Розділ 3. Характеристика Київського водосховища
Київське водосховище створено у 1964 році на річці Дніпро в Чернігівській, Київській областях України та Гомельскій області
республіки Білорусь при будівництві Київської ГЕС для одержання електроенергії, водопостачання, розвитку судноплавства і рибного господарства. Наповнення водосховища відбувалось з 1964 по 1966 рр.
Площа Київського водосховища складає 92 тис. гектарів. Максимальна глибина 14,5 м, середня – 3,5 м. Площі з глибинами до 1 м складають 18.3 тис. га, або 14,8%, з глибинами 1-3 м – 28,9 тис. га, або 31,2%, з глибинами 3-6 м 29 тис. га, або 31,4%, з глибинами 6-10 м -16,3 тис. га, або 17,6%, з глибинами до 2 м – більше 37 тис. га, або 40%. В більшості своїй водосховище має багато затоків.
Формування іхтіофауни відбувалось за рахунок риб Дніпра. Основні промислові риби: лящ, судак, плоскирка, плітка, а всього понад 14 видів промислових риб. В перші роки проводився меліоративний відлов малоцінних риб. Добування риби проводили підприємства Київської і Чернігівської областей України та Гомельської області республіки Білорусь.
Зйомки 1997 року по обґрунтуванню “врожайності” молоді риб показали, що дуже зменшується питома вага промислових видів риб, зокрема ляща, плітки, краснопірки, окуня тощо. В той же час 46,4% від загальної чисельності приходиться на верховодку. Непромислові види риб складають 14,63%. Фітопланктон водойми представлений головним чином зеленими і діатомовими водоростями. Інші групи водоростей як профітові, евгленові і синьо зелені мало чисельні (1-5 видів).
Найбільшої чисельності серед зелених, досягли протокові водорості(35 видів). Всього визначено 80 видів водоростей.
Кількісний розвиток фітопланктону високий. Середньосизонна біомаса фітопланктону складає 30,79 г/м3 при чисельності 51504 тис. кл ./л.
Розповсюдження зоопланктону по акваторії водосховища було більш-менш рівномірним. Сумарна біомаса коливалась в межах від 0,614 г/м3 у вершині до 0,835 г/м3 в середній частині.
Екпериментальна частина розділ 4. Матеріали та методи досліджень
Дослідження проводили в травні, липні та у вересні 2009-2010 рр. на двох базових та трьох проміжних стандартних станціях лівого та правого берегів Київського водосховища (рис. 4.1), згідно запатентованої методики В.М.Трохимця [30]:
правий берег – Апачічі, верхня частина водосховища, базова станція I, N 51013.187’ E 30019.971’; біля села Оташєво, проміжна станція №1, N 51011.990’ E 30023.582’; Страхолісся, проміжна станція №3, N 51004.051’ E 30023.448’;
лівий берег – Сорокошичі, верхня частина, базова станція IІ, N 51011.791’ E 30035.174’; Жемчужне, проміжна станція №2, N 51001.537’ E 30034.783’; Садові ділянки, проміжна станція №4, N 50055.637’ E 30033.606’; Ровжі
Рис. 4.1. Станції постійного моніторингу літоральних гідробіонтів Київського водосховища (карта виготовлена за допомогою програми MapInfo). Примітки: І-VI – базові станції, 1-8 – проміжні станції [30].
Об’єктами досліджень була молодь риб. Всі виловлені об’єкти фіксували 4% розчином формаліну, а потім вивчали в польових та лабораторних умовах за допомогою загальновизнаних методик [3, 11, 16, 23, 25]. Усього провели 30 серії обловів (щорічно по 3 на кожній станції). Лови здійснювали переважно у сонячні дні в першій половині дня, коли не відбувається великих вертикальних коливань води та спостерігається більш-менш постійна швидкість течії.
Матеріал збирали за допомогою малькової волокуші довжиною 4 м та висотою 1 м. На базових станціях паралельно проводили досліди з пасивного відлову молоді за допомогою спеціально сконструйованих пластикових пасток «АСТ»[31]. Пастки встановлювали на спеціальних пристроях, які розташовували на глибинах 0,1 м, 0,5 м та 1 м. Влітку дослідження виконували в межах двох різних біотопів: на незарослій та зарослій ділянках. Незаросла ділянка – повністю відсутня будь-яка водна рослинність, дно піщане. Заросла ділянка – вся її площа, за виключенням невеликих віконець, густо заросла вищою водною рослинністю (латаття). Зарослість біотопів визначали за допомогою методу візуального спостереження [13; 28].
Вгодованість підрощеної молоді визначали за формулою Фультона:
ВгФ = Мт х 100 : l³, де Мт – маса тіла, а l – стандартна довжина тіла. Видову подібність різних вибірок визначали за допомогою індексу Серенсена [22], за формулою: 2 С / А + Б, де С – спільні види двох вибірок, А – кількість видів 1-ї вибірки, Б – кількість видів 2-ї вибірки.
Розрахунки виконували за допомогою створення бази даних «Excel™» (продукт корпорації «Microsoft™»). Дані обробляли стандартними статистичними формулами середнього значення (y=(∑xn)/n), а також функціями «МАКС» (знаходження максимального серед ряду значень) та «МИН» (знаходження мінімального серед ряду значень).