Рух і розвиток. Поняття прогресу і регресу.
Рух - це всяка взаємодія, яка в свою чергу визначається як процес взаємної обумовленості існування об’єктів, систем, процес їхнього впливу один на одного, внаслідок чого відбувається як збереження, так і різноманітні зміни станів, властивостей, структури, функцій. Рух має об’єктивний і всезагальний характер.
Як об’єктивний процес, рух охоплює собою і процеси розвитку, тому зміст поняття «рух» є більш загальним, ніж зміст поняття «розвиток».
Розвиток – це такий рух (взаємодія), при якому відбувається не просто зміна вже існуючих якостей, станів якої-небудь системи, а виникають нові властивості, нова якість, що раніше не існувала.
Традиційно виділяють два типи розвитку:
Розвиток в рамках однієї форми руху матерії (напр., поява нових ознак у тварин, рослин).
Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії до іншої, більш високої (напр., виникнення органічної природи з неорганічної).
Процес розвитку, його характер та направленість розглядаються через категорії «прогрес» і «регрес».
В найбільш простій формі прогрес – це такий розвиток, внаслідок якого виникає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого.
Прогрес – це така зміна властивостей якої-небудь системи, за якої відбувається збільшення функціональних властивостей, підвищення ефективності функціонування, збільшується незалежність існування від впливу зовнішніх факторів.
Регресивні зміни – це зворотній процес. Регресивними явищами визнаються ті, при яких відбувається деградація, зниження рівня організованості та ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливим (напр., в результаті старіння організму людина втрачає можливість робити те, що вона могла робити в молодому віці).
Для регресу характерним є наростання залежності від впливу зовнішніх факторів довколишнього середовища. Регресивну направленість в розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін.
Простір і час як загальні форми існування світу. Єдність простору і часу. У філософії сформувалося декілька концепцій простору і часу. Традиційно серед них виділяють дві – абсолютну й відносну, тобто концепції абсолютності простору і часу та відносності.
Концепція абсолютності домінувала в уявленнях про світ до кінця ХІХ ст. Суть її можна виразити так:
Простір і час є загальними, але самостійними, зовнішніми щодо світу реальностями. Вони об’єктивні, але незалежні від матеріальних систем.
Простір і час абсолютні ще й тому, що їхні властивості незалежні одна від одної.
Простір і час абсолютні, бо їхні властивості незмінні.
Простір – це безкінечна протяжність, він тривимірний, лінійний, неперервний.
Час – одномірний, спрямований (від минулого до майбутнього), незворотний.
Реляційна концепція спочатку сформувалася у філософії, а через кілька століть отримала природничо-наукове обґрунтування. Суть реляційної концепції можна сформулювати у таких тезах:
Простір і час є загальними формами існування світу, буття матерії, але не зовнішніми щодо них властивостями. Простір і час нерозривно пов’язані, залежні від форм руху матерії.
Простір і час відносні, бо їхні властивості взаємопов’язані, взаємозалежні.
Простір і час відносні, бо їхні властивості не є незмінними.
Простір – це невіддільна від матерії загальна форма буття, що виражає його структурність, диференційованість та взаємодію елементів (їхню віддаленість одне від одного, розташування і т.д.).
Час – це загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.
Існують ще й концепції, які стверджують, що простір і час мають лише суб’єктивний характер. Вони визначаються лише як властивості людської свідомості.