Хід уроку

І. Вступне слово вчителя світової літератури.

Не предавайтесь особой унылости:

Случай предвиденный, чуть не желательный.

Так погибает по Божьей милости

Русской земли человек замечательный…

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живуть в душі нашого народу український поет Т. Шевченко та російський Некрасов.

М.Некрасов, виступаючи експертом на суді з приводу видання «Кобзаря» Т. Шевченка, назвав його глибоко національним поетом.

Лірика двох народних поетів має споріднені риси: важка доля народу є провідним мотивом їхніх поетичних творів. Шевченкова «пречистая, святая Муза дуже близька некрасовській. Вона була з поетом і «в безмежному степу, в далекій неволі», і «в казармі нечистій» - і всюди «неложними виступами» вчила поета «сказати правду».

Вчитель української літератури

Магістральними образами у творчості обох поетів є образ матері і образ жінки-трудівниці, яка втілює долю всього народу. Для Т. Шевченка жіноча недоля була згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки-кріпачки для нього насамперед доля його рідної матері, котру передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри, оті «голубки молодії», в яких у «наймах коси побіліли». Це, зрештою, його трепетна юнача любов – Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього, як і для Некрасова доля його матері, - це особиста трагедія. Шевченко зібрав воєдино страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розповів про них цілому світові у своїх поемах: «Катерина», «Ганна», «Відьма», «Марія».

Як і Некрасов, Шевченко виголошував гнівний протест проти панського свавілля, а разом з тим і проти мовчазного терпіння народу:

«… скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві…

Гинуть! Гинуть! У ярмах лицарські сини…»

- пише поет і вірші «І виріс я на чужині».

2. Мультимедійна презентація групи біографів

Біографії Т. Г. Шевченка та М. О. Некрасова

Біографії т. Г. Шевченка та м. О. Некрасова

Тарас Шевченко

Високе скорботне чоло і глибинний погляд, що роздирає завісу історії. Для України Шевченко – один з найвищих злетів її духу, її відродження і самоусвідомлення, її найвеличніша пісня.

«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа,- писав про Тараса Шевченка Іван Франко.-Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури…Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в ржу…Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті-невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджують його твори» .

На 47 років його життя випало:

• 24 кріпацькі роки – під рабовласницьким доглядом;

• 10 каторжних років солдатчини-під доглядом фельдфебеля;

• 4 останні роки - на поруках і-під опікою жандармів.

Тільки 9 років волі - учнем Академії мистецтв у Петербурзі і три літа пекучих дум на рідній землі.

У 1840 році окремою книжкою під назвою «Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми. Своїм «Кобзарем» молодий поет кликав замислитись: «Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?» До роздумів на цю тему навертала слухачів і поема «Гайдамаки», що вийшла окремою книжкою в 1841 р. У ній автор звернувся до всіх, кому дорогий рідний край: «Не дайте матері в руках у ката пропадать». Україна привітала «Кобзар» як Великоднє свято. Українцям він видався весняною ластівкою, що полинула в Україну і розбудила її приспаних дітей. У журналі « Сын Отечества» названо поезію Шевченка «штучною пустотою», а її мову — «говіркою, якої взагалі не існує», «каліченням російської мови на хохлацький кшталт». Брутально повівся з Шевченком Бєлінський, який вважав, що Україна — це бічна річка, яка впадає у велику ріку російської історії, а український тип є «расове меншовартісним і нездатним до морального розвитку». Прочитавши Шевченкові твори, він стверджував, нібито в них «ряснота найвульгарніших слів та виразів», намагався закрити Шевченкові дорогу в літературу.

3. Виразне читання учнем вірша Т. Шевченка «Заповіт».

«Незакінчене речення» Я був вражений… Я замислився над тим,що…

Микола Олексійович Некрасов –

«співець страждань народних» (1821-1877)

Пути, утоптанные гладко,

Я пренебрег, я шел своим путем.

М.Некрасов

Дитинство і перші враження

М. Некрасов народився в м.Немирові Подільської губернії. Дитинство його минуло в селі Грешневі Ярославської губернії, де оселився батько після закінчення військової служби.

Роки навчання

З 1832 року М. Некрасов почав навчатися в Ярославській гімназії. Тут він захопився літературою і театром. Юнак не лише багато читав, а й пробував свої сили в літературній творчості. Закінчивши гімназію, він мав “заповітний зошит” з віршами і мріяв про навчання в Петербурзькому університеті всупереч волі батька. Той бажав для сина військової кар’єри.

Життя в Петербурзі

«… Петербург – город великолепный и обширный!.. Здесь, - думал я, - настоящая жизнь, здесь и нигде более счастье! – и как ребенок радовался, что я в Петербурге… Но прошло несколько лет… Я узнал, что у великолепных и огромных домов, в которых я замечал только бархат и золото, дорогие изваяния и картины, есть чердаки и подвалы, где воздух сыр и вреден, где душно и темно и где… влачится нищета, несчастье и преступление. Узнал, что есть несчастливцы, которым нет места даже на чердаках и подвалах, потому что есть счастливцы, которым тесны целые дома…»

«Бажання вступити в університет мене не полишало… Почалися екзамени в університеті… Професор загальної історії Касторський поставив одиницю… Пішов до ректора Плетньова… Плетньов прийняв вільним слухачем… Але вчитися і заробляти на хліб важко, і я покинув…»

М. Некрасов. Автобіографічні записи. 1872

М. Некрасов у період «Останніх пісень». 1877p.

У 1875 році М. Некрасов тяжко захворів. Він продовжив працювати, створюючи збірку віршів «Останні пісні».

Вам, мой дар ценившим и любившим,

Вам, остаток чувства сохранившим

В черный год, простертый надо мной,

Посвящаю Труд последний мой.

Я завету Русского народа

Верен: а и в горе жить,

Не кручину быть,

И больной работаю полгода.

Я с трудом смягчаю свой недуг,

Ты не будешь строг, читатель-друг…

4. Мультимедійна презентація групи дослідників.

Журнал “ Сучасник ”