Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІУЛ ЕКЗАМЕН.docx
Скачиваний:
94
Добавлен:
15.06.2019
Размер:
160.91 Кб
Скачать

40. Історична трагедія і. Тобілевича «Сава Чалий»: джерела твору. Співвідношення романтичного та реалістичного у п’єсі.

Трагедія «Сава Чалий» - найвизначніша історична п’єса І. Карпенка-Карого. У п’єсі піднесено ідею любові до рідного краю, непримиренності до його ворогів, зокрема зрадників. «Сава Чалий» - історична трагедія. В її основу покладено широко відому українську пісню, в якій засуджується історична особа Сава Чалий як зрадник батьківщині прославляється Гнат Голий як справжній патріот.

Карпенко-Карий у своєму творі зображує гайдамацький рух за фольклорною традицією. Показуючи трагедію визвольних змагань народу, зумовлену зрадою ватажка, який за панські ласощі й принади» перекинувся на бік Потоцького і став страчувати своїх недавніх побратимів, драматург акцентує на справедливості помсти над перекинчиком, здійсненої його колишнім товаришем Гнатом Голим. Осуджуючи поведінку зрадника, Карпенко-Карий порушував болючі проблеми сучасного йому суспільного життя, розв'язував їх з демократичних позицій.

Дослідники творчості І. Карпенка-Карого виділяють кілька джерел, якими, з великою ймовірністю, міг користуватися письменник під час написання трагедії. Основним джерелом, крім пісні про Саву Чалого, були «Архив Юго-Западной России» (оригінальні документи епохи, які стали основою для відображення драматургом історії Гайдамаччини в 30-х роках ХІХ ст.; автор переніс з актів у п’єсу дані про економічні утиски селянства, податки, панщину, дані про дії гайдамаків, Української партії в Лисянці, Миколи Потоцького. Деякі факти про Саву) та історичні твори Т. Шевченка (поема «Гайдамаки». Також у роботі над історичною трагедією І. Карпенко-Карий використовував праці А. Скальковського, Д. Мордовцева О. Єфименко, М. Костомарова, спогади М. Закревського, які допомогли драматургові збагнути загальний характер зображуваної епохи. Серед другорядних джерел трагедії слід згадати легенди та перекази про Гайдамаччину і про Саву Чалого, які І. Карпенко-Карий міг почути на Єлисаветградщині, де був один із осередків гайдамацького руху.

Дослідники вважають трагедію і. Карпенка-Карого «Сава Чалий» твором, який належить до неоромантизму. До романтизму твір наближають сам жанр трагедії ( улюблена форма романтиків), зображення минулого. Драматичний конфлікт між героєм і масою, герой п’єси – носій гуманістичних цінностей, непересічна особистість. Проте для трагедії «Сава Чалий», як психологічна, історична, соціальна вмотивованість подій і характерів, притаманна більшою мірою неоромантизмові. Окрім того, у неоромантичному творі поступово зникає поняття «натовп», «маса», поступаючись місцем спілці рівноправних особистостей, вияв чого маємо в трагедії І. Карпенка-Карого.

41. Характеристика поетичного доробку Івана Франка.

Іван Франко писав вірші упродовж всього свого життя. Найраніший із збережених його творів – сонет «Котляревський» – він написав 17-річним юнаком в 1873 році. Остання його поезія – «Приємний вид» – датована 8 лютого 1916 року, за 3.5 місяці до смерті.

У поетичному доробку Франка близько півтисячі окремих ліричних та ліро-епічних творів, частина з яких виходили за життя поета в 11 збірках (з урахуванням перевиданих).

Умовно всю поетичну творчість франкознавці (В. Корнійчук, Б. Тихолоз) розглядають у межах таких світоглядно-естетичних періодів: 1) 1873—1876 (лірика «молодечого романтизму»); 2) 1876—1889 (поезія «пророцтва і бунту»); 3) 1890—1901 (лірика «болю існування» та «щиролюдської моральности»); 1901—1906 (лірика «трансцендентного художнього слова», або «влади творчого духа»); 1907—1916 (поезія років недуги, або «катастрофи і катарсису»). У межах цих періодів виокремлюються:

  • ранні «романтичні» вірші, згруповані у збірках "Баляди і розкази" (1876) та перевиданій наприкінці життя "Із літ моєї молодости"(1914);

  • поезія, яка відбиває Франкові зацікавлення науковим чи ідеальним реалізмом та соціалізмом ("З вершин і низин" [два видання: 1883 і 1887]),

  • інтимна лірика ("Зів'яле листя.Лірична драма" [1896, 1911]);

  • зріла поезія Франка як «сором'язливого модерніста» (за означенням С. Сімонека) ("Мій Ізмарагд» (1898), "Із днів журби" (1900), "Semper tiro" (1906), "Давнє й нове" (1911 — як побільшене видання «Мого Ізмарагда»);

  • поезія, яка не ввійшла до збірок, а також збірка "Вірші на громадські теми" (1913) та поезія, написана в час 1-ї світової війни (1914—1916).

Перший вірш Франка «На Великдень 1871 року» не зберігся. Він був присвячений батькові, як і пізніші поеми «Святий Валентій» та «Історія товпки солі». Перші друковані вірші («Моя пісня» і «Пісні народнії») з'явилися 1874 у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом «Джеджалик». Починаючи з другого видання «З вершин і низин», поет послідовно структурує свою поезію за циклами, іноді називаючи їх «жмутками» (як у зб. «Зів'яле листя») або «карткою» («Картка любові»). Франко-поет експериментує і з усталеними канонічними формами віршування («вольні сонети», «тюремні сонети», «тріолет», «буркутські станси») та стилями (у циклі «В плен-ері» застосовує імпресіоністичний спосіб опису), і з традиційними фольклорними жанрами веснянки, пісні, думи, які наповнює новим психологічним змістом («Веснянки», «Осінні думи», «Думи пролетарія», «Скорбні пісні», «Пісня геніїв ночі», «Нові співомовки»). Часто у віршах розгортає власні ідеї за принципом a rebours (навпаки), відштовхуючись від певних цитат зі Святого Письма — Псалтиря, Книги пророка Єремії; з пам'яток давньої української літератури, зокрема «Слова о полку Ігоревім» (цикли «На старі теми», «De Profundis»; «Вразуми мя, жив буду», «Анастасій Синаїт говорить», «Блюдитеся біса полуденного», «Во человіціх благословеніє!»); за допомогою латинських сентенцій з античних джерел («Semper tiro», «Sic transit», «Аnima saltans», «Semper idem»), а також наслідує принципи укладання збірників у давній українській літературі (збірка «Мій Ізмарагд», цикл «Із книги Кааф»), експериментує з формою вільного вірша (цикл «Вольні вірші»). У зрілій Франковій поезії переважають морально-етичні сюжети («Мій Ізмарагд», «Давнє й нове»), психорефлексійні настрої («Із днів журби») та філософсько-гуманістичні роздуми («Semper tiro»).

Розвиток ліричної рефлексії в поетичній творчості Франка відбувається за принципом розгортання філософської тріади «теза — антитеза — синтез» («З вершин і низин» — «Зів'яле листя» — «Semper tiro», «Мойсей»).