2. Методи оцінки рівня ризику

Фінансовий ризик за своєю природою передбачає невизначеність, тому оцінка його рівня є найбільш складним і відповідальним завданням, позаяк від її результатів залежать подальші дії суб’єкта господарювання. Розрізняють методи якісного і кількісного аналізу фінансових ризиків.

Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення. Охарактеризуємо детальніше окремі аспекти якісного аналізу ризиків.

Ідентифікація фінансових ризиків полягає у виявленні усіх видів можливих ризиків, пов'язаних з кожною конкретною фінансовою операцією видів діяльності підприємства. При цьому важливо у складі фінансових ризиків виокремити такі, які залежать від самого суб’єкта господарювання, тобто внутрішні ризики і зовнішні, які визначаються його макроекономічною діяльністю.

Внутрішні ризики підприємства залежать від впливу виробничо-комерційних, інвестиційних і фінансових факторів, основні з яких систематизовано у табл. 10.1.

Таблиця 10.1

Фактори, що визначають внутрішні ризики підприємства

Група факторів	Фактори ризику
Виробничо-комерційні фактори	Низька ефективність використання основних виробничих засобів Невдало вибрана або недостатньо диверсифікована асортиментна структура продукції Високий рівень матеріаломісткості та трудомісткості продукції Висока частка постійних витрат Надмірний обсяг страхових і сезонних запасів Неефективна цінова політика Неефективні виробничий менеджмент і маркетинг в цілому
Інвестиційні фактори	Збільшення строків будівництва інвестиційних об’єктів Суттєві перевитрати інвестиційних ресурсів Невихід на заплановані обсяги прибутку від інвестиційних проектів Тривалий строк окупності початкових інвестицій Невдало сформований фондовий портфель Неефективний інвестиційний менеджмент в цілому
Фінансові фактори	Неефективна структура капіталу, надмірне залучення позик Висока середньозважена ціна капіталу Недостатність довгострокових джерел фінансування активів Низька оборотність оборотних активів Недостатня ліквідність активів Завищений обсяг дебіторської заборгованості Агресивна дивідендна політика Неефективний фінансовий менеджмент в цілому

Зовнішні фінансові ризики можуть бути зумовлені загальноекономічними та ринковими факторами.

До загальноекономічних факторів слід віднести: загальний спад обсягів виробництва в країні, збільшення рівня інфляції, уповільнення платіжного обороту, недосконалість і нестабільність податкового законодавства, зменшення рівня реальних доходів і купівельної спроможності населення тощо.

Серед ринкових факторів ризику можна виділити: зменшення місткості внутрішнього ринку, падіння ринкового попиту, збільшення пропозиції товарів-субститутів, нестабільність фінансового і валютного ринків, недостатню ліквідність фондового ринку тощо.

Встановлення потенційних зон фінансових ризиків полягає у порівнянні можливих фінансових втрат із розрахунковою сумою прибутку, доходу, власного капіталу підприємства. Залежно від величини можливих фінансових втрат розрізняють чотири основні зони фінансового ризику (рис. 10.1):

• безризикова зона: ризик зовсім незначний, фінансових втрат практично немає, гарантується фінансовий результат обсягом розрахункової суми прибутку;

• зона допустимого ризику: ризик середній, можливі фінансові втрати обсягом розрахункової суми прибутку;

• зона критичного ризику: ризик високий, можливі фінансові втрати обсягом розрахункової суми валового доходу;

• зона катастрофічного ризику: ризик дуже високий, можливі фінансові втрати обсягом суми власного капіталу.

Рис. 10.1 Характеристика різних зон фінансового ризику

Для визначення кількісної оцінки рівня ризику використовують економіко-статистичні, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові методи. Розглянемо детальніше зміст цих методів.

Економіко-статистичні методи використовуються за умови, коли менеджери мають значний обсяг статистичної інформації щодо реалізації певних видів ризику і втратах від них у попередньому періоді за конкретними напрямами підприємницької діяльності і можуть оцінити імовірність їх настання у майбутньому. Дана імовірність і буде ступенем ризику. Він виражається величиною середньоквадратичного відхилення від очікуваних величин. Основні елементи статистичного методу – це: середнє очікуване значення, мінливість, дисперсія, середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації.

Середнє очікуване значення - це значення величини події, яке пов’язане з невизначеністю ситуації. Воно вимірює результат, на який сподіваються в середньому.

Для кінцевого прийняття рішення необхідно виміряти мінливість показників або ступінь коливань можливого результату.

Мінливість – це кількість коливань, що трапляється з багатьма значеннями, коли вони відхиляються від характерної середньої величини.

Для вимірювання мінливості у практиці використовують два взаємопов’язаних між собою показники: дисперсію і середньоквадратичне відхилення.

Дисперсія (²) – це середньозважена величина квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

, (10.1)

де - значення можливого фінансового результату;

- середнє значення можливого фінансового результату;

P_і - імовірність виникнення можливого фінансового результату.

Середньоквадратичне відхилення () визначають як корінь квадратний з дисперсії за формулою:

. (10.2)

Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можливого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.

Чим більша величина дисперсії і середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше управлінське рішення.

Коефіцієнт варіації (V) - це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної, який показує ступінь відхилення отриманих значень:

, (10.3)

Коефіцієнт варіації змінюється у межах від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим більша мінливість ознаки, що характеризує нестабільність прогнозованої ситуації і високу ступінь ризику. І навпаки, чим менше значення коефіцієнта варіації, тим більша стабільність прогнозної ситуації і, відповідно, менший ступінь ризику.

Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступінь ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства. Так, ризик втрати фінансової стійкості може оцінюватися на підставі коефіцієнта автономії, ризик неплатоспроможності — шляхом порівняння фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нормативними значеннями.

У світовій практиці інвестиційного ризик-менеджменту широкого поширення набув такий показник ступеня ризику, як бетта-коефіцієнт (або коефіцієнт чутливості). Він використовується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ризику, пов'язаного зі зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів. Взаємозв’язок -коефіцієнта і ризику представлений на рис. 10.2.

Рис.10.2. Взаємозв’язок бетта-коефіцієнта і ризику

Як правило, у високорозвинених країнах з ринковою економікою існують спеціалізовані компанії, що займаються розрахунками дохідності -коефіціента акцій провідних компаній, а також середньоринкової дохідності за окремими фінансовими інструментами. Така інформація регулярно друкується у засобах масової інформації і є базою для прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.

-коефіцієнт має велике практичне значення. Його застосовують, щоб визначити, який рівень очікуваної дохідності окремих інвестиційних об'єктів повністю компенсує ризикованість цих вкладень. Для обґрунтування рівня очікуваної дохідності цінних паперів з урахуванням ризику використовують таку формулу:

, (10.4)

де D_і - очікувана ставка дохідності з урахуванням ризику;

А - рівень доходу за безризиковими інвестиціями (як правило, за стабільного фондового ринку береться ставка доходу за облігаціями державної позики);

R - середній рівень доходу за безризиковими інвестиціями.

Друга частина цієї формули (R - А) характеризує обсяг премії за ризик. Чим вищий рівень ризику і більше значення -коефіціента, тим більшим має бути обсяг премії за ризик для компенсації можливих фінансових втрат. Графічно таку залежність відображено на рис. 10.3.

Рис. 10.3. Взаємозв’язок очікуваного доходу і ризику

Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінці обсягів можливих фінансових результатів окремими експертами (фінансовими консультантами). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний масив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.

У процесі традиційних експертних процедур вирішуються такі завдання:

• прогнозування можливого розвитку подій;

• виявлення причин і джерел ризику, оцінювання імовірності настання ризикової події;

• аналіз результатів досліджень інших експертів;

• розробка сценаріїв дій з нейтралізації ризику.

Останнім часом у практиці широко застосовуються групові методи експертизи: консиліуми, наради, закриті обговорення, бізнес-тренінги, "мозкові атаки". Дослідження показують, що методи колективної генерації ідей дають на 70 % більше ідей, ніж їх можна отримати від тих самих експертів у процесі індивідуальної експертизи.

Незважаючи на популярність серед експертів, згадані вище методики мають вагомий недолік, позаяк не враховують внутрішніх фінансових ризиків. Тому ці типові методики можна використовувати для оцінювання ризику зовнішньоекономічної діяльності, а для оцінювання ступеня ризику за конкретними напрямками діяльності підприємства варто розробляти спеціальні методики експертних оцінок.

Аналогові методи оцінки ризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Для цього можуть використовуватися звітні документи підприємства у минулі роки, дані публікацій, страхових компаній тощо. Отримані таким чином результати детально аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику, базуючись на попередньому досвіді. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майбутні фінансово-господарські процеси, адже фінансова система будь-якого підприємства є дуже динамічною. Це означає, що користуватися методом аналогій можна із певними застереженнями.

У практиці зазвичай для визначення рівня ризику поєднують різні методи його оцінки.