70. Предмет юридичної деонтологіі

Межі предмета даної науки поки що чітко не визначені. Тому характеризуючи предмет навчальної дисципліни, слід звернутися до визначення науки "юридична деонтологія", в якому говориться, що це система загальних наукових знань про юридичну науку та юридичну практику, про вимоги до працівників юридичної сфери та систему формування професійних та особистих якостей працівників, пошуки та встановлення об'єктивної істини у правовому явищі самим юристом (а не іншими установами, особами);використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норм природного права для об'єктивної оцінки правової ситуації;розкриття системи формування професійних та особистих якостей юриста, а також установлення видів та форм навчання щодо здійснення юридичної діяльності.

Ці компоненти і являються головними складовими предмету навчальної дисципліни. У визначенні його структури є певна логіка, яка передбачає наступне:

-Вступ до курсу - характеризує навчальну дисципліну в цілому у співвідношенні до відповідної юридичної науки, визначаються обсяги необхідних знань, їх практична значимість.

-Юридичною діяльністю та її основними формами прояву.

-Особа юриста, його особисті якості через призму окремих напрямків професійної діяльності та особливостей юридичної професії взагалі.

Необхідним моментом є також висвітлення нормативної основи здійснення професійної діяльності юристів, що в правовому аспекті має особливе значення.

предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:

філософія — право — почуттєва норма — професійна дія

Ця формула підкреслює, що норми природного права формуються комплексні почуттєві норми, які разом з позитивним правом будуть більш ефективними у професійних діях.

71. Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності.

конфлікт - випадок загострення соціальних протиріч, який відбивається у зіткненні соц спільнот -класів, націй, держав, соц груп, соціальних інститутів тощо, що обумовлено протилежністю або суттєвими відмінами їх інтересів, мети, тенденцій розвитку. Конфлікти можуть мати різну форму, але кожному з них притаманні такі показники: причини, гострота, тривалість і наслідки.

Причини конфлікту:

¨ Наявність протилежних орієнтацій у суб'єктів конфлікту.

¨ Ідеологічні причини (релігійні, політичні та інші розбіжності).

¨ Причини конфліктів, які витікають з різних форм економічн і соц нерівності.

¨ Причини конфліктів, які лежать у відносинах між елементами соціальної структури (центр та периферія, зміна статусу).

Гострота конфлікту - пов'язана з інтенсивністю соціальних зіткнень, наявністю відкритих форм суперечок, негативними наслідками, короткочасністю, емоційною напругою, насильством, агресією.

Тривалість конфлікту - визначається часом його виникнення, розвитку та припинення. Як правило, тривалі конфлікти небажані, тому що призводять до виникнення нових конфліктів, на довгий час дестабілізують соц систему тощо.

Наслідки конфліктів можуть бути як дезінтегративні, що ведуть до руйнування соціальних зв'язків, збільшення соціальної напруги тощо, так й інтегративні, які надають можливість знайти вихід із складних ситуацій, визначити шляхи вирішення проблем, зміцнюють соціальні зв'язки.

Види конфліктів:¨ Особистісні (особи самої з собою).¨ Міжособові конфлікти.¨ Міжгрупові конфлікти.¨ Конфлікти належності, які виникають у випадках належності особи або групи до різних конкуруючих угрупувань або між більшою групою та групами, які входять до її складу.¨ Конфлікт з зовнішнім середовищем (асоціальним та природнім).¨ Конфлікти також можуть поділятися на раціональні та емоційні.

Стадії протікання конфлікту:

1. Передконфліктна стадія - ідентифікація, тобто визначення суб'єктів, які перешкоджають досягненню мети, вважаються винними тощо, яка може бути дійсною або невірною, а також формування стратегії та тактики розвитку конфлікту.

2. Інцидент, тобто здійснення дій, направлених на зміну поведінки суперників, їх блокування (їх затримання, переривання). Продовження дій, тобто відступ (стримання - відмова від продовження дій або придушення — припинення дій під тиском зовнішніх обставин) або агресивна поведінка, яка спрямована на інших суб'єктів та їх відповідна агресивна реакція. Ці дії підрозділяються на ті, які мають відкритий характер, тобто безпосередньо спостерігаються, усвідомлюються, оцінюються як ворожі, агресивні, шкідливі тощо, а також приховані (латентні, таємні), які включають маскування власних дій, провокування необхідних дій супротивників, їх дезинформация тощо.

3. Досягнення у розвитку конфлікту критичної точки, тобто його максимальної гостроти, сили та напруги.

4. Розв'язання конфлікту внаслідок зміни умов конфліктної ситуації, установок суперників, односторонніх або двохсторон-ніх поступок, усунення суперника, втручання третьої сили.

Предмет конфлікту - це об'єктивно існуюча або уявна (придумана) проблема, яка є причиною зіткнення суб'єктів конфлікту між собою; основне протиріччя, для вирішення якого суб'єкти вступають у протиборство, тобто проблема влади, володіння певними цінностями, проблема лідерства тощо. Пошук і визначення предмету конфлікту має важливе значення для розв'язання конфлікту, але, як правило, він має розмитий, неявний, різноманітний характер.

Юридичний конфлікт, його правова природа та типи.

право регулює лише ті конфліктні ситуації, які мають правову природу.

За соціальними характеристиками юридичні конфлікти поділяються на глобальні і регіональні, групові і міжособові, короткочасні та довгосторокові, казуальні та відновлені, внутрішні та міжнародні тощо.

За юридичними критеріями конфлікти поділяються в залежності від галузей права, за допомогою норм яких розв'язуються конфлікти (екологічні, господарські, адміністративні, трудові і т.д.), за класифікацією державних правозастосовчих і правоохоронних органів (конфлікти сфери компетенції та діяльності міліції, прокуратури, суду, арбітражу, внутрішніх військ тощо), за територією розповсюдження - локальні, регіональні, національні, міждержавні.

Юридичний конфлікт за правовими наслідками розглядається як юридичний факт, що тягне за собою виникнення, припинення або зміну правовідносин між учасниками конфлікту, а також між ними та правоохоронними, виконавчими органами держави.

Важливим видом власне юридичних конфліктів є недійсні конфлікти, які виникають внаслідок помилки однієї із сторін, яка вважає що інша сторона здійснює або бажає здійснити агресивні, неправомірні або інші небезпечні дії. Недійсні конфлікти відносяться до юридичної форми суспільних відносин.

Стадії розвитку юридичного конфлікту:

1. Виникнення у 1 або у 2 сторін мотиву юридичного характеру, тобто вступити, змінити або припинити правовідносини.

2. Виникнення, зміна або припинення правовідносин.

3. Видання правового правозастосовчого акту, який завершує конфлікт.

Це найпростіша схема виникнення і розв'язання юридичного конфлікту.