Технологія газового зварювання
В залежності від співвідношення кисню і ацетилену, які поступають із пальників, розрізняють три основні види ацетиленокисневого полум’я: нормальне або відновлювальне, з надлишком кисню, або окислювальне, з надлишком ацетилену, або навуглероднене. В більшості випадків при газовому зварюванні застосовують нормальне полум’я, при якому на одну об’ємну частину ацетилену доводиться на 10-20% більше кисню.
Ацетиленове полум’я складається із трьох зон (мал.19): ярко обрисованого ядра І (температура близько 10000С), зварювальної ІІ (температура 3050-31500С) і факелу ІІІ (температура близько 12000С).
В першій зоні проходить екзотермічний розпад ацетилену на складові елементи:
2С2Н2 + 2О2 = 4С + 2Н2 + 2О2
Розжарені частини вуглецю придають цій зоні яскраве освітлення.
В другій зоні проходить неповне згорання вуглецю по реакції:
4С + 2Н2 + 2О2 = 4СО + 2Н2
Внаслідок утворення оксиду вуглецю і водню ця зона має відновлювальний характер. Найбільш висока температура полум’я в цій зоні знаходиться на відстані 2-4 мм від кінця ядра. Цією частиною полум’я і проводять зварювання.
В третій зоні за рахунок кисню повітря проходить згорання оксиду вуглецю і водню за рівнянням: 4С + 2Н2 + 3О2 = 4СО2 + 2Н2О.
Мал.19. Схема ацетилено-кислородного полум'я
Обробка конструкційних матеріалів різанням Загальні відомості
Обробкою конструкційних матеріалів різанням називається процес відділенням ріжучим інструментом шар матеріалу з заготовки для отримання деталі необхідної форми, заданих розмірів і шероховатості поверхонь. В даний час більшість деталей машин отримує остаточну форму і розміри обробкою різанням на металоріжучих станках. Тільки ця обробка задовольняє зростаючі вимоги до точності розмірів і ретельної обробки поверхонь.
Обробка різанням визначає якість виготовляємих машин, їх точність, довговічність а також надійність і вартість. Незважаючи на те, що методи отримання заготовок і обробки їх на металоріжучих станках безперервно удосконаляться трудоємкість станочних робіт і машинобудуванні складає найбільшу частину, досягаючи 30-50% трудоємності виготовлення машин.
На металоріжучих станках із заготовок отримують остаточно готові деталі. В залежності від матеріалу, форми і розмірів обробляємої на станку деталі, а також характеру виробництва основні типи заготовок наступні: відливки із чавуна, сталі, кольорових сплавів, поковки і штампування із сталі і кольорових сплавів, сортовий прокат із сталі і кольорових сплавів, який поступає у вигляді прутиків і розрізається на окремі заготовки.
Припуском називається шар металу, який видаляють із заготовки при обробці. На мал. 20 показані ступінчатий вал і його циліндрична заготовка (пунктир) з припуском на обробку (заштрихований). Від правильності вибору припусків залежить раціональна витрата металу і економічність обробки.
Мал.20. Ескіз деталі з припусками на обробку
Робочі, установочні і допоміжні рухи в металоріжучих станках.
Для обробки різанням (точіння, свердління, фрезерування) заготовка і ріжучий інструмент повинні здійснювати певні рухи. Вони підрозділяються на робочі, або рухи різання, установочні (настроювальні) і допоміжні. Робочі рухи призначені для зняття стружки, а установочні і допоміжні – для підготовки до цього процесу.
Установочні – рухи робочих органів станка, за допомогою яких інструмент по відношенню до заготовки займає положення, яке дозволяє зняти з неї певний шар матеріалу.
Допоміжні – рухи робочих органів станка, які не мають прямого відношення до різання. Прикладами служать: швидке переміщення робочих органів, переключення швидкостей різання і подач.
Робочі рухи підрозділяються на головний рух і рух подачі. За допомогою основного руху здійснюється зняття стружки, а рух подачі дає можливість почате різання розширити на необроблені ділянки поверхні заготовки. Наприклад, при свердлінні обертання свердла є головним рухом, який дозволяє почати різання при торканні свердла з заготовкою, а переміщення свердла відносно осі є рухом подачі, що дає можливість поширити процес на об’єми металу і таким чином просвердлити необхідні отвори.
В металоріжучих станках головний рух частіше всього буває обертальним (токарні, свердлильні, фрезерні, шліфувальні станки) або прямолінійним (возвратно-поступальні – стругальні і долбильні станки). Головний рух може повідомлятися заготовки (станки токарної групи, поперечно-строгальні станки) або ріжучому інструменту (фрезерні, свердлильні, поперечно-строгальні станки).
В станках з головним обертальним рухом подача безперервна і різання теж безперервне. В станках з возвратно-поступальним рухом робочий хід чергується з холостим, рух подачі здійснюється перед початком кожного робочого ходу і тому різання переривне.