2. Завдання та функції контролю в митних органах.

До основних завдань контролю на сучасному етапі реформування економіки України відносяться:

• Обстеження стану оперативно-службової діяльності структурних підрозділів митного органу;

• Попередження фактів порушень і зловживань посадовими особами митного органу;

• Установлення посадових осіб, неправомірні дії яких призвели до порушення законодавства й до збитків, заподіяних Державному бюджету України або громадянину;

• Виявлення та мобілізація резервів мобілізації додаткових надходжень до бюджету;

• Вивчення позитивного досвіду з метою його поширення в інших митних органах.

Тобто контроль здійснюється з метою виявлення і вивчення фактичного стану справ, порівняння його з поставленими цілями для оцінки проведеної діяльності, вжиття заходів по усуненню виявлених порушень.

Серед основних функцій контролю є:

• Інформаційна, яка полягає в тому, що підчас здійснення контролю отримані результати (інформація) є підставою для прийняття відповідним суб’єктом рішень і проведення коригуючи дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об’єкта, що контролюється. Інформація повинна бути правдивою, об’єктивною, своєчасною та оперативною, а також містити необхідні данні, що дозволяє її швидше вивчати і на її основі приймати оптимальні управлінські рішення;

• Профілактична, яка полягає у попередженні спроможності до здіснення зловживань, виявлення різного роду порушень дисципліни і законності. В умовах ринку вся господарська діяльність підприємства підлягає контролю, що спонукає організаторів і виконавців виробництва відповідально ставитись до своїх обов’язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують недбалість та зловживання. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх усуненню, реалізуючи при цьому профілактичну функцію;

• Інструктивна, яка полягає у застосуванні суб’єктами контролю набутих наукових знань, вивчених прогресивних прийомів і способів вивчення об’єктів контролю.

Виходячи з того, що контроль є однією з функцій управління, йому властиві загальні принципи управління, головними серед яких є:

1. принцип плановості, що визначається природою організації управління;

2. принцип системності означає, що при проведенні контрольних заходів повинні розглядатися всі сторони об’єкта контролю і вся система його взаємозв’язків по вертикалі і горизонталі структури управління;

3. принцип безперервності означає, що всі об’єкти контролю (керована система) підлягають постійному здійснюваному суб’єктами контролю (керуючою системою) попередньому оперативному і періодичному наступному контролеві в терміни, установлені виходячи з умов, характеру і властивостей їхньої діяльності;

4. принцип об’єктивності визначає правильне, повне й об’єктивне пояснення результатів контролю на основі зіставлення змісту перевірених фактів із законними, основними положеннями, інструкціями і розпорядженнями керівних органів, що регулюють діяльність, що перевіряється, і дії посадових осіб при їх виконанні;

5. принцип ефективності та дієвості контролю виявляється у своєчасності і повноті виявлення відхилень від заданого, їхніх причин і винуватців, а також оперативності у виправленні допущених негативних результатів і забезпеченні відшкодування нанесеного матеріального збитку;

6. принцип економічності, який передбачає здійснення контролю з найменшими затратами, оптимальною кількістю працівників, які володіють спеціальними знаннями і навичками контрольної роботи;

7. принцип раціональності, полягає у здійсненні контролю без певних труднощів і значних витрат;

8. принцип повноти, який полягає у виявлені та детальному вивченні всіх фактів, що мають значення для контролю. Дотримання цього принципу дозволяє на підставі всіх виявлених суттєвих і несуттєвих фактів з’ясувати причини незадовільного стану підконтрольного об’єкта.

3. Класифікація організаційних форм економічного контролю. (Види контролю. Предмет контролю та його об’єкти.)

Під класифікацією в науці про контроль розуміють розподіл видів контролю за певними ознаками, які притаманні одним видам та відсутні у інших. У цьому полягає сутність класифікації як засобу необхідного групування множини видів контролю.

Необхідність класифікації контролю полягає у:

• науковій розробці питань теорії контролю;

• подальшому удосконаленню практики контролю в митних органах;

• підвищенні ефективності та якості всієї контрольно-ревізійної роботи;

• подальшій розробці методології контролю.

Основними ознаками загальної класифікації контролю в митних органах є:

1. повнота охоплення діяльності митного органу, що контролюється. З цього приводу контроль розподіляється на:

• повний, який охоплює всі сторони діяльності митного органу, що вивчається, всі ділянки його роботи;

• частковий, коли перевіряються тільки окремі напрямки діяльності митного органу;

• наскрізний, що проводиться одночасно в декількох митних органах, які підпорядковуються регіональній митниці;

2. повноти вивчення оперативно-службової діяльності структурних підрозділів митного органу. За цією ознакою розрізняють контроль:

• суцільний, де перевіряються всі документи, в яких відображені факти діяльності за весь період, що контролюється;

• вибірковий, який передбачає вивчення не всіх, а лише певної частини документів, що відбираються на підставі науково обґрунтованої схеми за той чи інший період часу;

• комбінований, в ході якого одна частина документів та інформації суцільно, а інша вибірково;

3. етапи контролю, а саме:

• попередній, основними функціями якого слід вважати розробку процедури і правил поведінки працівників у процесі реалізації прийнятих планів;

• поточний, який здійснюється в процесі оперативно-службової діяльності структурних підрозділів митного органу по всьому ланцюжку ієрархії управління та спрямований на попередження можливих зловживань і можливих труднощів;

• наступний, який охоплює перевірку правильності чи законності здійснення діяльності посадових осіб митного органу (митне оформлення товарів, застосування заходів тарифного і нетарифного регулювання; визначення митної вартості й країни походження товарів; організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил), виявляє порушення і зловживання, а також дає можливість розробити заходи щодо усунення недоліків та їх попередження в майбутньому;

4. періодичність проведення контролю: перманентний, який триває безперервно, постійно; періодичний контроль, який здійснюється через певні проміжки часу, повторюється час від часу;

5. методи здійснення:

• перевірка, під якою розуміють вивчення окремих питань оперативно-службової діяльності митних органів або дій апарату управління;

• аудит;

• інвентаризація – як перевірка наявності та стану об’єкта контролю, що здійснюється шляхом спостереження, вимірювання, реєстрації та порівняння отриманих даних;

• економічний аналіз – як система прийомів, яка використовується у контролі для розкриття причинних зв’язків, що обумовлюють результати явищ і процесів;

• ревізія;

6. статус здійснення – державний, відомчий;

7. відношення до митного органу:

• зовнішній, що здійснюється суб’єктами контролю, які не входять до складу структурного підрозділу Центрального апарату ДМС України;

• внутрішній, який здійснюється органом внутрішнього контролю (контрольно-ревізійний відділ при Центральному апараті ДМС України). Внутрішній контроль спрямований на те, щоб перевірити законність діяльності митного органу, структурних підрозділів і попередження фактів порушень та зловживань посадовими особами митного органу.

Предмет та методи здійснення контролю випливають і змінюються із розвитком суспільства і залежить від розвитку системи митних органів, збільшенні повноважень та характеру відносин як до Державного бюджету так і до суб’єктів ЗЕД. На сьогоднішній день предметом застосування контролю є комплекс процесів і фінансових відносин невиробничої сфери.

Об’єкт контролю – це, те що підлягає вивченню або перевірці. Втім контролюється не митний орган, а його діяльність, тобто явища і факти життя структурних підрозділів. Одним із найбільш головних об’єктів контролю в митних органах є центри відповідальності, тобто будь-яка організаційна одиниця, що очолюється керівництвом, яке відповідає за її діяльність.

Контроль виражається певною системою категорій, підпорядкованих їм понять, які в кінцевому рахунку визначають метод цієї науки.

Під методологією контролю слід розуміти вчення про метод наукового дослідження, тобто знання всієї сукупності способів і прийомів теоретичного пізнання явищ та процесів, що виникають в управлінні митною справою в Україні з точки зору їх законності, доцільності і достовірності. В прямому розумінні методологія контролю є вченням про методи, які застосовуються в науці контролю для вивчення предмету її пізнання.

Методи здійснення контролю, як і його предмет виникають та змінюються разом з розвитком суспільства. Вони залежать від рівня розвитку виробничих сил та характеру виробничих відносин. Метод представляє собою сукупність прийомів. Прийом – це момент методу.

В науці про контроль застосовують наступні загальнонаукові методичні прийоми дослідження: спостереження і експеримент; ідеалізація і формалізація; аналіз і синтез; індукція і дедукція, гіпотеза і аналогія; вимірювання і обчислення; опис і порівняння. Специфічність загальних наукових методичних прийомів в науці про контроль проявляється в залежності від об’єктів пізнання, технічних засобів, які застосовуються дослідниками, умов, в яких здійснюється процес пізнання.

Використання того чи іншого методичного прийому (їх комбінації) визначається метою і завданнями контролю, характером явищ і специфікою діяльності структурних підрозділів митного органу, які вивчаються. Вибір доцільних методичних прийомів контролю в значній мірі залежить від суб’єктивних факторів – від кадрів, які здійснюють контроль, і рівня їх спеціальної, економічної, юридичної підготовки, досвіду і знань специфіки галузі, що перевіряється.

Методичні прийоми контролю оцінюються за критеріями: а) ефективності – досягнення поставленої мети, результативності, точності дослідження, придатності для практики; б) простоти і надійності – доступності досліднику, достовірності результатів дослідження; в) відсутності шкоди – етичності при спілкуванні з людьми, відсутності матеріальної і моральної шкоди; г) економічності – економії часу і засобів на дослідження; д) науковості – застосуванні методичних прийомів, що обґрунтовані наукою.

Таким чином, під методом контролю розуміють сукупність прийомів за допомогою яких вивчається предмет контролю. На практиці методом контролю називають способи здійснення попереднього, поточного і наступного контролю за діяльністю митних органів з точки зору дотримання законності, доцільності, достовірності, ефективності здійснення діяльності митного органу на підставі звітної, нормативної та іншої інформації з поєднанням дослідження фактичного стану об’єктів контролю.

Змістом методу контролю є:

• дослідження документів. Вибір об’єктів контролю та їх нормативно правового забезпечення, перевірка документів за їх формою і змістом, аналітична і логічна перевірка;

• визначення реального стану об’єкту;

• порівняння фактичних даних з обліковою та не бухгалтерською інформацією, що має відношення до процесів і фактів;

• визначення та оцінка результатів. Визначення відхилень за результатами порівняння та їх оцінка.

4. Фінансовий контроль, як складова економічного контролю. (Зміст фінансово-господарського контролю. Метод і методичні прийоми контролю. Загальнонаукові методи дослідження об’єктів. Специфічні методи та прийоми дослідження об’єктів.)

Зміни, що відбулися протягом останніх років в економіці та фінансових відносинах України, впровадження нових принципів господарювання на основі ринкових відносин, розвиток ділової ініціативи потребують докорінної перебудови управлінських функцій держави, у тому числі контрольних. Важливою умовою функціонування митних органів є фінансування, матеріально-технічне забезпечення та розвиток інфраструктури митної служби України, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Це зумовлює з боку держави здійснення конкретних кроків щодо посилення ефективності роботи контрольно-ревізійних підрозділів у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, поліпшення координації їх діяльності з іншими контролюючими та правоохоронними органами, підвищення рівня відшкодування заподіяних державі збитків. Тому сьогодні важливого значення набуває фінансовий контроль за діяльністю митних органів та спеціалізованих митних установ.

Фінансовий контроль ґрунтується на використанні контрольної функції фінансів і виступає як один із проявів її важливого значення в розширеному відтворенні. Фінансовий контроль являє собою діяльність державних і громадських органів, спрямованих на перевірку обґрунтованості процесів формування та раціонального використання коштів з метою установлення вірогідності, законності й доцільності операцій. Фінансовий контроль в основному реалізують державні органи, і він є невід’ємною частиною державного устрою, однією з найважливіших функцій управління.

Фінансовий контроль в Україні згідно з чинним законодавством здійснюють у міру необхідності та в межах своєї компетенції різноманітні органи державного управління України та підвідомчі їм організації. До складу останніх державних структур належать Рахункова палата, Головне контрольне управління Президента України, Головне КРУ України, Державне казначейство, ДПА України, ДМС України, а також різноманітні державні підрозділи в межах їх повноважень, що здійснюють відомчий фінансовий контроль. Зазначені органи здійснюють оцінку реалізації державних програм і аспектів бюджетного процесу, а також нагляд і перевірки органів державної влади, підприємств, організацій і їх об’єднань.

Об’єктом фінансового контролю в митних органах є комплекс процесів і грошових відносин невиробничої сфери. На державному рівні контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації. Це. Розробка, затвердження бюджетів усіх рівнів, а також контроль за фінансовою діяльністю державних установ.

Фінансовий контроль в митних органах можна умовно класифікувати за різними критеріями:

• часом проведення: попередній, поточний (оперативний), наступний;

Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування й використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.

В умовах переходу до ринкових відносин дедалі важливішу роль відіграє попередній (превентивний) контроль. Він здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань, у тому числі на стадії розробки й прийняття законів та нормативних актів у сфері фінансової діяльності, в першу чергу - бюджетів на поточні роки. Попередній контроль здійснюється на основі глибокого аналізу і розрахунків фінансових результатів, що сприяє забезпеченню об'єктивності оцінки доцільності прийняття або неприйняття певних рішень у сфері фінансової діяльності, додержання фінансової дисципліни тощо.

Поточний фінансовий контроль є органічною частиною процесу оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ. Він здійснюється під час фінансово-господарських операцій і тому охоплює короткі проміжки часу. Спираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові ситуації, що швидко змінюються, запобігати збиткам і втратам. Він має систематичний характер і справляє найбільший вплив на процес формування й використання фінансових ресурсів.

Наступний фінансовий контроль характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу виявити вади попереднього й поточного контролю. Ретроспективний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні минулі проміжки часу внаслідок вивчення даних обліку та звітності, планової нормативної документації. Контролю підлягають фактичні справи, дійсна наявність коштів і матеріальних цінностей. Цей вид фінансового контролю допомагає масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності митних установ. Він дає змогу всебічно проаналізувати нагромаджений досвід, об'єктивно відображати причини порушень і недоліків, розробляти заходи щодо їх усунення.

Застосування усіх зазначених форм фінансового контролю в їх єдності та взаємозв'язку робить фінансовий контроль систематичним та підвищує його ефективність.

• суб’єктами контролю: контроль виконавчих органів влади, відомчий;

Державний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади, в першу чергу законодавчої й виконавчої; він спрямований на об'єкти, що підлягають контролю незалежно від їх відомчого підпорядкування. Прикладом державного контролю можна назвати діяльність Рахункової палати України.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють конкретні контрольно-ревізійні управління (відділи, групи) міністерств, відомств, Державних комітетів та інших органів державного управління. Він спрямований на забезпечення законності та фінансової дисципліни як підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями, так і всередині самого відомства.

Основними завданнями відомчого фінансового контролю є контроль за виконанням державних завдань, економним витрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, зберіганням державної власності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, станом контрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписками, безгосподарністю, марнотратством та надмірностями.

• формою проведення: обов’язків (зовнішній); ініціативний внутрішній;

При внутрішньому контролі суб'єкт і об'єкт належать до однієї системи, а при зовнішньому суб'єктом контролю виступає орган, що не належить до тієї ж системи, що й об'єкт. Внутрішній фінансовий контроль - це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є складовою управління організацією і тому провадиться на її розсуд на основі рішень даної організації. Зокрема, внутрішнім контролем можна назвати внутрішній аудит.

Відповідно, зовнішній контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення компетентних дій у сфері перевірки стану додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових відносин. У його проведенні беруть участь як органи загальної компетенції, так і спеціальної у сфері фінансових відносин.

• методами проведення: перевірки; спостереження (моніторинг); ревізії.

Предметом фінансового контролю в широкому розумінні слова, тобто з урахуванням охоплення всіх етапів відтворення і рівнів керування, та у вузькому змісті слова, тобто стосовно державного бюджету.

Отже, предметом фінансового контролю в митних органах є кошти консолідованого Державного бюджету як на етапі їхнього формування, так і на етапі їхнього розподілу і використання.

Основними напрямками реалізації здійснення внутрішнього фінансового контролю митними органами є:

1) вживання заходів до підвищення відповідальності працівників планово-економічних, фінансових та інших структурних підрозділів митних органів та спеціалізованих митних установ, що належать до сфери їх управління, за здійснення ними попереднього і поточного контролю за цільовим та ефективним використанням коштів і матеріальних цінностей, а також за достовірністю звітності та збереженням державного майна;

2) забезпечення якісного внутрішнього фінансового контролю фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління митних органів в частині цільового та ефективного використання ними бюджетних коштів і збереження державного майна; своєчасно розглядати матеріали ревізій (перевірок), вживати необхідних заходів за встановленими фактами зловживань, розкрадань, безгосподарності та інших порушень фінансової дисципліни;

3) поліпшення роботи з добору і підготовки кваліфікованих кадрів для контрольно-ревізійних підрозділів, забезпечення систематичного підвищення кваліфікації працівників, які здійснюють внутрішній фінансовий контроль, вживання заходів для забезпечення їх оптимальної чисельності, необхідної для належного виконання ними завдань з внутрішнього фінансового контролю, не допускати її необґрунтованого скорочення;

4) забезпечення належного ведення та подання до Головного контрольно-ревізійного управління, його територіальних органів звітності за результатами контрольно-ревізійної роботи за встановленою ним формою та у визначений термін;

5) вживання заходів для розгляду на засіданнях колегій не рідше одного разу на півріччя питань про стан дотримання фінансової, бюджетної дисципліни, збереження та використання державного майна, результати здійснення внутрішнього фінансового контролю та усунення виявлених недоліків.