій, облігацій тощо. Грошова сума, що позначена на акції, називається номінальною вартістю акції. Ціна, за якою продаються і купуються акції на ринку цінних паперів, називається курсом акцій. Покупець купує акції задля одержання доходу у вигляді дивіденду-Тому, чим вищий дивіденд, тим вищим буде курс акцій, і навпаки. Поряд з цим, купуючи акції, покупці розраховують одержати доход на свій капітал не менший, ніж той, який вони могли б одержати, якби свій капітал віддали в позику. Покупець погодиться заплатити за акцію таку суму грошей, яка, будучи покладеною в банк, давала б такий же доход, як і дивіденд на дану акцію. Оскільки дивіденд і процент за величиною, як правило, не співпадають, остільки ціна акції досить часто не співпадає її номіналом.

У структурі акціонерного капіталу (власності) відокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов’язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

Ці́нні папе́ри — грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, компанія яка їх випустила (емітувала, відтак називається емітентом), та їх власником: засвідчують право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Згідно з діючим законодавством за формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні, а за порядком їх розміщення на емісійні та неемісійні. Відповідно з новим Законом України про акціонерні товариства, акції з документарної форми існування повинні бути переведені у бездокументарну.

До емісійних цінних паперів належать акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України.

1. Пайові цінні папери

ЦБ, що засвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема, у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента ( крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН

2. Боргові цінні папери

ЦБ, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента виплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

д) ощадні (депозитні) сертифікати;

е) векселя

3. Іпотечні цінні папери

ЦБ, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які засвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні

4. Приватизаційні цінні папери

ЦБ, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду

5. Похідні цінні папери

ЦБ, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання або продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та / або товарних ресурсів

6. Товаророзпорядчі цінні папери

ЦБ, які надають їх держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах