1. Внутрішньодержавні платіжні системи поділяються на банківські та небанківські.

До внутрішньодержавних банківських платіжних систем відносяться системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу коштів у межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків.

Внутрішньобанківська платіжна система створюється банком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу коштів між його підрозділами.

Система масових платежів призначена для переказу коштів за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням платіжних інструментів.

83. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

Порушення норм валютного законодавства може тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. До правопорушень банків, інших кредитно-фінансових установ, резидентів і нерезидентів валютне законодавство відносить:

— пропуск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов´язань за угодами тощо;

— здійснення валютних операцій без генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України;

— незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резидентам;

— невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі і продажу іноземної валюти;

— невиконання резидентами встановлених вимог щодо продажу валютних коштів, що надійшли на їхні рахунки;

— невиконання уповноваженими банками функції валютного контролю;

— несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тощо.

За вказані вище порушення передбачені такі санкції:

— штраф у розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулось порушення;

— штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;

— пеня;

— позбавлення ліцензії Національного банку України;

— виключення з реєстру банків та кредитно-фінансових установ.

Відповідальність за конкретні види правопорушень передбачена в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (ст. 16), Законі України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземних валюті", положенні Національного банку України про валютний контроль та в інших актах.

Так, здійснення банками операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ, без її одержання тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей.

Торгівля іноземною валютою банками без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення.

Невиконання уповноваженими банками зобов´язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов´язань резидентів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента.

4. Система органів, що здійснюють фінансову діяльність держави.

Залежно вiд характеру дiяльностi, повноважень у сферi фiнансової дiяльностi, всi органи, що беруть участь у нiй, подiляють на двi групи:

1) Перша група органiв, що здiйснюють фiнансову дiяльнiсть, належить до органiв загальної компетенцiї. У цiй ситуацiї вони реалiзують повноваження в галузi фiнансової дiяльностi поряд з iншими типами повноважень. Здiйснюючи дiяльнiсть за багатьма напрямами, вони реалiзують i фiнансову в тому числi (Верховна Рада України, Кабiнет Мiнiстрiв тощо), що не є для них основною чи єдиною.

2) Другу групу становлять органи спецiалъної компетенції, створенi державою й надiленi повноваженнями виключно для здiйснення фiнансової дiяльностi (органи Державного казначейства, контрольно-ревiзiйнi органи тощо).

Державну полiтику в фiнансовій сферi здiйснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавнi програми, Державний бюджет i внесення змiн до нього, здiйснює контроль за використанням Державного бюджету України приймає рiшення щодо звiту про його виконання. Виключно законами України регулюють найважливiшi питання в фiнансовiй сферi.

Органи виконавчої влади, що здiйснюють управлiння фiнансами, подiляють на:

1) органи управлiння загальної компетенції (Кабiнет Мiнiстрiв України, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї, органи мiсцевого самоврядування);

2) органи управлiння спецiальної (галузевої, мiжгалузевої компетенцiї, що включають двi пiдгрупи:

Президент України має певнi повноваження стосовно фiнансової сфери: призначення мiнiстра фiнансiв; подання на затвердження до Верховної Ради кандидатур Голови Нацiонального банку України (далi — Нацбанку України).

Оперативне управлiння фiнансами здiйснюють через спецiальнi державнi органи виконавчої влади.

Систему фiнансових органiв України очолює Мiнiстерство фiнансiв (далi — Мiнфiн України) — центральний орган виконавчої влади з управлiння фiнансами. Мiнфiн України прогнозує розвиток економiки, розробляє проект Державної програми економiчного й соцiального розвитку, проект Державного бюджету.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирiвняно до державного комiтету України, є державне казначейство України.

Основними завданнями державного казначейства України є: органiзацiя виконання державного бюджету України; контроль за його виконанням i регулювання вiдносин мiж державним бюджетом України та позабюджетними фондами; короткостроковi прогнози обсягiв державних фiнансових ресурсiв і надання iнформацiї Верховнiй Радi та Президенту України.

Державна податкова адмiнiстрацiя України є центральним органом виконавчої влади.

Основними завданнями Державної податкової адмiнiстрації України є: здiйснення контролю за дотриманням податкового законодавства; правильнiстю нарахування й сплати податкiв; прийняття рiшень щодо накладення фiнансових санкцiй i адмiнiстративних штрафiв; прийняття нормативних i методичних документiв iз питань оподаткування.

Органом державного фiнансово-економiчного контролю, створеним Верховною Радою України є Рахункова палата Верховної Ради України, що здiйснює свою дiяльнiсть самостiйно, незалежно вiд будь-яких органiв держави. Рахункова палата i забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України й використанням позабюджетних фондів.

Здійснення контролю за проведенням грошово-кредитної полiтики покладено на Нацбанк України.

20. Перевірка: зміст, види.

Перевíрка  — обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їхніх підрозділів. 

Види перевірок. Можна видiлити такi пiдстави класифiкацiї видiв перевiрок, залежно вiд:

1) органiзацiйної ознаки:

— плановi перевірки - це перевірка, яка передбачена в плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням суб'єкта підприємництва чи за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.;

— позаплановi перевiрки (здiйснюють дещо раптово, поза планом, за наявностi вагомих пiдстав: вказiвки вищого фiнансового органу; при надходженнi скарг громадян або iншої iнформацiї про порушення фiнансової дисциплiни, недоглядах у роботi, що вимагають невiдкладної перевiрки);

2) пiдстави призначення:

- повторнi перевiрки (проводять через деякий час пiсля первинної фiнансової перевiрки у випадку визнання її неякiсно проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Цю перевiрку проводять за тими ж питаннями й охоплюють той же перiод часу, що i за первинної);

- додатковi перевiрки (здiйснюють для з’ясування питань, що не ставилися перед первинною перевiркою, найчастiше в зв’язку з обставинами, якi знов виникли);

3) обсягу:

— повнi перевiрки (всебiчно охоплюють фiнансово-господарську дiяльнiсть);

— частковi перевiрки (в ходi їх перевiряють окремий бiк фiнансово-господарської дiяльностi);

— комплекснi перевiрки (здiйснює переважно група фахiвців, до того ж перевiрцi пiдлягає дуже широке коло взаємозалежних питань). Як один з пiдвидiв комплексної перевiрки можна видiлити наскрiзну перевiрку, що охоплює фiнансово-господарську дiяльнiсть низки органiзацiй чи пiдприємств, пов’язаних мiж собою вiдносинами субординацiї;

— тематичнi перевiрки (або цiльовi, присвяченi визначеному колу питань, дiльницi роботи (темi), охоплюють окремий напрям дiяльностi суб‘єкта, що перевiряють, або визначений тип операцiй);

4) повноти охоплення:

— суцiльнi (фронтальнi) перевiрки (вивчають абсолютно всi документи й облікові записи за визначений перiод);

— вибiрковi перевiрки (контролю пiдлягає не весь суб’єкт, а його пiдроздiл чи окремий напрям дiяльностi, видiлений за визначеним принципом);

5) мiсця проведення:

— виїзнi перевiрки (здiйснюють за мiсцем розташування об’єкта контролю);

--- камеральнi перевiрки (проводять за мiсцем знаходження органу фiнансового контролю);

6) характеру контролюючих суб’єктiв:

- позавiдомчi перевiрки (здiйснюють органи iншого вiдомства або мiнiстерства стосовно органiзацiї, яку перевiряють);

— вiдомчi перевiрки (здiйснюють у межах того самого вiдомства або мiнiстерства, але працiвники вищого рiвня, вищої органiзацiї).

36. Сутність та методи бюджетного регулювання.

Оскiльки потреба в доходах кожного з бюджетiв часто змiнюється, держава кожного року здiйснює бюджетне регулювання, тобто перерозподiляє кошти всерединi бюджетної системи з метою збалансування всiх видiв бюджетiв.

Бюджетне регулювання - це надання коштiв iз загальнодержавних джерел, якi закрiплено за бюджетом вищих рiвнiв, бюджетам нижчих рiвнiв iэ метою збалансуван ня їх на рiвнi, потрiбному для здiйснення вiдновiдних повноважень, виконання планiв економiчного й соцiального розвитку на певнiй територiї.

До того ж, розмежування доходiв у процесi бюджетного регулювання здiйснюють iз урахуванням певних чинникiв, а саме: економiчного, соцiального й екологiчного станiв вiдловiдних територiй країни.

У процесi бюджетного регулювання застосовують такi методи:

1) процентнi вiдрахування вiд територiальних надходжень загальнодержавних податкiв i зборiв за нормативами, якi щорiчно встановлює рада вищого рiвня,

2) дотації, субвенцiї, субсидiї, якi сьогоднi можна визначити одним словом — трансферти. Їхнiй перелiк i розмiри визначають кожного року окремо в Законi про Державний бюджет України та рiшеннi про мiсцевий бюджет на поточний рiк.

Дотацiя — це видiлення коштiв з бюджету для покриття запланованих збиткiв або збалансування нижчих бюджетiв, пiдприємств i органiзацiй. Вона має загальний характер, оскiльки її сутнiсть полягає саме в нецiльовому характерi й наданнi у випадках перевищення витрат над доходами бюджету, а також не пiдлягає поверненню до бюджету, з якого її було надано (сам термiн походить вiд латинського слова dotatio — дар).

Субвенцiя — це форма фiнансової допомоги держави мiсцевим органам, яку надають iз метою забезпечення ними реалiзацiї конкретних заходiв або програм за умови дольового фiнансування.

Субсидiя — форма фiнансової допомоги, яку надає держа ва, юридична чи приватна особа iншим особам (юридичним або фiзичним), а також iншим державам i має конкретний цiльовий характер. На вiдмiну вiд дотацiї, субвенцiї та субсидiї мають цiльовий характер. Це передбачає, що у випадках використання не за цiльовим призначенням їх мають повернути до бюджету, з якого їх було надано. Рiзниця мiж субвенцiєю та субсидiєю полягає в тому, що субвенцiя має дольовий характер - частину коштiв на певну мету надає вищий суб’єкт, а частину тим, хто її отримує; також передбачає як обов’язкову умову повернення видiлених у разi їхнього невикористання протягом бюджетного року.

Бюджетний кодекс містить дещо iншi поняття субвенцiї i дотацiї, а також закрiплює порiвняно новi категорiї трансферт i мiжбюджетний трансферт. Термiн субсидiя в Бюджетному кодексi України не використовують.

Наприклад, згiдно зi ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначають як кошти, отриманi вiд iнших органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, iнших держав чи мiжнародних органiзацiй на безоплатнiй i безповоротнiй основi. У ст. 2 цього Кодексу мiжбюджетнi трансферти визначають як кошти, що безповоротно й безоплатно передають iз одного бюджету в iншiй, а ст. 96 встановлює їх види: 1) дотацiя вирiвнювання; 2) субвенцiя; 3) кошти, що передають у Державний бюджет України й мiсцевi бюджети з iнших мiсцевих бюджетiв; 4) iншi дотацiї.