Функції культурології
Дослідницька
Інваріантно-прогностична
Програмно-орієнтована
Принципи культурології
Історизму
Науковості
Системності
Інтегративності
Рівноправності
Культурологія є однією з рівноправних наук гуманітарного циклу. Вона близька до філософії, використовує її закони, категорії, поняття. Вона є теоретичним базисом проблем, які вивчає історія, політологія. Вона пов’язана з економікою і правознавством.
В системі природничих наук вона забезпечує створення нової техніки, формує соціальне замовлення на природничі дослідження, забезпечує адаптацію індивіда у новому інформаційному суспільстві.
Отже, специфіка культурології полягає в тому, що вона досліджує особливий об’єкт, який включає матеріальне і духовне. Тому культурологія об’єднує гуманітарні і природничі науки.
На сьогодні не існує єдиного визначення поняття “культурологічні знання”.
Структурно їх можна поділити на такі групи:
Знання про розвиток матеріального світу і формування духовності.
Знання є основою існування індивіда і є найбільшою цінністю в розвитку всесвіту.
Культурологічні знання є найбільш давніми. Вони охоплюють період від першого набутого досвіду в збиранні і полюванні до наших днів.
Знання стало засобом отримання прибутку, джерелом багатства.
Глибокі культурологічні знання розвивають абстрактне мислення, дозволяють систематизувати явища різних наук, побачити в них мистецтво гармонії світу, зробити прогнози на майбутнє та нові наукові відкриття.
Отже, культурологічні знання забезпечують:
1. Загальний інтелектуальний рівень.
2. Можливість самостійно створювати нове.
3. Швидку адаптацію до нової техніки, технології, ринкових відносин.
Поняття “культура”, структура культури
Первісно термін “культура” означав “обробка ґрунту”, тобто зміни в природі під впливом людини. Вже у цьому змісті було підкреслено важливу особливість культури – її людський фактор.
З часом цей термін став означати освіту, виховання, розвиток.
Термін “культура” вперше до наукового обігу був уведений у Стародавньому Римі. Термін “культура” зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона. Тоді філософ пов’язав його з культурою розуму.
Як самостійна наукова категорія “культура” фіксується у працях німецького юриста С. Пуфендорфа. Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини.
У подальшому слово “культура” отримало ще більше узагальнення і стало означати сукупність благ і цінностей, створених людськими спільнотами.
Єдиного визначення поняття “культура” немає. Їх виділяють понад 500.
КУЛЬТУРА (лат. “вшанування богів, предків”) – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які мають значення для людини.
Культура не існує окремо від людини. Це природа, перетворена людиною. Вона містить пам’ять народу. Через культуру кожне нове покоління, вступаючи в життя, відчуває себе частинкою народу. Прилучаючись до культури, людина стає людиною.
Культура не буває абсолютно замкнутою, у кожній культурі, за всієї її унікальності, є все ж дещо схоже з культурами інших народів.
Виділяють культуру матеріальну і духовну.
Матеріальна культура – це перетворення природних матеріалів та енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Вона створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує запити їх задоволення. Це будівлі, споруди, інструменти, обладнання, транспорт, засоби зв’язку, технології тощо.
Духовна культура – це продукти духовної діяльності людини – поняття, вірування, уявлення, почуття, переживання. Вона задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби.
Поняття “культура” тісно співвідноситься з уявленням про цивілізацію. Іноді “цивілізація” є синонімом терміна “культура”, але частіше їх розрізняють.
Цивілізацію характеризують або як особливий етап в розвитку культури, який демонструє її видатні досягнення (появу писемності, міст, національних держав тощо), або як кінцевий момент існування будь-якої культури, який виражає її занепад, виродження.
В одному тлумаченні цивілізація може виражати єдиний загальнолюдський характер, цінність усіх культур, а в іншому – поверхневий шар людського буття. В останньому випадку культуру розглядають як прояв духовної сутності людини, а цивілізацію як втілення технічного, технологічного аспекту, пов’язаного із задоволенням зростаючих матеріальних потреб людей.
З середини 18 століття поняття “цивілізація” вживається для характеристики якісного стану суспільства, маючи на увазі його зрілість. Воно означає загальний рівень культурного розвитку, має значення всього найкращого, що створене людиною. На відміну від культури, поняття “цивілізація” вказує на рівень матеріального, науково-технічного розвитку суспільства, який може сприяти духовній творчості.
Природа культури має якісний, а не кількісний характер. Тому не може бути “більше” або “менше” культури. Вона або є, або її немає. Цивілізація рухається тільки вперед. Тому її можна назвати долею будь-якої культури.
Виділяють два основних типи цивілізацій:
Західний
Східний
Західна цивілізація спирається на ідею антропоцентризму. Вона прагне до наукового, раціонального пізнання світу і його практичної зміни у власних інтересах, завдяки використанню техніки і технології.
Східна цивілізація поділяє позицію космоцентризму, підкреслює індивідуальний характер ставлення людини до світу. Людина повинна діяти у згоді з природою.
Прогрес людства вчені вбачають у синтезі досягнень культур Сходу та Заходу.
Отже, матеріальним носієм культури є цивілізація.
Виділяють 3 основні види культури:
Класична
Модерністська
Постмодерністська
Класична культура (19ст.) задає уявлення про єдиний прогресивний, культурно-історичний процес розвитку людства, яке, керуючись розумом, прагне досягти універсальних цінностей добра, гуманізму, справедливості, істинності.
Модерністська (20ст.) заперечує ідею загальнолюдської культури, відмовляється від єдиної інтерпретації смислу культурних цінностей. Висувається ідея співіснування окремих культур.
Постмодерністська (кінець 20ст. – наш час) пов’язує культуру з множинністю творчих інтерпретацій. Такі види культурної діяльності, як релігія, мораль, мистецтво націлені на прагнення людини до осмислення життя, шукання його смислу.
Наше суспільство знаходиться в періоді перелому. А у перехідних суспільствах втрачається чіткість критеріїв розрізнення базової культури, з’являється нездатність суспільства розрізняти “культурне” і “некультурне”. З’являється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді (ще недавно твори авангардизму вважалися антикультурними, а зараз –- взірець культурного поступу). Відбувається втрата еталонних зразків культури.
Причиною культурної кризи є протиріччя між розвитком матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей і прагнень. Розвиток матеріальної культури випереджає ріст духовних. Інтереси людей зміщуються у бік “культури речей”.
Передумовою кризи сучасної культури у духовній сфері став розрив між двома типами мислення: технократичним і гуманітарним.
Технократичний підхід орієнтується на ідею “підкорення природи”. Оволодіння світом за допомогою науки і техніки, удосконалення розумових здібностей людини.
Гуманітарний підхід зосереджується на дослідженнях духовного світу людини, який не піддається поясненню наукою.
Криза сучасної культури проявилася у створенні так званої “масової культури” – популярної, комерційної культури, яка реалізується шляхом індустрії розваг.
На відміну від високої, елітарної культури, яка була завжди орієнтована на інтелектуальну, думаючу людину, масова культура свідомо орієнтується на масового споживача.
Масова культура створюється і нав’язується зверху майстрами-професіоналами іноді на високому рівні. Але якість її творів визначається лише комерційним успіхом.
Масова культура є надзвичайно прибутковою справою, особливим типом бізнесу (шоу-бізнесу). Творення культури поставлене на промисловий рівень. Будь-яке художнє явище стає товаром.
Головним засобом дії масової культури стає імідж(образ), уявлення про речі та людей, цілеспрямовано сформоване засобами масової інформації, зокрема рекламою.
Масова культура спрощує культурні цінності, робить ставку на видовищність, штампи, стереотипи. Вона не вимагає від людини емоційних зусиль, витрат розумової енергії. Почуттів, волі, тобто того, що вимагає серйозне мистецтво(елітарна культура). Масова культура тільки створює пародію на високу культуру, паразитуючи на ній.
Найпопулярніші жанри масової культури: мелодрама, фільми жахів, порнофільми, детективний роман, вестерн, мюзикл, комікс. Ці жанри мають вкрай низький естетичний зміст, всіляко експлуатують теми насильства, вульгарного гумору, еротики. В межах цих жанрів створюються спрощені “ версії життя ”, які зводять соціальне зло до психологічних і моральних факторів.
Вестерн – пригодницькі фільми або літературні твори, дія яких розгортається у другій половині 19 століття у західних штатах США і героями яких є ковбої.
Мюзикл – сценічний музичний твір комедійного характеру.
Комікс – оповіді в картинках з короткими коментарями до змісту.
Подібні псевдо цінності культури для широкого вжитку одержали назву “кітч”, “кіч”(з німецької перекладається “вуличне сміття”, “продавати задешево”). Кітч має всі ознаки культури, крім її змісту. Це – культура за формою і анти культура за змістом.
Яскравим прикладом кітчів є мильні опери – мексиканські та бразильські серіали. Вони розраховані на первинний рівень сприйняття й художнього мислення, на примітивну, естетично нерозвинену людину. Це фільми для “бідних людей”, бідних, насамперед, духовно.
Мелодрама – драматичний твір з надто підкресленими афектами, герої якого відрізняються надзвичайною долею, перебільшеними пристрастями та потрапляють у несподівані ситуації; позитивні герої неодмінно перемагають негативних (злодіїв)
Один із елементів масової культури – шоу. Це англійське слово, яке у перекладі означає “масове видовище”. Відомі шоу – “Останній герой”, “Фабрика зірок”, “Великий брат”, “Мексиканські канікули”, “Х – фактор”, “Танці з зірками”, “Вагітна в 16” та інші. Усі вони розраховані на психологічний вплив на глядача.
Масова культура зачіпає примітивні людські почуття і тому відповідає смакам масової публіки. Знімаючи стрес і напругу, вона нав’язує певні стереотипи мислення.
Ще однією передумовою культурної кризи стали “глобальні проблеми сучасності” (за австрійським вченим К.Лоренцем): перенаселення землі, руйнування природного середовища, прискорений розвиток техніки, нетерпимість людей до дискомфорту, ріст патології у дітей, уніфікація (однодумці) поглядів, розрив з традиціями, ядерна зброя.
Перспективи виживання людства пов’язують із значним обмеженням такої діяльності і навіть припиненням техніко-економічного росту, внутрішнім перетворенням людини, її орієнтацією на духовні цінності.