4. Таксономічні одиниці районування

На основі всебічного вивчення території країни й окремих її районів визначено комплекс природних умов, які зумовлюють продуктивність земель і природного середовища в цілому, і відібрані найважливіші показники, закладені в основу природно- сільськогосподарського районування. Як вже було відзначено, таксономічними одиницями районування з природно-сільськогосподарська зона (гірська область), провінція, округ, район.

Основна одиниця районування - природно-сільськогосподарська зона. Вона характеризується певним балансом тепла і вологи за вегетаційний період, особливостями грунтотворення і живлення рослин. Це відповідає конкретним типам або підтипам грунтів, рослинності, співвідношенню між ріллею, кормовими і лісовими угіддями, тій чи іншій структурі агротехнічних і меліоративних заходів. Комплексом природних умов визначаються зональний тип спеціалізації та системи ведення сільського господарства.

У межах зон виділяють природно-сільськогосподарські провінції, які характеризуються специфічними особливостями ґрунтового покриву, пов'язаними з макрокліматом і річним ходом змін його елементів. Провінції розрізняються змінами агрокліматичних показників:

• коефіцієнта континентальності клімату;

• суми температур повітря вище 10° С;

• коефіцієнта річного атмосферного зволоження (відношення опадів до випаровування);

• кліматичного індексу біологічної продуктивності в балах відносно середньої продуктивності;

• суворості та сніжності зими;

• тепло- і вологозабезпеченості вегетаційного періоду.

Провінції поділяються на природно-сільськогосподарські округи, які характеризуються добре вираженими геоморфологічними і гідрологічними особливостями, складом ґрунтотворних порід, переважаючим типом грунтотворення, а також мікро- і мезокліматом. Виділення округів проводиться на основі врахування узагальнених типів рельєфу, головних типів і підтипів ґрунтів, їхнього гранулометричного складу і дренованості території.

Значні території природно-сільськогосподарських зон, провінцій і округів потребують більш детального районування з виділенням природно- сільськогосподарських районів. Таке районування побудоване на докладному вивченні місцевих природних умов (рельєф місцевості, кліматичні умови, ґрунтотворні породи, структура ґрунтового покриву, умови зволоження і т. п.).

На стадії безпосереднього складання схеми природно-сільськогосподарського районування межі природно-сільськогосподарських зон, провінцій та округів проводять у два етапи: на першому - виходячи з вимог до змісту відповідного таксона, на другому - уточненням із таким розрахунком, щоб межі вищих таксонів збігалися з межами природно-сільськогосподарських районів.

Схему природно-сільськогосподарського районування розробляють послідовно - від найвищих таксономічних одиниць (природно-сільськогосподарські зони й гірські округи) до нижчих (провінції, округи, райони). Для кожної таксономічної одиниці враховують притаманні їй поєднання природних умов і пов'язані з ними особливості використання земельного фонду, передусім сільськогосподарського.

Оскільки природно-сільськогосподарським зонам властивий комплекс ґрунтового- кліматичних показників, що зумовлюють утворення зональних типів і підтипів ґрунтів, межі зон збігаються з ареалами зональних ґрунтів. Отже, у зонах домінують певні типи й підтипи ґрунтів, із чим пов'язані відповідні особливості сільськогосподарського виробництва, співвідношення між різними сільськогосподарськими та іншими земельними угіддями (наприклад, лісовими).

Природно-сільськогосподарські провінції, які являють собою складові зон, виділяють за наростанням континентальності клімату і з урахуванням біологічної продуктивності земель. Межі провінцій, як правило, збігаються з природними рубежами, якими є, зокрема, долини великих річок (Дніпро, Молочна).

Межі природно-сільськогосподарських округів, що відзначаються, насамперед, специфікою будови поверхні, складом та характером ґрунтотворних порід, установлено з урахуванням геоморфологічного районування, яке грунтується на цих показниках.

Найважливішим етапом природно-сільськогосподарського районування є виділення районів, які відповідають його основному (найнижчому) таксономічному рівню. При делімітації меж природно-сільськогосподарських районів їхні межі встановлюють в ув'язці з матеріалами (схемами) існуючих районувань (геоморфологічне, фізико- географічне, геоботанічне, агрокліматичне) та ін.

Беруть до уваги основні показники, що значно впливають на продуктивність земель і, таким чином, є критеріями виокремлення природно-сільськогосподарських районів. Поряд із ґрунтовим фактором враховують провідний показник районування - ступінь еродованості (у тому числі дефльованості), а також дренованість території, з якою пов'язаний гігроморфізм ґрунтів.

Одними з найважливіших показників, які беруть до уваги при районуванні, є агрокліматичні. Це зумовлено необхідністю розподілу природно-сільськогосподарських регіонів на території, однорідні за кліматичними умовами, що досягається регламентацією допустимих коливань кліматичних показників у межах природно-сільськогосподарських районів. Згадана регламентація стосується, передусім, гідротермічних коефіцієнтів та суми ефективних температур.

З метою обґрунтування меж природно-сільськогосподарських районів складають спеціальні картосхеми, на яких зафіксовано питому вагу змитих, дефльованих, засолених і перезволожених ґрунтів.