- •Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.
- •2. Предмет політичної економії та еволюція його визначення різними школами.
- •3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація.
- •4. Економічні категорії, закони та їхня класифікація.
- •5. Функції економічної теорії. Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук.
- •6. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура.
- •7. Економічний закон зростання потреб. Корисність: сукупна та гранична.
- •8. Економічні інтереси: суть, суб’єкти, класифікація.
- •10. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку.
- •12. Власність, її сутність, форми і місце і економічній системі.
- •13. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.
- •15. Альтернативні теорії вартості.
- •16. Закон вартості, його сутність та функції.
- •17. Теоретичні концепції виникнення і сутності грошей.
- •19. Грошовий обіг і його закони.
- •21.Валютні курси. Конвертованість грошей
- •24. Перетворення грошей на капітал. Загальна формула капіталу.
- •25. Робоча сила як товар. Властивості товару робоча сила.
- •26. Процес виробництва додаткової вартості. Постійний і змінний капітал.
- •27. Витрати виробництва: сутність і класифікація.
- •Зовнішні – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми(сировина, паливо, обладнання).
- •28. Прибуток на капітал і фактори, що на нього впливають.
- •29. Ринкове господарство як невід’ємна складова товарного виробництва.
- •32. Держава як суб’єкт ринкового господарства.
- •33. Інфраструктура ринку, її значення
- •34. Попит і фактори, що його визначають. Закон попиту.
- •35. Пропозиція: зміст і фактори, що на неї впливають. Закон пропозиції.
- •36. Конкуренція: суть і види.
- •38. Домогосподарство: суть і роль в економіці.
- •39. Торговий капітал і торговий прибуток. Товарна біржа.
- •41. Кредит: сутність і види.
- •42. Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту.
- •43. Аграрні відносини, їхній зміст й особливості.
- •44. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.
- •45. Ринок земельних ресурсів. Ціна землі.
- •48. Сутність і багатогранність процесу суспільного відтворення, види
- •49. Відтворення національного продукту і національного доходу.
- •50. Економічне зростання: сутність, типи і фактори.
- •53. Ринок праці та особливості його функціонування.
- •54. Зайнятість: суть і види.
- •59. Необхідність, зміст, структура і функції фінансів.
- •60. Державний бюджет і його роль в економічному процесі.
- •64. Перехідні економічні системи: зміст і основні риси.
- •70. Проблеми реформування фінансово-кредитної сфери
- •80. Основні глобальні проблеми сучасності і взаємодія країн щодо їх вирішення.
- •83. Економічні функції держави
- •86. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал.
- •87. Амортизація і відтворення основного капіталу. Норма амортизації.
- •88. Зміст, основні принципи та ознаки підприємства.
53. Ринок праці та особливості його функціонування.
Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення рабочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.
Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.
На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності.
54. Зайнятість: суть і види.
Зайнятість - це сукупність виробничих відносин між різними економічними суб'єктами (найманими працівниками, капіталістами і державою), що виникають у процесі забезпечення працездатного населення робочими місцями та усвідомленої діяльності людей, спрямованої на виробництво товарів і послуг з метою створення прибутків для власників капіталу, отримання доходу на відтворення робочої сили і задоволення індивідуальних, колективних і суспільних потреб.
Виробничі відносини з приводу зайнятості розвиваються у певну сукупність таких відносин у різних формах зайнятості.
Основні форми зайнятості.
Повна зайнятість - означає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всіх потреб. Ця форма зайнятості є ознакою справедливого демократичного суспільства, оскільки дозволяє кожному бажаючому реалізувати свої сутнісні сили у процесі праці у разі її змістовності, а також є надійним чинником соціального захисту.
Раціональна зайнятість - зайнятість наявна в суспільстві при оптимальній (раціональній) структурі народного господарства з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів відповідно до потреб технологічного способу виробництва, адекватності структури робочих місць і трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньо-кваліфікаційної структури.
Ефективна зайнятість - зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворення, а отже, критеріїв економічної доцільності найефективнішого використання основних типів капіталістичної власності і капіталу. Вона передбачає наявність циклічного характеру капіталістичного виробництва, а отже, резервної армії праці, значне недовикористання виробничих потужностей тощо.
Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Переважна частина працездатного населення у розвинених країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США — понад 75 %).
55. Безробіття, його види і наслідки.
Безробіття (в політекономінному аспекті) - неспроможність капіталістичної системи забезпечити частину працездатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не лише не спроможний, але й не зацікавлений у ліквідації безробіття. Основні форми безробіття при капіталізмі є:
1) поточне
2) аграрне
3) застійне перенаселення.
Поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове безробіття внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства.
Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.
Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).
Відповідно до похідних причин виділяють безробіття:
технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки);
фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професійними, віковими та регіональними переміщеннями);
структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність);
циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами);
конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції);
регіональне.
Залежно від віку розрізняють:
молодіжне безробіття,
безробіття серед людей старшого віку та ін.
56. Цілі, принципи та механізм державного регулювання зайнятості.
За сучасних умов використовуються два основні методи державного регулювання зайнятості:
1) за характером впливу на ринок робочої сили (у т. ч. ринок праці);
2) за ступенем такого впливу. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на певні різновиди.
Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т. ч. на зайнятість, виділяють активні та пасивні важелі.
До активних належать:
підготовка та перепідготовка кадрів належної кваліфікації,
організація громадських робіт,
створення нових робочих місць та стимулювання їх утворення,
вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання,
достроковий вихід на пенсію та ін.
До пасивних важелів належить:
виплата допомоги безробітним,
надання їм матеріальної підтримки (у формі талонів на споживання тощо).
За ступенем впливу на ринок робочої сили (у т. ч. зайнятості) розрізняють :
заходи прямої дії
опосередкованої.
До заходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні.
Крім того, на макрорівні розмежовують адміністративні та правові важелі регулювання зайнятості, з одного боку, й економічні — з другого.
До економічних важелів належать розвиток державного підприємства, державні закупівлі товарів і послуг, надання податкових пільг і субсидій недержавним підприємствам за створення додаткових робочих місць, кредитна, міграційна політика тощо.
57. Господарський механізм: суть, структура і роль в економіці.
Сучасна економіка є регульованою з боку держави, тому повинна існувати система інструментів, за допомогою яких можна впливати на економічні процеси тобто існує особливий господарський механізм.
ГМ – сукупність форм і методів управління н/г
ГМ включає управління, планування, економічне стимулювання у їх органічній єдності. А це означає, що ГМ – поняття комплексне, воно відображає економічні, виробничо-технічні та частково політичні і юридичні відносини.
ГМ, перш за все, формує використання ЕЗ, тому вірна його організація має виключно важливе значення для ефективного використання відносин власності.
З точки зору п/е ГМ виражає сукупність виробничих відносин між державою і суб’єктами господарювання.
Функції ГМ:
використання ЕЗ – перш за все ЕЗ необхідно пізнати, уявити умови, за яких діє певний закон і реалізувати
розв’язання соціально-економічних суперечностей – кожен ЕЗ містить у собі суперечність. Основна суперечність між ПС і ВВ
реалізація відносин власності – вирішальна роль тут належить реалізації власності на засоби виробництва, тому що від цього залежить тип ЕС та її ефективне функціонування. Ця функція має спрямовуватися на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи ПС, насамперед основної ПС – людини, безпосереднього працівника.
всебічний розвиток людини – людина є економічним суб’єктом всіх економічних відносин, і, перш за все, відносин власності. Завдання ГМ – узгоджувати економічні інтереси людей.
Основними елементами ГМ є:
ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання
ринкове саморегулювання здійснюється через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення
державне регулювання(вперше його необхідність обґрунтовано доповів Дж. Кейнс) його суть у використанні різних форм і методів впливу на процес розширеного відтворення;
національне регулювання відтворюється в межах ЕС.
Основні форми державного регулювання:
Планування – держава розробляє і реалізує індикативні плани. Вони мають рекомендаційний характер: держава встановлює основні макроекономічні показники і через систему економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів забезпечує їх виконання.
Програмування – комплексний аналіз стану економіки, виявлення найважливіших проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових інструментів, тому розробляються стратегічні програми.
Прогнозування – наукове передбачення тенденцій розвитку економіки на перспективу темпів ЕЗ, кон’юнктура ринку, тенденції розвитку НТП, структурні зміни.
58. Фінанси і фінансова система як елемент господарського механізму.
Основними методами ДР є фінансова, фіскальна, грошово-кредитна, науково-технічна політика.
Пряме регулювання здійснюється за допомогою фінансової і грошово-кредитної політики.Термін – фінанси – походить від латинського – дохід, платіж
Фінанси – система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами щодо акумуляції та використання централізованих грошових засобів.
Види фінансів |
||
Державні |
Громадських об’єднань |
Приватні |
|
|
|
Фінансові системи – це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.