22. Зміст поняття «нелюдське поводження чи покарання» у практиці Суду.

Нелюдське поводження чи покарання може проявлятися як у свідомому застосуванні фізичного чи психічного насильства щодо особи, так і бути результатом невжиття певних заходів, не вимагає наявності мети. Нелюдське поводження має місце «якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалося впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань». Як нелюдське поводження Суд може кваліфікувати – після зважування усіх обставин справи – застосування сили під час затримання особи. Ще суворішу оцінку поводження Суд застосовує щодо психічно хворих осіб, котрі відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Застосування щодо таких осіб дисциплінарної санкції у вигляді одиночного ув’язнення у поєднанні з ненаданням належної медичної допомоги становить нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження та покарання Нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження Суд може також вбачати у недостатньому забезпеченні медичного догляду та лікування щодо хворої на туберкульоз та ВІЛ особи, якій не забезпечують належних фізичних умов тримання під вартою, сприятливих для одужання .Також Суд визнав наявність нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження через відсутність необхідного, на думку лікарів, медичного забезпечення особи протягом тривалого часу перебування її у СІЗО.

23. Зміст поняття «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання» у практиці Суду.

Поводження чи покарання, що принижують людську гідність, є, «найменш жорстоким» видом поводження, забороненого ст. 3 Конвенції. Згідно з позицією Суду «спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір» Наприклад особа, якій Суд призначив покарання, може стверджуватипро приниження тільки тоді, якщо воно перевищує той рівень приниження, що є невід’ємним складником будь-якого покарання. Особливе значення для цілей ст. 3 має те, що особазазнала приниження непросто тому, що її засуджено, а тому, що таке приниження спричинило саме виконання призначеного покарання. При цьому достатньо того, що потерпілий зазнає приниження у своїх власних очах. У одному з рішень Суд зазначив, що може і не бути необхідності в доведенні того, що мета певного поводження полягала вприниженні потерпілого у справі.Хоча норма ст.3 Конвенції не передбачає, що таке поводження може мати місце з бокудержави-учасниці Конвенції, проте Судова практика поширила її дію на випадки, колидержава вимушена передати особу третій державі шляхом видворення чи екстрадиції. Уцьому випадку, якщо обставини справи дають основу вважати, що заінтересована особаможе бути піддана поводженню, забороненому ст.3 Конвенції, у цій третій державі, держава-учасниця підлягає відповідальності на підставі Конвенції, оскільки може бути встановлено«потенційне» порушення

24. Принцип «мінімального рівня жорстокості».

Для того, аби жорстоке поводження становило порушення ст.3 Конвенції, воно повинно досягнути мінімального рівня жорстокості. У рішенні у справі «Ireland v. the United Kingdom» від 18.01.1978р. Суд зазначив, що «оцінка мінімального рівня жорстокості має відносний характер; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість даного поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – стать, вік, стан здоров’я потерпілого та інші обставини». Суд виробив певні принципи оцінки рівня жорстокості, які він застосовує у кожній конкретній справі. По-перше, практика Суду виокремила три види поводження, забороненого ст.3 Конвенції: а) таке поводження чи покарання, що принижує гідність; б) нелюдське поводження чи покарання; в) катування. По-друге, Суд враховує при оцінці жорстокості поводження індивідуальні характеристики потерпілого – його вік, стать, а також його зв’язок з тим, хто завдає йому страждань (зокрема співвідносність фізичної сили потерпілого з фізичною силою особи, яка здійснює арешт). Відтак, саме принцип мінімального рівня жорстокості і визначає нижню межу страждань, зазнавши яких людина вважається такою, що піддана поводженню, забороненому ст.3 Конвенції. Верхньою ж межею страждань, яких зазнає людина у результаті порушення ст.3 Конвенції, є такий вид жорстокого поводження як катування.