Сарматська культура

Сармати були типовими кочовиками, тому їхні пам'ятки представлено лише похованнями. Хоча сарматський період значно триваліший, аніж скіфський, кількість сарматських поховань набагато менша. За даними О. В. Симоненка, відомо близько 1300 поховань. Сарматські кургани за своїми розмірами також поступалися скіфським.

Проникнення сарматів на територію нашої країни засвідчується появою на Лівобережжі Дніпра впускних поховань у давніші кургани у вигляді видовжених (вузьких) ям. Трупопокладення орієнтовані головою на північ. Ці поховання, датовані 11—1 ст. до н. е., засвідчують формування Європейської Сарматії. Супровід їх доволі строкатий і включає не лише сарматські речі, а й імпортні. Судячи з поховань, сарматські воїни були озброєні кинджалами й мечами з серпоподібним навертям або зі штирем для насадки руків'я, лише зрідка трапляються залізні наконечники до стріл. У похованнях знаті трапляються ще й шоломи південногрецьких та північноіталійських зразків, кінські вуздечки, до складу яких входили й фалари — круглі, напівсферичної форми, срібні з позолотою бляхи. Серед інших речей — люстерка зі штирем для насадки руків'я або й без ручки, ліпний (горщики, кухлі, миски) та гончарний античний посуд (канфари, бальзамарії, кухлі тощо), а ще бронзові латенські (кельтські) фібули — доволі поширені за тих часів.

Наприкінці І ст. до н. е. сарматські поховання з'являються також на Правобережжі Дніпра і згодом сягають Молдови та Мунтенії (історична область у Румунії), а на півночі — широти Києва. З'являються курганні могильники, поховальний обряд стає різноманітнішим: могили у вигляді вузьких ям доповнюються квадратними (небіжчиків у них покладено по діагоналі), підбоями й катакомбами. Супровід доповнюється римськими речами, зокрема металевим посудом провінційно-римських зразків (корці, тазки, цідилки, кухлі), курильницями (прикметна риса сарматської культури), мечами нових типів — з кільцевим навершям, виробами із золота з голубими вставками (золотаво-бірюзовий стиль). Нерідко речі помічено тамгами — значками, які становлять ще одну прикметну рису сарматської культури. Особливою розкішшю вирізняються царські поховання: Ногайчинський курган у Криму, Соколова могила на Південному Бузі, курган поблизу с. Пороги на Дністрі, в якому, можливо, поховано Інісмея та його дружину

Усі ці зміни засвідчують нові хвилі сарматської експансії, які тривали й надалі і проявилися, зокрема, в поширенні на пізньому етапі речей, виконаних у "сердоліковому" стилі (або поліхромному). Центральне місце в оздобленні металевих застібок, накладок на паски, вуздечні ремінці тощо посідає сердолікова вставка, яка виділяється на тлі рельєфного орнаменту з голубими чи зеленими скляними вставками.

Попри багатий і своєрідний комплекс сарматської матеріальної культури, ми майже нічого не знаємо про їхній внутрішній світ — звичаї, релігію. Мабуть, відсутність інтересу давніх авторів до цього народу можна пояснити ворожнечею сарматів і римлян.

Лисенко, Микола Віталійович (1842—1912) — український композитор.

Народився у с. Гриньках (тепер Глобинського р-ну) в поміщицькій сім'ї. З 5 років вивчав музику під керівництвом матері, згодом — запрошеної вчительки. Загальну освіту здобув у приватних пансіонах Києва (1852—1855 рр.) та в харківській гімназії (1855—1859 рр.). Вступив у 1859 р. на природничий факультет Харківського, через рік перейшов до Київського університету на фізико-математичний факультет, який закінчив у 1865 р. Навчався у 1867—1869 рр. в Лейпцігській консерваторії. У 1868 написав перший значний твір — "Заповіт" на слова Т. Шевченка. Повернувшись у 1869 р. до Києва, віддався творчій, музично-громадській і педагогічній діяльності. Написав оперету "Чорноморці", оперу "Різдвяна ніч". Займався українською музичною фольклористикою, пропагував українську народну музику, влаштував кілька виступів кобзаря О. Вересая. У 1874—1876 рр. вдосконалював майстерність у М. Римського-Корсакова в Петербурзі, де познайомився з М. Мусоргським, О. Бородіним та ін. Повернувшись, написав оперу "Наталка Полтавка" (1889), "Енеїда" (за І. Котляревським, 1911); музичну драму "Тарас Бульба" (1890) та ін. Створив понад 80 вокальних творів на тексти "Кобзаря" Т. Шевченка, слова І. Франка (гімн "Вічний революціонер", 1905), М. Старицького, С. Руданського, Лесі Українки, О. Олеся, М. Вороного та ін. У 90-х рр. 19 ст. Лисенко створив хор, з яким, завдяки фінансовій підтримці В. Ф. Симеренка, побував в усіх великих і багатьох повітових містах. Під час останньої великої подорожі хору (1902) Лисенко відвідав Гадяч. Композитор відвідав Полтаву у 1903 р. з нагоди відкриття пам'ятника І. П. Котляревському. Лисенко привіз до Полтави хорову кантату "На вічну пам'ять Котляревському". У 1911 р. приїздив у Гриньки. Побував у навколишніх селах Липовому, Святилищі, Жовниці, Стовбувасі, Слюзівці, Горбах, а також у Кліщинцях, де народився М. П. Старицький. Ім'я Лисенка носить Полтавське музичне училище, в якому створено музей "Музична Полтавщина", а також вулиця і провулок в Полтаві.