Тема 2: становлення та розвиток біржового ринку в україні

1. Формування національного біржового ринку

Історія формування національного біржового ринку тісно пов'язана з багатовіковим перебуванням України у складі Російської імперії.

Як відомо, перші біржі в царській Росії були організовані не з ініціативи торговців товаром, як це відбувалося на Заході та в США, а за наказом царя Петра І, котрий довгий час перебував за кордоном, особливо в Голландії, і бачив, як здійснюється організована (ринкова) торгівля сільськогосподарською продукцією. Він не до кінця розумів економічну сутність цього явища, але боровся за впровадження у тогочасній Росії всього передового, що нагромадила Європа. За розпорядженням Петра І в 1703 р. було відкрито першу біржу в Петербурзі. Для неї було побудовано спеціальне приміщення. Петро І особисто встановив порядок роботи біржових зборів на зразок іноземного. Аналогічні біржові заклади він наказав створити по всій країні. Однак тогочасне ділове життя характеризувалося незначними обсягами угод, примітивними організаційними формами торгівлі, нерозвиненістю кредитування та ін. Тому за наступні сто років було створено лише чотири біржі - Одеську, Варшавську, Московську і Рибінську.

Пожвавлення в біржову торгівлю внесли реформи 1861 р. Вони прискорили перехід до ринкового господарювання, створили сприятливі передумови для подальшого розвитку біржової торгівлі. Біржі відкриваються в Казані, Ризі, Києві, а пізніше в Астрахані, Саратові, Харкові, Миколаєві, Баку, Єльці. З'являються елеватори, створюються комерційні банки, починають діяти товарні кредити під хліб, створюються залізничні мережі, удосконалюються транспортні засоби.

Новий етап у розвитку біржової торгівлі Росії припадає на початок XX ст. і особливо на передвоєнні - 1905-1913 - роки. За цей період відкрилося понад 50 бірж, а загальна їх кількість досягла 115.

Російська дореволюційна біржа мала деякі особливості, які робили її привабливою для Заходу; вона була досить незалежною організацією.

Місцева урядова влада, як правило, не втручалась у біржову діяльність. Крім того, на російських біржах, на відміну від західних, була майже відсутня спекуляція.

Загалом біржа в царській Росії стала не тільки організованим оптовим ринком, а й, що було зумовлено певними історичними умовами, органом представництва і захисту інтересів торгівлі та розвитку ринкової інфраструктури.

Біржа займалася питаннями залізничного та водного транспорту, хлібної торгівлі, митниці, податками та іншими проблемами ринкового характеру.

До 30-х років минулого сторіччя, на початку свого розвитку, російські біржі були переважно товарними. Пізніше вони почали освоювати торгівлю облігаціями державних позик та акціями.

На початку Першої світової війни царський уряд закрив усі біржі, але "чорна" біржа діяла майже до жовтня 1917р.

2.2. Історія розвитку вітчизняних бірж

Важливу роль у розвитку біржової торгівлі в Україні відіграли Одеська і Миколаївська біржі, а пізніше помітний внесок у становлення біржових товарних відносин зробила і Київська біржа.

Одеська біржа

Історія розвитку Одеської біржі тісно пов'язана з динамікою торгово-економічних зв'язків Одеси із зовнішнім світом та її географічним положенням.

Інтенсивний розвиток землеробства, особливо виробництва зерна, на півдні та Правобережній Україні зробили Одеський порт зручним і перспективним місцем для виходу на зарубіжні ринки зерна. У зв'язку з цим експортна торгівля хлібом одразу ж посіла провідне місце в господарському житті Одеси. У 1775 р. Одеса, за торговими оборотами обігнала Херсон, Керч, Феодосію, Севастополь, Євпаторію і стала найбільшим торговельним центром на Чорному морі.

Невпорядкованість торгівлі зерном, великі його потоки, що надходили з різних кінців країни, призводили до хаотичності як у ціновій політиці, так і в організації торгівлі. Враховуючи досвід організації біржової торгівлі, що вже був нагромаджений у Росії, ЗО жовтня 1796 р. міська влада міста видала наказ про створення біржі, яка розмістилась у будинку пана Дофіне. Одразу був затверджений статут біржі, в якому обумовлювалося, що Одеська біржа є місцем постійних зборів торгових справ людей для взаємного спілкування і укладання угод за всіма напрямками торгівлі і промисловості, а також отримання інформації.

Призначення днів і часу торгівлі входило в обов'язки біржових зборів з обов'язковим повідомленням про це завчасно в місцевій пресі.

Цікаво зазначити, що чітко регламентувався порядок роботи. Час відкриття і закриття торгів (зборів) фіксувався особливими дзвінками. За прихід на біржу після дзвінка, так само, як і за перебування в торговельному залі після повідомлення про закриття торгів, накладались штрафи у великих розмірах. Про самостійність біржі і її самоврядність промовисто свідчить той факт, що біржа хоч і перебувала у віданні департаменту торгівлі і мануфактури Міністерства фінансів Росії, але безпосереднє керівництво нею здійснював Біржовий комітет. В статуті біржі, який був затверджений біржовими зборами і погоджений з департаментом, чітко визначено, що ніякі розпорядження стосовно діяльності Одеської біржі не можуть виконуватися без участі та згоди Біржового комітету.

До складу Біржового комітету входило шість членів і голова, яких обирали терміном на три роки. Торги (збори) відбувалися щоденно. Від російської громади купців маклерами були призначені три чоловіки, від іноземної - два, а також по одному нотаріусу від кожної з громад. До обов'язків маклерів і нотаріусів входило укладення угод-договорів з товарами, запис векселів та ін.

За порядком наглядав поліцмейстер або начальник карантину, а для різних доручень командирувались сержант і 10 рядових.

Винагорода за укладення біржових торгових угод встановлювалась у розмірі по одній копійці з рубля з покупця, а за укладення інших угод - по одній копійці з кожної сторони угоди.

На посаду маклера і нотаріуса призначали людей, які добре зарекомендували себе під час торгів. Ті, хто бажав обійняти ці посади, повинні були сплачувати в міський бюджет щорічно 350 рублів і 50 копійок. Те, що ці посади були високодоходними і популярними, засвідчує такий факт: посаду маклера обійняв прапорщик Масако, який зобов'язався вносити 600 рублів щорічно, а маклери Георгій Петаркі та Іван Легутко зобов'язувалися щороку добровільно вносити в міську казну по 800 рублів.

З перших днів заснування біржа займала провідне місце в торгівлі сільськогосподарською продукцією та організацією її експорту, тісно співпрацюючи з морським портом.

Для підвищення ролі Одеського порту та залучення більшого обсягу товарів у 1819 р. Одесу було проголошено вільною пристанню. У межах міста дозволялося продавати та зберігати товари без стягнення митних зборів. Посилення ролі Одеси як торгового центру і, відповідно, Одеської біржі сприяло створенню Новоросійського генерал-губернаторства (до його складу входили сьогоднішні Одеська, Кіровоградська, Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Кримська, частина Донецької, Луганської і Ростовської областей).

Одеський порт займав стабільне місце у вантажообороті експорту та імпорту, поступаючись тільки Петербурзькому порту, і не мав серйозних конкурентів на Чорному та Азовському морях.

Як хлібоекспортний центр Одеса не має суперників, а з 1847 р. посідає перше місце у Європі. У цей період через Одесу проходить близько 37% усього російського зерна і майже 60% - з півдня Росії.

У 1834 р. з метою збільшити торгові площі було закладено будівництво нового приміщення Одеської товарної біржі. У цей період затверджується новий статут біржі, створюється відділ Комерційної ради для забезпечення місцевого кредитування та обговорення комерційних питань.

Активізації торгівлі на Одеській товарній біржі сприяла побудова залізниці до Києва та відкриття Суецького каналу, що давало можливість розгорнути широкомасштабне вивезення через Одесу товарів із східної частини Балканського півострова, Галичини та Буковини у країни Близького Сходу. На біржі поряд із зерном розвивається торгівля борошном, цукром, спиртом. Через порт у країну ввозиться бавовна, чай, джут, пробкова кора, фрукти та ін.

Про збільшення обсягів зовнішньої торгівлі в Одесі та про величезну роль у цьому місцевої біржі писав і популярний російський журнал "Нева" в № 24 за 1899 р.: "Досить порівняти обсяги зовнішньої торгівлі м. Одеса за останні 75 років. Якщо в 1822 році експорт становив 4 мільйони рублів, а імпорт - 2 мільйони рублів, то через 75 років експорт досяг 100 мільйонів рублів, а імпорт наблизився до 40 мільйонів рублів. Якщо півстоліття назад м. Петербург і навіть м. Рига мали більші обсяги зовнішнього товарообороту, то за останні п'ятнадцять років м. Одеса за обсягами цієї торгівлі вийшло на перше місце в Росії".

Торгівля основними обсягами товарів, що ввозилися і вивозилися через Одеський порт здійснювалась на місцевій біржі, де були постійно взірці товарів, особливо тих, що експортувались, де виробник і покупець могли безпосередньо контактувати.

Про обсяги роботи біржі свідчить факт, що на ній у цей період здійснювали торгівлю 60 маклерів. За їх роботу встановлювалась така плата:

• за товарні угоди - порівну з покупця і продавця: по піввідсотка з кожного;

• за перевідними векселями - по одній восьмій відсотка з продавця або векселеутримувача;

• за іншими грошовими та цінними паперами, так само, як і за страхування, - по одній восьмій відсотка з позичальника грошей і продавця кредитних зобов'язань, монет, золота, срібла;

• за оренди будинків, магазинів та ін. - один відсоток з кожної із сторін угоди.

До речі, біржовим маклерам дозволялося знижувати плату за послуги. З ініціативи одеських купців у цей період будується нове приміщення біржі (тепер тут філармонія) площею 1300 кв. м з верхнім і нижнім ярусами. Тут розміщувались торговий зал, кімната зразків товарів і виробів, приміщення для Арбітражної комісії, зборів купців та ін.

З інтенсифікацією розвитку портів Чорного моря серйозними конкурентами Одеського порту стають Миколаївський, Херсонський та Новоросійський порти, внаслідок чого значно знизилися обсяги товарообороту не тільки самого порту, а й Одеської біржі.

Якщо у 1890 - 1900 рр. щорічно в середньому експортувалось 90 млн. пудів зерна, то в 1913 р. - лише 70 млн. пудів. Роль зернового порту, а відтак і біржі перебирає на себе Миколаїв. Водночас різко збільшуються обсяги торгівлі борошном, цукром, олійними культурами, вовною, спиртом та ін. За експортом борошна твердих сортів пшениці Одеса вийшла на перше місце в Росії (1912 р. - 65,8%, 1913 р. - 58,4% загальноросійського експорту). Проте з початком Першої світової війни Одеська біржа закривається.

У 1923 р. біржа відновила свою діяльність, але вже під назвою Одеська товарна біржа, яка збереглася донині. Основним завданням біржі було вивчення попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію та інші товари, цінні папери, фрахт суден, обслуговування покупців і продавців на біржових торгах, встановлення і котирування цін на біржові товари, активізація міжбіржових операцій для поповнення місцевого ринку дефіцитними товарами і вивезення надлишків місцевих товарів, особливо сільськогосподарської продукції, в інші регіони.

У 1924-1925 рр. різко активізується робота біржі, що пов'язано з реалізацією планів нової економічної політики. Лише за один рік товарообіг на Одеській біржі збільшився з 25 млн. до 76 млн. рублів, або майже втричі.

У структурі біржової торгівлі і надалі провідне місце належить продовольчим і сільськогосподарським товарам [39].

Зменшення обсягів реалізації зерна і продуктів його переробки було зумовлено не зниженням врожайності, а початком державного регулювання ринку зерна (табл. 3).

Перелік та структура товарів, що реалізовувались на Одеській біржі, за роками,%

Таблиця З

Товари	1923-1 924рр.	1924-1925 рр.
Зерно	15,7	13,8
Інша сільськогосподарська продукція	7	5,9
Консерви та бакалійні товари	22,6	29,3
Текстиль (вовна, льон, коноплі та ін.)	11,3	18,6
Шкіра	2,6	4,8
Промислові товари, цінні папери та ін.	40,8	27,6

Однак через запровадження державного регулювання економіки та згортання ринкових відносин, що стали наслідком нової економічної політики, розквіт біржової діяльності тривав недовго. Відповідь партійно-державної монополії була однозначна - плановому господарству не потрібна біржова посередницька діяльність. Така державна політика призвела до закриття не тільки Одеської, а й інших бірж.

Миколаївська хлібна біржа

В історії розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції особливе місце посідає Миколаївська біржа. Виникнення цієї біржі тісно пов'язане з розвитком Миколаєва як центру торгівлі зерном та відвантаження його на експорт. Незважаючи на близькість Одеського порту, в Миколаєві концентрувалися значні обсяги зерна. Хлібна торгівля тут була досить своєрідна. Зерно (пшеницю, жито, овес, ячмінь) продавали місцеві селяни, колоністи (німці, греки, болгари), а також поміщики. Зерно у мішках підводами доставлялось за десятки, а то й сотні кілометрів. Частина зерна доставлялась водними шляхами. Коні і воли, гарби і вози, човни і малі судна - все рухалось з хлібом до Миколаєва. Борошно і крупи доставлялись з Київської, Чернігівської і Курської губерній. Ринок був переповнений пропозиціями, що призводило до зниження цін. Значну частину зерна посередники перекуповували за низькими цінами і відправляли до Одеського порту.

З відкриттям Миколаївського комерційного порту місто позбулося замкнутості, і вже з цього порту почали відправлятись торгові судна - як іноземні, так і вітчизняні. Значення Миколаєва як торговельного порту підвищилось після сполучення його залізницею з Кривим Рогом, Харковом, Дніпропетровськом. Усе це сприяло активному розвитку експорту зерна та продуктів його переробки. Вже в 1828 р. через Миколаївський порт на експорт було відправлено 33,6 млн. пудів зерна.

Починаючи з цього періоду, бурхливо розвивається експорт зерна з України. Майже половину валового збору пшениці, а в окремі роки і значно більше, відправлялось на світовий ринок. Особливо популярною у зарубіжних покупців була ярова пшениця сортів "Гірка" і "Сандомирка", що вирощувались у південних районах країни. Сорт "Гірка" за високий вміст клейковини дуже цінували мукомели європейських країн, особливо Англії. Основними конкурентами українського зерна на світовому ринку в цей період були США, Аргентина та Австралія.

Незважаючи на те, що зерно, вирощене на українських чорноземах, за своїми показниками не поступалося конкурентам, за чистотою, засміченістю воно було значно гіршим, що істотно позначалося на його ціні. Вже тоді зерно країн-конкурентів сортувалось за класами, за чистотою, вмістом клейковини, особливо те, що надходило з Американського континенту.

Великою проблемою як для Миколаївського порту, так і для інших портів, що здійснювали експорт зерна, була відсутність ємкостей для його накопичення і зберігання та організації завантаження на судна, тимчасом як у країнах-конкурентах уже були збудовані елеватори, які здійснювали всі операції, пов'язані з експортом зерна. Тільки в Чикаго, де вже успішно здійснювала торгівлю товарна біржа, в 1880 р. було 23 елеватори місткістю майже 31 млн. пудів зерна. У США була розроблена і чітко діяла система попереднього кредитування товаровиробників зерна.

Місцеві та іноземні купці зрозуміли, що проблеми, пов'язані з організацією торгівлі зерном і його експортуванням неможливо вирішити без створення в місті біржі.

Миколаївська біржа була заснована наприкінці 1885 р., що засвідчує і статут біржі, затверджений 13 грудня того ж року миколаївським градоначальником. Миколаївська біржа, як і всі інші біржі, що утворювались тоді в царській Росії, була підпорядкована Міністерству фінансів. Поточною діяльністю біржі керував Біржовий комітет, що обирався загальними зборами біржового товариства на три роки. Учасниками біржового товариства були купці першої та другої гільдій незалежно від їхнього місця проживання, які внесли встановлений Біржовим комітетом річний розмір плати за відвідання біржі.

З перших днів роботи біржа займається упорядкуванням торгівлі зерном та створенням необхідних умов для його реалізації на експорт. З ініціативи Біржового комітету в Миколаївському комерційному порту для розв'язання проблеми зберігання зерна було збудовано елеватор місткістю 760 тисяч пудів. Він був обладнаний найсучаснішим устаткуванням для розвантаження та завантаження зерна на баржі і пароплави, доочистки зерна і його сортування, що значно поліпшило кондиції експортного зерна. Для зручності користувачів воно могло зберігатись на елеваторі окремо за сортами і партіями кожного господаря. Розвантаження та приймання зерна здійснювалось із залізничних вагонів, возів та гарб, а також з водного транспорту. Велика увага приділялась зниженню тарифів за перевезення і фрахтування суден, упорядкуванню доставки зерна вантажним транспортом та боротьбі з перекупниками, котрі за безцінь скуповували зерно у селян.

Налагоджується випуск бюлетеня біржі, де для широкого загалу дається інформація про ціни на зерно, про зернові ринки світу та ін.

Загалом робота Біржового комітету полягала у вирішенні таких проблем [41]:

• організація біржової торгівлі та захист інтересів виробників і споживачів зерна;

• здійснення контролю за якістю зерна завдяки організації відповідних лабораторій;

• удосконалення вантажно-розвантажувальних робіт;

• захист інтересів миколаївських експортерів на зарубіжних ринках;

• розробка біржових сертифікатів на зерно та їх упровадження;

• поліпшення роботи порту і залізниці.

Завдяки здійсненню комплексу заходів Миколаївський порт, а отже, і Миколаївська біржа зайняли панівне місце в торгівлі зерном у царській Росії. Якщо за перший рік роботи біржі було продано (експортовано) 235 тис. тонн зерна, то в 1911 р. - 2,1 млн. тонн.

1886р.	1896р.	1906 р.	1911 р.	1914р.
14,7	69,0	119,0	133,4	54,8

Експорт зерна через Миколаївський комерційний порт, млн. пудів

Незважаючи на те, що біржа й далі здійснювала торгівлю зерном, друкувала звіти і котировки цін, уже наприкінці липня 1914р. торгове мореплавання і вивезення зерна на експорт припинилися у зв'язку з початком воєнних дій. Згодом і біржа перестала працювати.

Відродження діяльності Миколаївської біржі припадає на 1923 р. Проте через певні причини вона не зуміла відродити активну діяльність, і через чотири роки її було закрито.

Лише через 64 роки в Миколаєві було створено Чорноморську товарну біржу агропромислового комплексу, яка продовжує славні традиції Миколаївської хлібної біржі.

Київська біржа

З розвитком капіталізму в Росії Київ втратив не тільки історичне значення, а й почав перетворюватися на провінційне місто. Місцеві купці та банкіри звернулися до Київської міської думи з проханням заснувати в місті біржу, що дало б можливість залучити іногородніх купців або їхніх агентів, сприяло розвитку промисловості і встановленню більш стабільних та об'єктивних цін на основні продукти місцевого виробництва в інтересах виробників та покупців. Це й стало основним мотивом організації біржі, що помітно вплинула на розвиток біржової торгівлі в Україні.

Якщо Одеська і Миколаївська біржі спеціалізувались передусім на торгівлі хлібом на експорт, то Київська біржа займалася торгівлею цукром, зерном, насінням соняшнику, цінними паперами, векселями.

Київську біржу було засновано в 1865 р. Затверджений статут, окрім загальних правил, надавав Біржовому комітету право призначати та відкривати біржові збори на свій погляд. До компетенції біржового товариства входили обговорення справ, що стосувалися організації та утримання біржі, а також розгляд питань Біржового комітету, встановлення збору за відвідування біржі. Статутом визначався порядок взаємовідносин Біржового комітету з державними закладами та посадовими особами.

Статут давав можливість судити про організацію діяльності біржі. Він складався з чотирьох розділів: "Про біржу та її значення", "Про осіб, що відвідують біржу", "Про біржове товариство", "Про Біржовий комітет, його права та обов'язки". Як свідчить перший розділ, Київська біржа підпорядковувалась Міністерству фінансів, була відкрита щоденно, крім вихідних і святкових днів. Біржу мали право відвідувати особи всіх національностей і здійснювати торгівлю, укладати угоди в межах наданих їм прав; вони повинні були сплачувати щорічно певну плату на утримання біржового будинку та інші господарські потреби. Біржовий рік розпочинався 1 січня.

Як відомо, організовували торги на біржі маклери, чисельність яких регламентувалась Міністерством фінансів. На початку діяльності на біржі працювало 10 маклерів, з часом їх кількість збільшилася до 15. Заслуговує на увагу й організація такої служби на біржі, як артілі.

Біржові артілі функціонували при біржах, митницях, пристанях, залізничних станціях та в інших місцях оптової торгівлі для здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт, надання транспортно-експедиторських послуг, охорони, пакування. Артілі підпорядковувалися безпосередньо Біржовому комітету. До їх складу входило не менш ніж 25 членів. На етапі створення кожен член артілі повинен був внести до її статутного фонду не менше 200 рублів.

Статутний фонд призначався для виплати збитків, що виникали з вини артілі або її членів, його не можна було використовувати з іншою метою. Коли статутний фонд досягав 1000 рублів на кожного члена, внески більше не робилися.

Вищим органом артілі були збори членів артілі, кожен з яких мав один голос. Рішення приймалися простою більшістю. Для вирішення важливих питань потрібно було 2/3 голосів присутніх. До таких Питань належали:

• обирання старости, секретаря, кандидатів;

• збільшення або зменшення чисельності артілі;

• прийом нових членів;

• накладення штрафів;

• зміна статуту та внесення доповнень;

• ліквідація артілі.

Прибуток розподілявся поміж членів артілі на загальних зборах артільників.

Контроль за діяльністю артілі здійснював Київський біржовий комітет. Його розпорядження були обов'язковими для виконання. Біржовий комітет контролював порядок проведення загальних зборів артільників, здійснював ревізії.

Найважливішим товаром біржових угод, що укладалися на Київській біржі, був, звичайно, цукор. Окрім того, на біржі торгували зерном, спиртом, цінними паперами. На Київську біржу припадало понад 30% цукру, що реалізовувався Російською імперією. Експортувався лише цукор, вироблений на території України.

Слід зазначити, що в царській Росії були розроблені заходи, які стимулювали виробництво цукру. Так, наприклад, купців, що будували нові заводи, звільняли повністю від сплати акцизів перші три роки, а наступні чотири роки вони платили лише половину акцизу. Цукор з Київської біржі експортувався до Персії (близько 60%), Фінляндії, Китаю, Туреччини, Афганістану, Німеччини. Проте основна кількість угод здійснювалася на цукор, що реалізовувався на внутрішньому ринку.

Другими за значенням у торгівлі біржі були угоди із зерном.

Однак відсутність зерносховищ і високоякісних сортів ускладнювали торгівлю. Незважаючи на це, Біржовий комітет приділяв багато уваги торгівлі зерном. Про це свідчить його участь у загальнодержавних заходах щодо розвитку торгівлі, збільшення виробництва та поліпшення якості зерна і хлібопродуктів.

Обсяги реалізації на Київській товарній біржі були невеликими порівняно з провідними на той час біржами Одеси та Миколаєва. Та непересічне значення Київської біржі полягало в тому, що вона була основним центром біржової торгівлі цукром у Росії.

У 1913 р. в Україні діяло 11 бірж - у Києві, Миколаєві, Одесі, Харкові, Херсоні, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Бердянську, Кременчуку. Всі вони здійснювали торгівлю, як правило, сільськогосподарською продукцією, і лише на Київській, Харківській та Одеській біржах здійснювалися операції з цінними паперами.

Біржі цього періоду стають невід'ємною складовою ринкової економіки, їм належить істотна частка в оптовому товарному ринку.

Незважаючи на складний розвиток ринкової економіки у царській Росії, біржі, що функціонували на території України, відіграли важливу роль у становленні біржового ринку. Проте вже тоді рівень розвитку таких бірж, як Чиказька торгова, Лондонська цукрова, Токійська рисова "Доджіма", був набагато вищим. На цих біржах були освоєні форвардні контракти і розпочиналася торгівля ф'ючерсними контрактами з відповідною організацією торговельного процесу.