- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •1. Своєрідність філософії та її основне питання
- •2.Філософія як світогляд
- •3.Філософія: наука чи мистецтво?
- •4.Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль і. Історичні типи філософії
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •1.Зародження античної філософії. Космогонічні та натурфілософські ідеї досократиків
- •2.Класичний період античної філософії: софісти, Сократ, Платон, Аристотель
- •3.Занепад та згасання античної філософії (елліністичний період)
- •План семінарського заняття:
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 3. Філософія середньовічного суспільства, її теоцентризм. Філософія доби Відродження
- •§ 1. Середньовічна філософія
- •1. Причини виникнення та основні принципи середньовічної філософії
- •2. Онтологія та гносеологія у середньовічній філософії
- •3. Боротьба реалізму та номіналізму в середньовічній філософії
- •4. Особливості середньовічної схоластики. Тома Аквінський як систематизатор схоластики
- •§ 2. Філософія доби Відродження
- •1. Головні риси філософії доби Відродження
- •2. Діалектика Миколи Кузанського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 4. Філософія Нового часу. Хvіі - хvііі ст.
- •§ 1. Філософія Нового часу
- •1. Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •2.Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •3.Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза, г. Лейбніц
- •§ 2. Просвітництво
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •§ 1. Німецька класична філософія
- •1. Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •2. Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •3.Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •§2. Філософія марксизму
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •1. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •3. Філософське вчення г.Сковороди
- •4. Філософія Памфіла Юркевича
- •5. Філософія української революційної демократії
- •6. Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 7. Сучасна світова філософія
- •§ 1. Аналітичний напрямок у філософії хіх-хх ст.
- •1. Неопозитивізм
- •2.Постпозитивізм
- •3. Прагматизм
- •4. Герменевтика
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття
- •1. Філософія життя
- •2.Філософські проблеми психоаналізу (фрейдизм та неофрейдизм)
- •3. Філософія екзистенціалізму
- •§3. Соціально-критичний напрямок у філософії XX ст. Філософія “неомарксизму”. Франкфуртська школа.
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 8. Проблема буття (онтологія). Діалектика буття
- •1.Буття як вихідна категорія філософії
- •2.Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •3.Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 8. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Судження
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Елементи теорії аргументації.
- •План семінарського заняття
- •Становлення філософських уявлень про людину
- •Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
- •Свідомість як фундаментальна властивість людини
- •Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
- •Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
- •Суспільство як система. Духовне життя суспільства
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль ііі. Основи Етичних знань
- •Тема 12. Етика як наука про мораль
- •Предмет та специфіка етики, її структура
- •Сутність моралі та особливості її функціонування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 14. Основні категорії етики
- •Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 15: Проблеми прикладної етики
- •Професійна етика. Етика бізнесу
- •Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Глосарій:
- •Список рекомендованої літератури: До теми 1. Філософія, її предмет і роль в житті людини і суспільства
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •Тема 3. Філософія Середньовіччя та доби Відродження
- •Тема 4. Філософія Нового часу
- •Тема 5. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •До теми 8. Гносеологія: основний зміст пізнавальної діяльності
- •До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення
- •До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Історичні форми моралі і проблема морального прогресу. Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
План семінарського заняття
1. Поняття, його логічна структура, операції з поняттям.
2. Судження, його типи.
3. Основні формально-логічні закони.
4. Умовивід як форма мислення:
а) дедукція;
б) індукція;
в) аналогія.
5. Структура і правила аргументації.
Тема 10. Людина та її буття як предмет філософського осмислення
Зміст теми: 1. Становлення філософських уявлень про людину. 2. Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині. 3. Свідомість як фундаментальна властивість людини. 4. Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості. 5. Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
Что же такое человек? Является ли он тем, чем кажется астроному – крошечным комочком смеси углерода и воды, бессильно копошащимся на маленькой и второстепенной планете? Или же человек является тем, чем он представлялся Гамлету: «Какое чудо природы человек! Как благородно рассуждает! С какими безграничными способностями! Как точен и поразителен по складу и движениям! Почти равен Богу – разумением! Краса Вселенной! Венец всего живущего!» А может, он является тем и другим одновременно – «мыслящий тростник» по Паскалю?!
Б.Рассел
Становлення філософських уявлень про людину
Людина є предметом вивчення багатьох наук: ряд конкретних дисциплін – педагогіка, психологія, фізіологія, медицина, анропологія вивчають окремі сторони її життєдіяльності. Філософія ж покликана інтегрувати цей рівень знань та розробити цілісне бачення людини. Вся історія філософії супроводжується намаганням дати відповіді на питання: яке місце людини у світі? яке її походження, ким вона фактично являється і ким може стати? на які ідеали орієнтуватися, до яких цілей прагнути, якими засобами їх досягати? чи є сенс у житті людини? яке співвідношення невблаганної необхідності і власної свободи, відповідальності як міри свободи? Відповіді на ці та інші питання були різними в залежності від епохи, рівня знань, світогляду, належності до тієї чи іншої філософської школи. Кожна історична епоха і культура по-своєму ставила і розглядала питання про людську природу. Постійно змінювалися пріоритети та аспекти осмислення цієї проблеми. Філософська думка то “розчиняла” людину в природі і суспільстві, то навпаки – вважала її істотою самодостатньою, протиставляючи її природному і соціальному світу.
В ході вивчення основних історичних етапів розвитку культури та філософії Ви ознайомились вже з різними концепціями людини, тому обмежимося тільки стислим оглядом розмаїття філософських її моделей.
Так, в Давній Індії людина мислилась як частина світової душі. Між людиною і іншими живими істотами (рослинами, тваринами) не вбачалось глибокої різниці: усі вони розглядались як такі, що знаходяться в колесі перевтілень і приречені на страждання, але людина прагне від них визволитися. Шлях до цього лежить у відчуженості від усього земного і злитті людської душі з космічним духовним началом. В китайській філософії людина визначається як істота, котра в своїх діях керується внутрішніми мотивами, але вирішальну роль в її житті відіграє веління Неба. Людина повинна навчитися сприймати і розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба.
В античну добу переважала космоцентрична ідея, згідно з якою людина мислилась як частина космосу, як «малий світ», мікрокосм - відображення і символ Всесвіту, макрокосму. З часом формується тенденція до антропоцентризму. Ще античний філософ Емпедокл відзначав: “Людина завжди була, є і буде найбільш цікавим явищем для людини”, і ця думка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Починаючи з софістів і Сократа, складається нова культура, що вимагає самопізнання людини, яка вважається “мірою всіх речей”. Аристотель визначає людину як політичну тварину, наділену розумом, яка не може існувати поза суспільством. В умовах поступового руйнування античного полісу на перший план у філософських міркуваннях – у Епікура, в стоїцизмі, скептицизмі - виходить окремий індивід, етичний вимір його буття, шляхи досягнення індивідуального щастя.
В епоху Середньовіччя в християнській філософії суттєво змінюється погляд на людину, яка вважається творінням Бога, його образом і подобою. Головною ознакою людини стає не розум, а “серце”, любов, віра, надія. Смисл земного життя людини - в спасінні душі для вічного неземного життя, в єднанні з Богом. Філософія Ренесансу, що прийшла на зміну філософії Середньовіччя і одним з головних принципів якої був антропоцентризм, розглядає людину як автономну істоту, наділену безмежними творчими можливостями.
В філософії Нового часу виявляються дві тенденції щодо розуміння людини. З одного боку, філософи прагнуть пояснити сутність людини з позиції природознавства і часто проводять прямі аналогії між людиною та машиною, людиною та твариною. З іншого боку, специфічну властивість людини вбачають у розумі, у мисленні, яке панує над пристрастями. Згідно Р.Декарту, розум є універсальним способом усвідомлення світу, будь-яких пізнавальних, практичних та комунікативних дій людини. Таким чином, в цей час були створені зразки натуралістичних досліджень сутності людини, але головна заслуга цього часу – визнання автономії людського розуму в пізнанні власної сутності.
В класичній німецькій філософії гіпертрофується духовне начало в людині, акцентується увага на раціональному, що особливо яскраво виражено у філософії Г.Гегеля, який вважав, що людина є носієм загальнозначимого духу, суб’єктом духовної діяльності, що творить світ культури. Щоправда, для Канта людина – істота дуалістична, вона належить як до світу природи, де панує необхідність, так і до світу свободи, що визначає її моральність. Кант вважав, що вивчення людини - основна задача філософії. Фейєрбах, розробляючи антропологічний принцип філософії, розглядав людину, в першу чергу, як чуттєво-тілесну істоту, на основі якої вибудовується “храм розуму”.
У марксизмі визначальним у розумінні людини є трудова діяльність, завдяки якій створюється світ матеріальної і духовної культури, і сама людина формується культурою. Абсолютизуючи суспільне буття, марксизм проголошує: суспільство детермінує властивості особистості.
В ірраціоналістичних концепціях XIX - початку XX століття в якості домінуючих у людині розглядаються її позарозумні здібності і сили - почуття, воля. Так, згідно Ніцше, людина визначається грою життєвих сил і потягів, а не свідомістю і розумом; З.Фрейд і фрейдизм також підносять несвідоме над свідомістю, вбачаючи в ньому джерела релігії, культури, мистецтва.
У ХХ столітті філософська думка здійснила новий поворот до проблеми людини. Особливо ретельно досліджувалась ця тема в екзистенціалізмі та філософській антропології. В філософії екзистенціалізму відправною точкою побудови концепції людини стає категорія існування. Людина сама обирає та реалізує проект свого буття, але з цим вибором пов’язана тривога та відповідальність за правильність здійсненого вчинку. В 20-х роках ХХ століття виникає філософська антропологія як певний напрямок філософської думки, засновниками якого були М. Шелер та Г.Плеснер. Ними ставилось завдання на основі даних спеціальних, окремих наук про людину – біології, фізіології, психології, соціології тощо – створити про неї цілісне уявлення.
В українській філософії антропологічна проблематика особливе місце займає в екзистенціально орієнтованій філософії Г.Сковороди, в якій представлено все людино-життєве розмаїття думок та почуттів, неповторність особистісного існування. Головним в людині, згідно його вченню, є не стільки теоретичні пізнавальні здібності, скільки емоційно-вольове начало – серце, з якого виростає і думка, і прагнення, і відчуття.
Підводячи підсумок історико-філософського аналізу феномену людини, можна зробити ряд висновків. По-перше, незважаючи на зусилля мислителів різних історичних епох, людина, як і раніше, залишається загадкою і тому виникає багато версій щодо питання про її походження, сутність і призначення. По-друге, людина - це єдина істота, котра може вийти за свої межі, здійснити самоаналіз, подивитись на себе іззовні, редагуючи свою поведінку та ставлення до світу: вона і режисер, і актор, архітектор і суддя. По-третє, людина – істота погранична: породжена вона природою, своїм становленням зобов’язана суспільству, а розвитком – тільки самій собі.