Загальна характеристика метатеорії соціальної комунікації
Рисунок, наведений вище, показує, що метатеорія соціальної комунікації займає центральне місце (служить ядром) системи соціально-комунікаційних наук. Це її місце у сфері наукового знання зумовлене тим, що вона є узагальнюючою теорією, а інші дисципліни — складовими науками, що узагальнюються теоріями соціальної комунікації.
Об'єктом метатеорії є соціальна комунікація в цілому, тобто усі види, рівні, форми, засоби і технології руху змістів у соціальному часі і просторі.
Предметом метатеорії служать не конкретні соціально-комунікаційні явища, а знання про ці явища, добуті приватними теоріями. Оскільки ці теорії відносяться до різних наукових комплексів, метатеорія соціальної комунікації здобуває статус міжнаукової узагальнюючої теорії.
. Крім пояснювальної, описової і прогностичної функцій, що виконуються всіма науковими теоріями, метатеорії мають особливі функції:
• трансляційну — перенесення узагальненого знання з однієї окремої дисципліни в іншу з метою поглиблення конкретних знань і розкриття загальних фундаментальних закономірностей і принципів досліджуваних предметів;
• стратегічну — орієнтація в напрямках подальших наукових пошуків;
• термінологічну — упорядкування й узгодження термінологічних систем складових наук;
• практичну — сприяння розв’язанню комплексних практичних проблем, що вимагають участі фахівців різного профілю;
• методологічну — уточнення об'єкта, предмета, меж і умов застосування конкретних теорій;
• загальнонаукову — розкриття змісту загальнонаукових категорій, що входять до апарау метатеорії; у даному випадку — поняття соціальної комунікації і похідних від нього;
• світоглядну — сприяння формуванню професійного світогляду фахівців (соціально-комунікаційних працівників).
Зміст метатеорій складається з узагальнення проблематики складових дисциплін, а також власної проблематики, пов'язаної з виконанням стратегічних, практичних, методологічних і загальнонаукових функцій.
Методичному апарату метатеорій не властиві такі методи емпіричного пізнання, як експеримент і спостереження, зате широко застосовуються методи порівняння, аналогії, типологізації, моделювання, формалізації. Метатеорії часто беруть на озброєння загальнонаукові методологічні підходи: системний, інформаційний, функціональний і ін. Відповідно до визначення метатеорії, джерелами знання, на основі якого вона виробляє узагальнюючі закономірності, типології, принципи, служить зміст окремих дисциплін, як фундаментальних наук, так і прикладних.
3. Висновки
1. У наш час склалася система соціально-комунікаційних наук, що включає людинознавчі, суспільствознавчі, біогуманітарні, культурознавчі, технічні й узагальнюючі дисципліни. Ця система охоплює як теоретичне, так і прикладне знання.
2. Завдяки розвитку системи соціально-комунікаційних наук з’явилися умови для формування узагальнюючої метатеорії соціальної комунікації, об'єктом якої є всі види, рівні, форми, засоби і технології соціальної комунікації в цілому, а предметом — знання про соціальну комунікацію, отримані складовими (межовими) дисциплінами.
3. Метатеорія соціальної комунікації є міжнауковою теорією й виконує такі особливі функції: трансляційну, стратегічну, термінологічну, практичну, методологічну, загальнонаукову, світоглядну, котрі забезпечують консолідацію й подальший розвиток системи соціально-комунікаційних наук.
4. Terra incognita. Система соціально-комунікаційних наук названа «гіпотетичною», тобто такою, що не володіє статусом достовірного й загальноприйнятого знання. Існування різних дисциплін, що включають до свого предмета ті чи інші комунікаційні проблеми, — факт безсумнівний. Однак ці дисципліни відірвані одна від одної, і їхні лідери (науковці) не усвідомлюють спільності досліджуваного ними об'єкта, а саме — соціальної комунікації. Чи можливе встановлення науково-інтеграційних зв'язків між ними, що перетворить суму знань у системне знання? Питання залишається відкритим. Зрозуміло одне, що без формування узагальнюючої метатеорії таке перетворення не можливе.