7. Господарство та соціально-економічні відно­сини у країнах Стародавнього Сходу

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єги­пет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство), Стародавня Індія, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис. Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах, що спри­яло інтенсивному розвитку землеробства на землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим господарським до­сягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка пе­ретворила Єгипет у могутню централізовану державу. Стародавні єгиптяни навчилися ви­плавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, при­краси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди які зберег­лися до наших днів.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава тор­гівля. Єгипетські купці торгували зерном, золо­том, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, дере­виною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купува­ли і продавали рабів

У долинах рік Тигр і Євфрат жителі успішно займалися землеробством, споруджу­вали греблі, канали. Найпоширеніші с/г культури – ячмінь, про­со, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зрос­тання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. У часи існу­вання могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, реміс­ничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.

Стародавній Китай та Індія.

Землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пше­ниці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла – ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіо­нальну спеціалізацію. Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особ­ливість його полягає у тому, що основною продуктивною си­лою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а та­кож вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, числен­них чиновників, при храмах.

Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними дже­релами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам. Сільська община була домінуючою в еко­номіці цих країн

8. Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу

Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох кон­тинентів – Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур.

Численні острови, оточені гірськими хребтами, затоки і га­вані визначали відокремленість економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто (поліс). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок гострої нестачі землі мало другорядне значення.

Грецькі поліси становили окремі держави, центром кожної з яких було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, виплавляння металів зокрема. Військова могутність Афін призвела до роз­витку кораблебудування, яке було під контролем держави.

Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3– 12 чол., хоча в деяких із них кількість працюючих сягала 30-100 чол. Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю. Роз­виток ремесел призвів до спеціалізації виробників. Повільніше розвивалося сільське господарство. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові відносини. Більші міста країни, перш за все Афіни. Внутріш­ня сухопутна торгівля була менш розвиненою. Торгівля зосе­реджувалася в руках купців, які були власниками великих складів, кораблів. Наявність великої кіль­кості міст-держав, кожна з яких мала свої гроші, гальмувала розвиток товарно-грошових відносин у Греції. Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріально­го виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, ка­меноломнях, на будівництві доріг. У Греції були й привілейо­вані раби – учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як при­слугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в сільському господарстві. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і культурного розвитку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основ­ною продуктивною силою суспільного виробництва.

Існує багато економічних та інших причин, які зумовили розквіт античного Риму:

-Рим підкорив собі Грецію, Єгипет, успадкував їхню культурну спадщину;

-існування правової системи, республіканського устрою, сильної держави, які гарантували права і свободи значної частини населення;

-освіта та на­ука, римляни були найосвіченішими людьми тогочасної доби;

-експлуатація рабської сили, що сприяло вивільненню певної частини лю­дей від важкої праці і заняттям їх наукою, освітою, мистецт­вом, літературою, поезією.

У III – IV ст. н. е. господарство Стародавнього Риму по­чинає занепадати.

Причини кризи:

-загострення вну­трішніх суперечностей та конфліктів;

-вичерпаність рабо­власницької система господарювання;

-масові повстання рабів;

-зниження продук­тивності праці рабів;

-гальмування подальшого технічного прогресу;

-витіснення з господарського життя дріб­них власників;

-велика кількість паразитуючих елементів з вільного населення, що вимагало додаткових витрат держави і, як наслідок, посилення податкового пресу.

-зменшення площ оброблюваних земель;

-нерентабельність вілл та латифундій;

-екстенсивні форми ведення господарства;

-зростання значення невеликих господарств;

-занепад ремесел і торгівлі;

-крах завойовницької політики Риму;

-натиск варварів.