4. Переваги та недоліки кредитних деривативів.

Таким чином, кредитні деривативи володіють як перевагами, так і недоліками.

До переваг можна віднести наступне:

• звільнення існуючих кредитних ліній шляхом продажу кредитного ризику;

• спосіб розширення програм кредитування при дотриманні встановлених нормативів банківської діяльності;

• зниження концентрації кредитного ризику по географічній і галузевій ознаці;

• можливість менш дорогої диверсифікації кредитного портфеля;

• ефективне управління кредитним ризиком без необхідності продажів кредитів;

• підвищення загальної прибутковості портфеля шляхом диверсифікації кредитного ризику;

• забезпечення фондування позицій по більш вигідних ставках;

• економія на витратах за рахунок зниження адміністративних витрат і відсутність витрат, пов'язаних із заняттям позицій на наявному ринку;

• можливість застосування фінансового важеля по бажаних позиціях;

• можливість заняття будь-яких бажаних позицій (включаючи непокриті «короткі») по кредитах, облігаціях і інших базових активах;

• забезпечення доступу до раніше недоступних активів;

• можливість проведення ефективних арбітражних операцій між різними інвесторами і ринками, заснованих на відмінностях в ринковій оцінці ризику і доходу по різних кредитах;

• широка гама активів, використовуваних як базові (облігації, кредити, корзини кредитів);

• хеджування ризиків по паперах, продаж яких вкрай небажаний з причин, пов'язаних з оподаткуванням або нормативним регулюванням;

• страхування ризику дефолту конкретних позичальників без збитку для клієнтської політики банку.

Недоліки кредитних деривативів:

— відносна неліквідність РКД в порівнянні з ринком відсоткових інструментів;

• відносна неліквідність решти кредитних деривативів в порівнянні з дефолтними свопами;

• недостатня чіткість наявної документації, а також її двозначність;

• слабке законодавче регулювання операцій з кредитними деривативами;

• інертність рейтингових агентств при оцінці рівня кредитного ризику по конкретних позичальниках;

• відсутність повноцінних історичних даних про дефолти, необхідних для належної оцінки поточного рівня кредитного ризику;

• відсутність необхідних даних про кредитоспроможність менш відомих позичальників;

• відсутність єдиного підходу учасників ринку до питань ціноутворення і використання різних цінових моделей;

• складність з своєчасним і належним хеджуванням позицій, що відкриваються;

• виникнення ризиків іншого характеру і практична складність їх хеджування;

• часто неспівпадання інтересів покупців і продавців захисту від кредитного ризику;

• можливість ефективного страхування кредитного ризику лише по крупних операціях (на суму від 10 млн. дол.).

Кредитні деривативи, надаючи захист від кредитного ризику, самі породжують різного роду ризики. Ідеальною стратегією хеджування для дилерів є взаємозалік ризиків по зайнятих позиціях (matching) або ведення компенсаційної торгівлі (back-to-back trading). Велика частина операцій закривається відповідними офсетними транзакціями. Банки-дилери не укладуть операцію по кредитних деривативах, поки не взнають найменування сторони по офсетній операції, оскільки інакше це може привести до залучення власного портфеля банку в процес страхування ризиків.

Ще однією поширеною стратегією хеджування є володіння базовим і (або) вказаним активом. Слідуючи їй, банк, що продає кредитний ризик через кредитні деривативи, займає «довгу» позицію по вказаному активу і «коротку» по дефолтному свопу або свопу на сукупний дохід. Факт наявності або відсутності у банку «довгої» позиції по вказаному активу перед його вступом до свопової операції свідчить про мету висновку свопу.

На практиці застосовується і спосіб страхування ризиків по кредитних деривативах. Правда, він не так широко поширений, як перші два. Йдеться про додавання (відніманні) основної умовної суми «довгих» або «коротких» позицій до діючих кредитних ліній боржників (з діючих кредитних ліній). Це якнайменше складний підхід до ризик-менеджменту в кредитній області, він явно не влаштовує перш за все торгуючі організації внаслідок того, що не враховується ризик контрагента. Цей метод може ефективно застосовуватися лише в поєднанні з іншими методами; вельми корисний при визначенні загальної величини кредитного ризику з розрахунку на одного позичальника.