5.4. Мікроагрегатний склад ґрунтів

Сприятливий фізичний режим в ґрунті створюється завдяки наявності не тільки макро-, але і мікроструктури. Тому з одночасною характеристикою макроструктури велике значення для оцінки агрофізичних властивостей ґрунту має його мікроструктура. Вона також повинна бути водостійкою та шпаруватою. Найкращі розміри мікроструктури відповідають розмірам агрегатів 0,25-0,05 і 0,05-0,01 мм. Така мікроструктура водостійка, створює позитивні властивості макроагрегатам. Крім того, вона безпосередньо збільшує вологоємність ґрунтів, покращує їх водо- та повітропроникність, відіграючи роль ніби "піщаних зерен і лесоподібної фракції" гранулометричних елементів ґрунту. Несприятливими є мікроагрегати, що мають розміри середнього пилу (0,01-0,005 мм). Вони утруднюють водо- та повітропроникність ґрунту, зумовлюють високу випаровуючу здатність та інші негативні ґрунтові властивості. В ієрархії ґрунтової структури мікроагрегати відносять до агрегатів першого порядку. Вони утворені безпосередньо ЕҐЧ, розмір яких менше 0,25 мм.

Для агрономічної та меліоративної оцінки ґрунту важливо знати не тільки ступінь мікрооструктуреності, але й якість мікроагрегатів у ньому. Це дасть змогу вияснити, як гранулометричні елементи з'єднані між собою у мікроагрегати і наскільки водостійкі ці агрегати. Характеризуючи мікроструктуру, можна оцінити і макроструктуру ґрунту. За результатами гранулометричного і мікроагрегатного аналізів оцінюють оструктуреність і розпиленість ґрунтів, судять про потенційну здатність ґрунтів до оструктурення. Тому мікроагрегатний аналіз рекомендують проводити паралельно з гранулометричним.

Мікроагрегатний склад ґрунту - відносний вміст у ґрунтів водостійких мікроагрегатів різного розміру (0,25-0,05; 0,05-0,01; 0,01-0,005; 0,005-0,001; < 0,001 мм).

Мікроагрегатний аналіз ґрунту, як і гранулометричний, складається з двох етапів: 1) підготовка зразка до аналізу і 2) фракціонування мікроструктури.

5.5. Шпаруватість і тріщинуватість ґрунтів

Ґрунт завжди є пористим тілом. Але величина його шпаруватості, характер, розмір і конфігурація шпаринок нерозривно пов'язані з ґенезою ґрунтів, їхньою загальною морфологією. Характер шпаруватості ґрунтів значною мірою залежить від їхньої структури. У структурних ґрунтах шпаруватість завжди більша, ніж в обезструктурнених. Крім того, шпаруватість залежить від типу, роду і навіть виду Ґрунтової структури.

Види ґрунтової шпаруватості, умови її формування, методи кількісного її вираження та розрахунок детально вивчаються у "Фізиці ґрунтів". У курсі "Морфології ґрунтів" вивчають макроморфологічні шпарки в польових умовах на стінці ґрунтового розрізу. Більш детально їх вивчають під час мікроморфологічного аналізу ґрунтової шпаруватості, яке є предметом дослідження "Мікроморфології ґрунтів".

У ґрунті розрізняють власне шпарки і тріщини як окремі генетичні типи пустот у ґрунтовому тілі.

Тріщини - це витягнуті в двох напрямках (по вертикалі або горизонталі) з більш- менш паралельними стінками пустоти в ґрунті. Часто тріщини можуть формувати в межах стінки розрізу цілу сітку тріщин різного напряму. Глибина тріщин може коливатися від кількох міліметрів до 1-2 м, ширина - від частки міліметра до 10-20 см. Нижче наведено класифікацію тріщин за глибиною і шириною (див. табл. 5.1).

Класифікація ґрунтових тріщин (Б. Розанов, 2004)

Таблиця 5.1

За глибиною тріщин		За шириною т]	ріщин
Назва	Розміри (см)	Назва	Розміри (мм)
Поверхнево тріщинуваті	< 1 см	дрібнотріщинуваті	<3
Неглибокотріщинуваті	1-50 см	тріщинуваті	3-10
Глибокотріщинуваті	50-100 см	широкотріщинуваті	10-30
дуже глибокотріщинуваті	> 100 см	щілинуваті	30-70
		широкощілинуваті	>70

Крім поверхневих, є внутрішньоґрунтові тріщини, якими зазвичай бувають поверхні розділу між структурними агрегатами. У непорушеному ґрунті вони рідко сягають 1 мм, в орних горизонтах - до 1 см і більше.

Крім тріщин, у ґрунтах наявна значна кількість шпарок різноманітної конфігурації і ґенези. За ґенезою шпарини у ґрунтах є:

• шпарки розтріскування: нерегулярні шпарки;

• шпарки упаковки: нерегулярні шпарки, камерні шпарки;

• шпарки-ходи: трубчасті шпарки;

• шпарки вилуговування: камерні шпарки; кулькові шпарки;

• шпарки газовиділення: бульбашкові шпарки, коморні шпарки.

Ці шпаринки групуються за геометричними ознаками:

Нерегулярні шпарки - це витягнуті або компактні безформені пустоти з нерівними краями, закриті чи відкриті.

Камерні шпарки - округлі відносно великі шпарки з нерівними кутуватими або округлими краями.

Бульбашкові (кулькові) шпарки - круглі або овальні шпарки з рівними краями у формі сфер чи еліпсів.

Трубчасті шпарки - більш-менш циліндричні шпарки, які можуть бути простими (одна нерозгалужена трубочка) чи дендритними (розгалужені трубочки). Трубочки можуть бути орієнтовані в різних напрямах.

При значній кількості шпарок залежно від їхнього діаметра ґрунти поділяють на дрібношпаруваті з діаметром шпарок менше 5 мм, шпаруваті - 5-15 мм, сильношпаруваті - понад 15 мм.