Поняття і терміни

Радянізація – політика запровадження в усіх сферах життя населення нових територій радянської моделі тоталітаризму. Проводилась із застосуванням репресій.

Одразу була проведена конфіскація поміщицьких і церковних земель, здійснена націоналізація банків і великої промисловості. Була заборонена діяльність усіх політичних партій – українських, єврейських, польських. Припинили діяльність громадські, культурні, наукові організації, зокрема «Просвіта», Наукове Товариство імені Т.Шевченка. Були закриті всі нерадянські засоби масової інформації (газети, часописи тощо).Проводились арешти лідерів багатьох легальних партій. Все активніше починали діяти органи НКВС. Справжньою трагедією для Західної України стала насильницька депортація частини населення на схід.

Поняття і терміни

Депортація – примусове переселення людей до іншого регіону країни або їх вислання за межі держави.

Депортація населення Західної України пройшла в кілька етапів.

Перший етап депортації припадає на лютий 1940 р. До Сибіру та Казахстану були відправлені представники польської адміністрації, військові, різні чиновники та члени їх сімей. Серед них були й українці, які свого часу перебували на польській службі.

На початку квітня 1940 р. розпочався другий етап масового виселення, який охопив декілька груп населення, в першу чергу, діячів громадських і політичних організацій Східної Галичини. Серед виселених були не тільки українські націоналісти, але й члени колишньої Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Окрему групу спецпереселенців становили так звані «класові вороги»: підприємці, купці, заможні селяни.

Третю хвилю переселенців (червень 1940 р.) склали втікачі з Польщі, у більшості – євреї. До них приєднали членів місцевої єврейської громади, сіоністських і релігійних єврейських діячів, представників єврейських партій (Бунду, Поалей-Ціон та ін.), заможного єврейства.

Негайній і безумовній депортації підлягали всі ті, в лояльності кого сталінське керівництво не було впевнене. Особливо це стосувалося окремих прикордонних районів. З галицького краю, зокрема, було депортовано майже кожного 10-го жителя.

Встановлення радянської влади супроводжувалося стандартними діями, які пройшли вже апробацію на Наддніпрянщині. 1940-го р. були націоналізовані понад 2 200 промислових підприємств, ліквідована кооперативна та приватна торгівля. На підприємствах та в установах створювалися партійні, профспілкові та комсомольські осередки.

На націоналізованих підприємствах вводився 8-годинний робочий день, вдалося ліквідувати безробіття. Була збільшена заробітна плата працівникам освіти та медицини, бо саме на них нова влада робила ставку в ході політики радянізації.

Одним із заходів радянської влади стала колективізація сільського господарства. На кінець 1939 р. було конфісковано поміщицькі, монастирські землі та землі державних чиновників. Частину їх роздали селянам, інша мала стати базою для створення колективних господарств.

На початок літа 1941 р. кількість колгоспів у західних областях України перевищувала 2 500. Вони об'єднували понад 170 тис. господарств, або 13% селянських дворів. Основними учасниками колгоспного руху стали бідняки чи колишні наймити, які не мали ні землі, ні худоби, ні сільськогосподарського реманенту. Незважаючи на те, що колгоспникам надавались значні пільги та технічна допомога, середні та заможні селяни не бажали йти до колгоспів. Тому ці кращі господарі зазнали масової депортації.

Важливим заходом підвищення авторитету нової влади серед українського населення стала політика деполонізації та українізації. Ліквідувалися польська модель управління, системи освіти, українці займали відповідальні посади в адміністративному апараті.

Широко запроваджувалася українська мова. На середину 1940 р. у Західній Україні діяло близько 7 тис. державних шкіл, 6 тис. з них проводило навчання українською мовою. Українським став репертуар театральних вистав, українізувалися преса та більшість видавництв. Створювалось багато різноманітних національних творчих колективів: хорових, танцювальних, драматичних. Із східних регіонів України у Галичину завозилась велика кількість книг українською мовою. У Львові було засновано філіал Академії Наук Української РСР.

Втім, разом з науковцями, інженерами, медичними працівниками, діячами освіти та культури зі Східної України прибуло чимало партійних активістів, які мали завдання активно утверджувати радянські цінності. Українізація була жорстко обмежена рамками радянської системи.

Політика радянізації торкнулася і проблем церкви. У повну залежність від Московського патріархату було поставлено православну церкву на західноукраїнських землях, зазнала переслідувань і жорстоких репресій грека-католицька церква.

З самого початку утвердження радянської влади на західноукраїнських землях єдиною силою, яка вела з нею активну боротьбу, була Організація Українських Націоналістів (ОУН).

ЇЇ члени поширювали антирадянські листівки, вивішували синьо-жовті прапори, підпалювали радянські установи, вдавались навіть до терору проти представників нової влади. За свідченням радянського розвідника П.Судоплатова, контррозвідка ОУН без особливих проблем зуміла вислідити явочні квартири НКВС у Львові. Причиною цього стала курйозна деталь: всі працівники НКВС носили під плащами чоботи. Навіть за наявності цивільного одягу, ця, на перший погляд, дрібниця давала можливість агентам ОУН вирізняти енкаведистів серед натовпу та випадкових перехожих і супроводжувати їх непомітно аж до конспіративних квартир.

Документ

Із спогадів очевидців

„Накупивши кольорових нічних сорочок в комісійних крамницях, їхні жінки (мається на увазі дружини радянських офіцерів – ред.) з задоволенням проходжалися в них вулицями міста, будучи певними, що придбали „хороші плаття”. ...З’явилися нові назви вулиць, пам’ятники Леніну та Сталіну, державні підприємства, державні школи, державні газети, тобто все стало нашим. У місто наїхало багато злих облич, на вулицях і в установах частіше стали лунати російські матюки, а простакуваті російські матрони, жінки офіцерів, мили яблука в унітазах і дивувалися, як воно гарно миє. Голодні червоноармійці, мов сарана змітали всі харчі з багатих єврейських крамничок, їли навіть дріжджі... На вулицях спостерігалося щоразу більше нових пришельців зі Сходу: косоокі, монгольські обличчя з широкими вилицями; присадкуваті опасисті московки з яскраво підмальованими губами, ясно фарбованим волоссям, що вели себе самовпевнено, з нахабною крикливістю. Частіше зустрічалися п’яниці. Місто поволі почало втрачати свій первісний вигляд, свою духовну притаманність, ознаку приналежності до західної культури”.

Запитання до документа

Який аспект політики радянізації відбиває документ

4. Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР

26 червня 1940 р. радянський нарком В.Молотов вручив румунському послу ноту ультимативного характеру з вимогою передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Відповідно до радянсько-німецьких договорів ці території належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Розуміючи безперспективність опору, Румунія змушена була погодитись.

28 червня 1940 р. радянські війська під командуванням Г.Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північного Буковиною.

Українці, які складали певний відсоток населення цих областей, довгі роки перебували під владою різних іноземних держав. Українське населення постійно 1потерпало від утисків місцевої влади, жило у надзвичайно складних умовах. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона бессарабців-молдован, українців, росіян, євреїв та ін. емігрували до Америки, перейшли на радянську територію. Входження до складу України відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та придунайських українських земель до складу УРСР. Північна Бессарабія і колишня Молдавська Автономна РСР 15 серпня 1940 р. були об'єднані в складі новоствореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (МРСР).

Нова влада не з’ясовувала бажання народу, натомість запровадила політику радянізації, вже випробувану в Західній Україні. Активно проводилася націоналізації промисловості та торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася організація колгоспів тощо.

Поширювалися репресії, які спочатку захопили «класово-ворожі елементи» – державних чиновників румунської адміністрації, представників політичних партій і українських, румунських, польських, єврейських організацій. Згодом сталінські репресії були скеровані на бессарабських комуністів.

Усього протягом 1940 – червня 1941 рр. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР було депортовано близько 90 тис. «соціально-небезпечних елементів», більшість з яких загинула.

Втім, значні успіхи були досягнуті в розвитку освіти. Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин: румунською, російською, єврейською, німецькою та польською, Система освіти відчутно демократизувалася: набагато більша частина населення здобула можливість отримання загальної та професійної освіти.

Відчутно поліпшилося медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 р. у Буковині існувало 72 лікувальних заклади зі штатом 112 лікарів, то після включення її до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.

Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі наслідки для частини населення, яка зазнала страждань від репресій і соціальних експериментів сталінського режиму. Але, разом з тим, вперше за багато століть в межах однієї держави опинилися майже всі території, які були заселені етнічними українцями. Саме цей поворот подій відповідав настроям основної маси населення. Хоч і не надовго, ці українські території були виведені із стану війни.

Запитання і завдання

1. Хто підписав радянсько-німецький пакт про ненапад?

2. Коли розпочалася Друга світова війна?

3. Чи правильно те, що з підписанням «Договору про дружбу та державний кордон» СРСР і Німеччина остаточно поділили сфери впливу в Європі?

4. До складу яких країн входили українські землі напередодні Другої світової війни?

5. По якій лінії мала проходити межа сфери інтересів Німеччини та СРСР за «пактом Молотова – Ріббентропа»?

6. Дайте визначення понять «радянізація», «депортація».

7. У які регіони виселялося населення Західної України під час насильницької депортації у 1940 р.?

8. Визначте хронологічну послідовність подій:

– підписання «Договору про дружбу та державний кордон»;

– початок Другої світової війни;

– підписання «пакту Молотова – Ріббентропа».

9. Покажіть на карті, яких політичних і адміністративно-територіальних змін зазнали українські землі протягом 1939-1940 рр.

10. У чому полягає суперечливість характеру радянізації на землях Західної України, Північної Буковини та Бессарабії?

11. Що спільного, а що відмінного було при встановленні радянської влади в Східній Галичині та Північній Буковині і Бессарабії?

12. Події 1939-1940 рр. на українських землях історики тлумачать як «анексію»,«возз'єднання», «включення до складу СРСР». Який вислів Ви вважаєте правильним? Свою точку зору обґрунтуйте.

13. Деякі історики вважають, що, підписавши пакт з Німеччиною та взявши участь в розподілі Польщі, СРСР сприяв розв'язанню Другої світової війни. Чи згодні Ви з такою точкою зору?

14. Які заходи радянської влади, на Вашу думку, мали наразитися на найактивніший опір з боку західноукраїнського населення? Чому?

15. Швейцарському історику В.Хоферу належать слова: «Сталося виняткове явище – договір уклали між собою антифашист №1 Сталін і анти більшовик №1 Гітлер. При цьому кожен з них зрадив свою ідеологію: Сталін зрадив світовий комуністичний рух.., а Гітлер поводився так, нібито відмовився від планів щодо завоювання життєвого простору на Сході». Як Ви розумієте вислів швейцарського історика? Чи згодні Ви з його думкою?